От і дочекалися: сьогоднішні роковини Жовтневого перевороту проходять без традиційних комуністичних «хеппенінгів» з червоними прапорами та маргіналізованою публікою літнього віку на чолі з молодим татусем Петром Симоненком. Згадучи ці дійства недалекого минулого, вкотре переконуєшся: кожен дійсно має право з»їжджати з глузду по-своєму. Тому, напевно, щорічні збіговиська ленінських адептів також не викликали особливої агресії серед широких верств населення. Вважалося, що тихо, еволюційно-біологічним шляхом, активність послідовників вождя світового пролетаріату піде в Лету. Та корективи вніс Майдан. Зазвичай хитрі й прагматичні комуністичні вожаки, солодко приспані біля олігархічного корита, цього разу втратили пильність і як зазвичай - галасливо й театралізовано - повибігали з теплих кабінетів Ради в не менш теплі телестудії, щоб вкотре на всю країну паплюжити все українське.

Цього разу довго паразитувати на совково-імперській риториці в них не вийшло. Пробуджене суспільство відповіло наймасштабнішим на теренах СНД ленінопадом, який в більших чи менших проявах триває й донині. Та й на останніх дострокових парламентських виборах духовні послідовники коханця Іннеси Арманд, вперше за історію незалежної України, опинилися поза стінами парламенту. Що ж, вважаймо це логічним завершенням чергового історичного циклу. Але тут важливо не втратити контрою над суспільно-політичними процесами, не пустити все на самоплин.

Ленінізм, як і туберкульоз, і сифіліс (привіт Володимиру Іллічу), крім всього іншого, є небезпечною соціальною хворобою, яка потребує не лише лікування, а й ефективної профілактики, здорового способу життя як у фізіологічному, так і в моральному сенсі. Комуно-імперіалізм мутується, намагається новими штаммами інфікувати суспільний організм, що прагне позбутися цього страшного недугу. Ми бачимо, як нові бацили путінської версії ленінізму отруюють населення окупованої частини Донбасу. Адже так звані ДНР, ЛНР з проросійською босотою на чолі – це також комуно-ленінізм, тільки місцевого розливу. Наркомани й алкоголоіки з автоматами, «новоросійські» повії що переповнюють тамтешні кабаки, придорожні генделики й окружні дороги, грабіжники й злодії «по понятіях» - це все сучасна ленінська гвардія, передовий загін кремлівських чекістів, які щоденно й щоночі спрямовують чорну енергію зла з язичницької мумії вождя на Червоній площі прямісінько в Україну. Це – неоімперський, з нальотами середньовічної плісняви, московський культ вуду, покликаний будь-що стримати цивілізаційний розвиток України, змусити її знову стати охвістям новостворюваного російського совка.

Їх зброя – мракобісся й насильство – над людиною, історією, суспільством і… здоровим глуздом. Протиставити їм можна лише слово правди. Насамперед – історичної. Нам слід взяти за основу справжню, без купюр, УКРАЇНОЦЕНТРИЧНУ історію нашої держави з усіма її позитивними й негативними моментами. Годі харчуватися міфами, розробленими пропагандистами чужих, а інколи просто ворожих країн. Слід, врешті-решт, дати відповідь на просте й водночас складне Шевченкове «Хто ми? Чиї сини? Яких батьків?» І перший крок до цього – викинути Леніна з «башки» насамперед в тих, хто ще й досі вірить в доброго царя, олігарха, «старшого брата», дармові подачки й сумнівається в своїх власних силах. Треба вигравати інформаційну війну за їхню свідомість і світогляд. Треба змусити новообрану владу бути чесною, прозорою в прийнятті рішень і відповідальною перед суспільством. Геть ідеологічну полуду з очей у будь-яких крайньо-правих чи крайньо-лівих її проявах - лише так ми остаточно позбудемося комплексу меншовартості й станемо гідними громадянами справді незалежної, справедливої, цивілізованої держави. Іншого виходу в нас просто нема.