Перебуваючи 13 січня 2010 року з робочим візитом на Чернігівщині Голова Верховної Ради України, Голова Народної Партії, кандидат на пост Президента України Володимир Михайлович Литвин дав неформальне інтерв’ю Чернігівській обласній державній телерадіокомпанії «Сівер-Центр»:

- Сьогодні гість нашої студії Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Володимире Михайловичу, ви вже не вперше приїжджаєте до нашого краю. З якою метою цього разу завітали на Чернігівщину?

- Насамперед, слухати людей для того, щоб ще раз переконатися, наскільки правильною, повною, вичерпною, об’ємною є та програма і моє бачення того, що належить робити. Протягом останніх трьох років я безпосередньо знаходжуся серед людей незалежно від того, де я працював: чи то в університеті, чи то в Національній академії наук, чи був просто депутатом, чи ставши Головою Верховної Ради України. Це дозволило мені витворити програму, яка фактично є програмою людей. Я переконаний, що розуміння і бачення того, чим живуть і переймаються люди, є головною, визначальною, бо на мітингах, за допомогою артистів, не почуєш проблеми людей. За останній період я безпосередньо отримав від людей 47 тис. листів, звернень, заяв, скарг, прохань тощо. 70% з них дістали позитивне вирішення. І я від цього щасливий, адже якщо ти допоможеш навіть одній людині – це вже велика справа.

Моя позиція полягає в тому, що кожна людина, як неповторна особистість, кожна сім’я, як основа нашого життя – повинні бути в центрі уваги. Державу не треба будувати. Україна є і вона буде незалежно від того, хоче хтось, щоб вона була чи ні. Але якою вона буде? Буде нормальне життя у людей, будуть вони відчувати, що держава жодної людини не залишить наодинці – от тоді Україна і буде назавжди. А так, ми будемо перебувати в сірій зоні.

- Під час ваших поїздок до вас часто звертаються люди. З якими проблемами?

- Насамперед щодо лікування, коли постає питання здоров’я дитини чи когось з рідних і близьких. Особливо, коли хтось тяжко хворий. Саме це дозволило мені провести рішення про додаткове виділення, наприкінці минулого року, 22 млн. грн. для лікування тяжко хворих дітей, які мають онкологічні захворювання. Якраз такої суми, якої не вистачало на лікування за кордоном.

На другому місці – питання роботи. Далі - пенсії і заробітні плати, питання щодо переведення з платного навчання на бюджетне. І ряд інших, які безпосередньо печуть людині. Дуже багато скарг на діяльність правоохоронних органів і не справедливість судової системи. Звичайно, є питання такого порядку, як підведення газу, надання фінансової допомоги... Треба допомагати, але якщо я бачу, що неможна вирішити проблему, я, тим не менше, людині пишу листа, про те, що розумію її проблеми, буду в подальшому тримати її життя у полі зору і намагатися допомогти. Багато людей сьогодні взагалі нікому не потрібні і від самотності і незатребуваності дуже швидко йдуть з життя. Відомо, що найбільша смертність саме на Чернігівщині, але тут все взаємопов’язано: одна з найнижчих заробітних плат, найменший вік життя (менше 67 років), надзвичайно низька народжуваність. Регіону дуже важко, і треба приймати спеціальну державну програму щодо підтримки цієї області, яка повинна врахувати її специфіку. Скажімо, величезна територія, тому субвенції і всі виплати з державного бюджету повинні враховувати її масштаби. Якщо область, скажімо, невелика, то проблема транспорту і сполучення (як людині дістатися, наприклад, до лікувальних установ) – вирішується простіше. Тому спрощений підхід до Чернігівщини не може бути застосований.

- Але усі ці питання неможливо вирішити, якщо в країні немає головного фінансового документа. Як ви вважаєте, коли ми отримаємо бюджет? Чим загрожує ситуація для країни і пересічних громадян за його відсутності?

- Ваше питання містить діагноз всій владі. Якщо немає головного фінансового або економічного закону, яким є бюджет, то це означає, що вся влада не заслуговує позитивної оцінки. Треба сказати про причини, чому уряд не вніс до Верховної Ради України проект Державного бюджету, бо за законом бюджет, як цілісний документ, може внести тільки він. Це вже Верховна Рада України може пропонувати зміни до бюджету. В свій час Президент, Прем’єр-міністр, голова Національного банку і в.о. міністра фінансів підписали меморандум співпраці з Міжнародним валютним фондом, що передбачає певні зобов’язання щодо основних економічних показників України. Таким чином Міжнародний валютний фонд, який дає кредити, бере під контроль нашу економіку. І його не цікавлять люди, їхнє соціальне самопочуття. Він виходить з того, що має бути гарантованим повернення кредитів, щомісячне підвищення на 20% ціни на газ тощо. І якщо уряд внесе бюджет, параметри якого фактично погоджено з МВФ, розраховувати на підтримку людей він вже не зможе. Відтак вчинили дуже просто: не вносити бюджет, посилаючись на те, що його не можна прийняти. А його спочатку треба внести, а вже потім говорити про неможливість його прийняття. Людям розсилаються листи з обіцянками і перекрученими фактами з приводу того, як уряд бореться за пенсії, замість того, щоб виконувати Закон «Про прожитковий мінімум і мінімальну заробітну плату». Вони думають так: «Зараз ми сподобаємося людям, вони нас полюблять, проголосують. А коли вибори вже закінчаться, нам їхня підтримка буде непотрібна. От тоді ми і будемо виконувати те, про що домовилися із МВФ». Цю правду, про яку я говорю, мають знати люди, щоб зробити відповідні висновки, адже потім вони будуть розплачуватися за результати домовленостей уряду і Президента з Міжнародним валютним фондом.

Країна і ми всі повинні жити власним розумом. І у нас є такі можливості, але за однієї умови, що вся влада в Україні житиме не чиїмись підказками.

- Сьогодні ви на Чернігівщині, а вже на завтра заплановано позачергове засідання Верховної Ради України. Чи зможуть парламентарії прийняти якісь необхідні рішення? Чи будуть вони результативними?

- Не зможуть, тому що мова не про рішення, які потрібно прийняти. Мова не про те, щоб приймати економічні закони. Йдеться про реалізацію напрацювання передвиборчих штабів. І ініціатива, з приводу скликання позачергового засідання Верховної Ради України, полягає в тому, щоб переглянути Закон «Про вибори Президента України». Відомо, що Центральна виборча комісія дала роз’яснення, що людям, які в силу різних причин не зможуть з’явитися на виборчу дільницю, варто до неї подати заяву і тоді до них додому повинні прийти члени цієї комісії в день голосування. При цьому не потрібні будь-які документальні підтвердження: довідка про захворювання, інвалідність тощо.  

Але зараз у Тимошенко з’явилася підозра, що це буде використано для того, щоб фальшувати вибори. Мовляв, що коли до людини прийдуть, то будуть примушувати її проголосувати за того чи іншого кандидата. Я абсолютно не виключаю такої можливості, але постає питання: «Хто несе відповідальність за Закон «Про вибори Президента України?». А відповідальність несуть Янукович і Тимошенко. Вони домовились між собою і підготували відповідний проект Закону. Це їхній витвір, їхнє дітище. Вони за нього проголосували, бо тоді ще домовлялися про взаємну співпрацю. А коли вносились пропозиції до цього Закону (їх було майже 600), вони всі їх відкинули і проголосували тільки за свої. Була там, до речі, і пропозиція, про яку зараз говорить Прем’єр-міністр: якщо людина не може прийти на виборчу дільницю, то вона, крім заяви, має подати довідку про стан здоров’я. Це те, чого зараз вимагає фракція Тимошенко.

Для чого це потрібно? Для того, щоб використати інформаційні приводи і боротися проти свого опонента. Жодного позитивного наслідку від перегляду цього документа не буде. Вважаю, що у мене, як Голови Верховної Ради України, будуть більш відповідальні моменти, ніж брати участь у таких спектаклях.

- Це вже далеко не перше позачергове засідання Верховної Ради України. Для чого політичні партії їх ініціюють?

- Для того, щоб мати трибуну. Це ж на всю країну можна розказувати про одного, хто гарний і іншого, хто поганий. За всю рекламу треба платити, а тут, безкоштовно, на всю Україну, протягом доби, можна вести агітацію.

- Однією з причин не прийняття Бюджетного кодексу був Закон «Про соціальні стандарти». Наскільки він зараз потрібен людям?

- Не можна ототожнювати Бюджетний кодекс і Закон «Про соціальні стандарти», бо останній має відношення не до Бюджетного кодексу, а до бюджету. А як людям жити? Як прожити за ту пенсію і мізерну заробітну плату? Це блюзнірство як урядовців, так і регіоналів. Вони довго домовлялися між собою і не змогли дійти згоди. Тож прийняли Закон, який був запропонований представником фракції «Блок Литвина» Олегом Зарубінським.

Головна проблема полягає в тому, що уряд не хоче виконувати цей Закон, нібито сам напрошується, щоб його відправили у відставку. Це було б просте рішення: проголосувати «за». У нас ображених люблять і знайшлася б тисяча причин для різного роду звинувачень. А цей Закон повинен діяти. І він буде діяти, але вже після виборів. Ту різницю, яку не отримали люди, вони отримають. А грати з народом і ставати в «позу», мовляв, ми не будемо виконувати цей Закон, бо не ми тут маємо «пальму першості» – це цинізм. Це взагалі абсурд, коли вся українська верхівка діє поза межами Закону, на основі домовленостей і на їх підставі ділить між собою владу. Країну п’ять років колотить через взаємини в «трикутнику»: Ющенко-Тимошенко-Янукович. Прості приклади. Коли домовилися в 2005 році Ющенко з Тимошенко – поділили владу. Розсварилися. Домовились в 2006 році Ющенко з Януковичем – поділили владу, а народу запропонували, так званий, Універсал національної єдності. Після того знову сварилися. І знову домовилися Ющенко і Тимошенко. В 2007 році розділили владу. Розсварилися в черговий раз, і останніми днями ми бачимо, що між ними відбувається (це, до речі, принижує країну). І знову домовляються Ющенко із Януковичем. Не виходить у них. І влітку минулого року домовляються Тимошенко з Януковичем, які запропонували вже свою Конституцію, за якою взагалі б забрали у людей право обирати Президента України, адже тоді б Тимошенко була десять років прем’єром, а Янукович – президентом, обраним у Верховній Раді України.

Мені, як і людям, не подобається те, що відбувається у Верховній Раді України. Коли я рік тому погодився її очолити, я знав, що в плані рейтингу програю. Але я також знав, що буде гірше, адже хочуть приватизувати останнє: парламент. Адже все приватизовано: всі інститути, міністерства, відомства. А я його не даю приватизувати. Хоча це не просто: 175 депутатів Януковича, 156 – Тимошенко, 72 – Ющенка. І лише незначна частина – фракція комуністів (27) і Блок Литвина (20). Люди кажуть, що це погана Верховна Рада України. А хто ж її формував? За обіцянки Януковича, Тимошенко, Ющенка люди самі голосували. І вийшло, що у Верховній Раді України сьогодні батько, син, брат, сестра, сват, кум, племінник, олігархи, їхні водії, їхня охорона...

Закриту систему виборів треба зламати. І я доб’юся, що людям буде повернуто право вибору, що вони будуть обирати виключно в округах.

- Ви багато в своїй роботі звертаєте уваги на земельне питання. Зокрема, пропонуєте заборонити продаж землі в Україні. Прокоментуйте свою позицію.

- Я не давав, і скільки у мене вистачить сил, не дам пройдисвітам забрати останнє: землю. Бо я сам селянський син і я знаю, що таке ціна землі. Я із сапкою, з копаницею, з лопатою, з граблями, з косою, з вилами стільки в своєму житті напрацювався... А сьогодні що, прийде хтось спритний і забере землю моїх батьків, прадідів? Нічого у них не вийде.

Вважаю, що спочатку треба провести інвентаризацію, кому і скільки землі належить, а все, що незаконно – повернути назад. По-друге, якщо людина має земельний пай і хоче його продати (таких вже багато), вона повинна знати реальну вартість цього паю.

Сьогодні панує криза, ціни загалом упали, люди перебувають на межі бідності і «спритні» захотіли одразу оголосити ринок землі. Люди, які замислюються, кажуть, що якщо, навіть, оголосити ринок, то не за цих умов, коли ціна на все дуже низька. Людині треба знати реальну ринкову вартість кожної сотки. Це повинно бути зафіксовано, щоб знали, яка земля, де і скільки коштує (тут є різні умови: якість, наближення до великих міст тощо). Якщо людина хоче продати пай, якщо їй нікому його залишити чи терміново потрібні гроші, в силу життєвих обставин, вона йде до Державного земельного банку, який треба негайно створити, а там дивляться, що в цьому районі ось така ринкова ціна землі. Людина отримує гроші, а банк забирає документи, акумулює землі і тоді приймається рішення, кому цю землю передавати в користування: виключно тим, хто знає землю, хто буде використовувати її за призначенням, хто буде її оберігати. Іноземцям? Ні. І це правильна позиція, бо якщо одразу оголосити ринок землі, то тоді і президентські вибори будуть не цікаві. Всі кинуться скуповувати землю. Особливо ту, яка перебуває в оренді. За одну ніч оформлять документи і сотні тисяч гектарів земель буде забрано.

Я стояв і стою на тому і за мою позицію мене сильно б’ють. Але я не відступлюся, тому що землю і душу, як і пам’ять батьків, продавати – величезний злочин.

- Ні для кого не секрет, як сьогодні живуть прості люди на селі. Чи можна відродити українське село? Як це зробити?

- Спочатку треба не знімати з обліку жодного села. Хоча саме це у нас відбувається. В тому числі і на Чернігівщині. Там де є проблема, треба закликати «двадцятип’ятитисячників» чи «п’ятитисячників». Сьогодні у нас із випускників сільськогосподарських ВУЗів лише одиниці (десь 5%) їдуть працювати на село. Я їх розумію: там немає де працювати. Тож, де можна організувати господарство, треба це зробити. В кожному районі треба мати ряд господарств або, якщо таких немає,  утворити їх для того, щоб люди відчули, що є життя.

Повинні працювати конкретні програми щодо фінансування сільського господарства: придбання техніки, енергоносіїв і, звичайно, розвитку інфраструктури села. А для цього слід виконувати ті Закони, які сьогодні є. Бо згідно з Законом «Про пріоритетний розвиток села» треба 1% відсоток від ВВП щорічно виділяти на соціальну структуру села. Якби 10 млрд. грн. йшло на село, у нас би взагалі не було проблем. І, зрозуміло, потрібна якісно нова робота Міністерства аграрної політики. Ми не можемо допустити, щоб Україна перетворилася на плантацію. Треба закрити кордони для ввезення продукції, яка в Україні і так виробляється.

Треба чітко порахувати, скільки нам потрібно, наприклад, м’яса, щоб забезпечити людей,  скільки на сьогоднішній день його виробляється в Україні і скільки нам потрібно виробляти. Піти до людей і сказати, що якщо ви виростите і продасте дві тонни м’яса, то отримаєте певну суму і вам буде зараховано рік трудового стажу. Тоді не треба буде кричати про постійне безробіття, яке є в країні. На власному досвіді знаю, як батьки підраховували, скільки треба тримати бичків, поросят, гусей, качок, індиків. Вони говорили нам: «Діти, ви повинні рвати траву, доглядати і годувати їх. Осінню ми їх продамо і купимо вам обновку до школи».

Тому треба просто організувати життя на селі. Воно ж простіше – виписати квоту на ввезення певної кількості тисяч тонн м’яса, а це ніхто не контролює. А квоти – це відкати, гроші. На цьому і заробляють.

- Маючи кулінарні традиції українського народу ми бачимо на прилавках магазинів багато харчової продукції сумнівної якості. А законодавча база щодо цього у нас, начебто, є. На етикетках та упаковках іноді навіть написано, що там не міститься ГМО. Але все ж таки вона не відповідає тій якості, яку б хотілося споживати українцям. Що з цим робити?

- Перед Новим роком було прийнято два Закони щодо генномодифікованої продукції, маркування і посилення контролю за ввезенням її в Україну. Це законопроекти фракції «Блок Литвина». Нам потрібно відновити жорсткий контроль щодо ввезення продукції, яка може вирощуватися і вироблятися в Україні. Встановити підвищені митні платежі і повну заборону ввезення в державу генетично модифікованої продукції. Такі жорсткі дії повинні бути вжиті. До речі, це приведе і до активізації життя на селі.

Зараз у нас збільшилася кількість людей, особливо це помітно в містах, які мають непропорційний склад тіла. Це проблема. Ми ж не можемо, вибачте за цинізм, але він точно відбиває суть справи, перетворити людей на бройлерів. Годувати їх домішками, добавками, від яких людина ростиме мов на дріжджах, коли в Україні є всі можливості для забезпечення себе власною якісною продукцією – це злочин. Більше того. Україна сьогодні могла б прогодувати, за рахунок своїх можливостей, більше, ніж 1 млрд. чоловік.

Крім того, нам треба відновити співпрацю з Росією, щоб ми мали там ринки збуту, бо Росія сьогодні, внаслідок дій української влади, закрила кордони для української продукції.

- Не можна обійти й екологічну тему. Ви під час свого візиту до Чернігівщини восени відвідали міське сміттєзвалище  і були в Новому Білоусі: найближчому до нього селі. Тоді ви говорили про можливість будівництва сміттєпереробних заводів. Чи можливо вирішити це питання?

- Можливо, але тільки за однієї умови: що на місцях буде зламано опір місцевих керівників. Це я говорю не лише про Чернігів. Коли питання йде про те, що треба виділити для цього територію, починаються розмови: «А яке ж моє місце буде в цьому бізнесі?». Мова йде не про сміттєспалювальні заводи, а про сміттєпереробні. Які будуть давати енергію, випускати те, що потрібно нам для комунальних потреб. Тим більше, на Чернігівщині – 26 офіційно зареєстрованих полігонів, майже 740 стихійних сміттєзвалищ. Щорічно на цю землю падає, як мінімум,  500 тис. тонн відходів. Дійсно, я був в Новому Білоусі і воюю зараз за те, щоб вирішити проблему водогону для села і ряд інших проблеми, щоб люди, які там живуть, принаймні отримали відповідні виплати. Знаєте, з яким «скрипом» іде ця боротьба? Які йдуть відписки? Але, я перепрошую за грубе слово, додавлю. Інакше, я їх тоді всіх візьму, керівників відповідних міністерств і відомств, привезу і скажу: «От поживіть ви тут тиждень, коли і в такий холодний період тут літають мухи, і сморід стоїть неможливий. Я не каже вже про воду відповідного кольору, яку люди вимушені пити».

Не така вже і велика сума потрібна для того, щоб вирішити проблему водогону. А мені всі обіцяють, що одразу після 2010 року все обов’язково остаточно буде вирішено. Цю тему я дуже добре пам’ятаю, бо я там був серед людей і бачив, як там ці люди живуть. Не папери читав, а бачив. Цю проблему я не залишу.

- Повертаючись до подій цього дня. Вже незабаром відбудуться вибори Президента України. Озираючись на пройдений час, як ви оцінюєте передвиборчу кампанію?

- Як таку, в якій не було дійсно серйозної загальнодержавної розмови про потреби країни. Не було діалогу з людьми. З одного боку, була спроба сподобатися людям, а з другого - спроба їх підкупити. Ті, кого сьогодні нам пропонують, як єдиних, яких нам потрібно обирати, не можуть програти, адже в них вкладено мільярди. І не гривень. За ними стоять потужні фінансово-олігархачні групи. Але вибір має бути за людьми. Або Україна перейде в обслугу черговому клану, або люди зроблять нормальний вибір задля того, щоб країна жила. Я кажу це відверто, розуміючи, що наражаюся на певні виклики щодо себе. Але мовчати не можу щодо щедрих обіцянок і різного роду листів, в яких розповідається про те, що буде завтра. А виявляється так, що люди тільки перед виборами можуть дізнатися, що у нас може бути гарне життя. Після виборів, як правило, цього не відбувається. Тому людям треба зробити зусилля над собою. Можливо, навіть, відмовитися від своїх симпатій (не кажу вже про навіювання і зомбіювання) і зробити вибір, щоб у нас, принаймні, не загострився конфлікт після виборів. Тому що, якщо буде реалізований той вибір, який запропонували (Янукович-Тимошенко), гарантовано, що в країні відбуватиметься поглиблення політичної кризи, погіршення соціальної ситуації, що Україна буде падати економічно. Зрозуміло, що ніхто з них не може програти. А в такому випадку їх всіх треба просто відсунути і сказати: «Ніхто з вас не виграв. Ви обоє програли. Або вважайте, що у вас нічия». Слід зробити вибір на користь людей, які не допустять розколу, протистояння. Нам потрібна стабільність, єдність. Нам не потрібні істерики і конфлікти. Я добре розумію, що країна їх більше не переживе.

- Ми з вами зустрічаємося напередодні Щедрого вечора. Де ви зустрічатимете його? Можливо, у вас в родині є певні традиції, пов’язані з цим святом?

- Є і цій традиції дуже багато років. Сьогодні у моєї мами день народження. Їй виповнився 81 рік. Тому в цей вечір збирається вся наша сім’я. Це для нас святе: сім’я і батьки.

Тому, я, користуючись нагодою і з вашого дозволу, вітаю всіх із прекрасним сімейним святковим днем і бажаю одного, того, що я прошу у Бога для себе, для своїх рідних і близьких. Щоб нам було до кого приходити, приїжджати, прилітати. Щоб були живі наші батьки, рідні і близькі і щоб батькам було кого зустрічати. А головне, щоб наші родини не зменшувались, а приростали. Для цього потрібно здоров’я і віра. Я переконаний, що в цей непростий час віра – це те, що підтримує кожну людину. І зі свого боку стверджую, що готовий для кожного прихилити небо, долю, бо мене виховали так: я живу тим, що люблю людей.

Інтерв’ю підготовлено прес-службою

Чернігівської регіональної організації Народної Партії