Логіка та ж: нічого особистого - тільки бізнес. Деякі чиновники в Москві все ж переконані: втративши ексклюзивне становище країни-транзитера, Україна стримає амбіції, а Віктор Янукович не стане гнобити у в'язниці Юлію Тимошенко, якій, схоже, ніяк не уникнути обвинувального вироку суду.

Важко пригадати хоч один випадок, щоб Москва так завзято вступала б ще за кого-небудь, як зараз за Юлію Тимошенко. За версією влади України, судять її за те, що в січні 2009-го, будучи главою уряду, вона змусила керівників компанії Нафтогаз України підписати з Газпромом договір щодо газу, який на перевірку виявився кабальним. Не відкидається, що до кінця цього року ціна на російський газ досягне надзвичайних $ 500 за тисячу "кубиків". Недарма кажуть, ніби за всю історію Газпрому не було таких рясних зливань щодо укладеної угоди, як тоді, в січні 2009-го.

Викривачі - хто?

Через кілька годин після арешту Тимошенко 5 серпня російське МЗС виступило із гнівною заявою, яку, як стверджують знаючі люди, писав особисто Сергій Лавров. Ще через кілька днів, коли екс-президент Ющенко дав на процесі свідчення проти Тимошенко, якийсь представник Кремля, який побажав залишитися інкогніто, звинуватив його в лжесвідченні. І нарешті, сам президент Медведєв заявив: "Ми ж розуміємо, яким чином судять Тимошенко і за що. Її судять за домовленістю з Росією, а не за колишні гріхи".

В Україні, як це не парадоксально, люди мало цікавляться тим, що відбувається в Росії, щоб гідно оцінити, наскільки анекдотично звучать ці заяви: начебто виходять вони з вуст керівників не тієї держави, де вже скоро вісім років тягнеться справа Ходорковського, де згноїли в тюрмі юриста Магнітського, де судове свавілля давно стало нормою життя, а якогось іншого. Втім, дивлячись з Києва, здається, що в Росії, як і в багатьох інших країнах, теж не завжди адекватно оцінюють події навколо суду над Юлією Тимошенко.

Рідкі протести

Кияни встигли звикнути до того, що щодня прихильники і противники Тимошенко шумно мітингують в самому центрі міста, на Хрещатику, перед будівлею Печерського районного суду, де відбувається процес. Аршинні плакати, гасла "Хай живе!" і "Геть!", намети прямо на тротуарі, музика, пісні, з гучномовців на всю округу звучать тексти, в яких те, що відбувається, пояснюється або як боротьба з корупцією, "незважаючи на обличчя", або як розправа з політичним опонентом. Для приїжджого з Росії дію ця яскрава, театральна, ярмаркова - і абсолютно немислима в Москві, скажімо, біля Хамовнічного суду в ті довгі місяці, поки тривав другий процес у справі Ходорковського - Лебедєва. Для українців же, які ще не забули гігантські натовпи на Майдані в дні "помаранчевої революції" 2004 року, нинішні мітинги, що збирають в найкращому випадку дві-три тисячі фанатичних прихильників Тимошенко, - жалюгідне видовище.

Коли почався процес, прихильники екс-прем'єра погрожували влаштувати новий Майдан, але поки нічого не виходить. За опитуваннями, приблизно дві третини українців або байдужі до долі Тимошенко, або навіть зі схваленням сприймають суд над нею. Чому?

Питання на засипку

Причин, як здається, кілька. Зарубіжні оглядачі часто пишуть, що "лідера опозиції переслідують за її політичні погляди". Насправді у всій Україні навряд чи знайдеться хоча б одна людина, яка змогла б коротко і зрозуміло описати: в чому ж полягають політичні погляди Тимошенко? Це свого роду клаптева ковдра з шматків націоналістичної, лівої, правої, ліберальної і навіть деколи комуністичної риторики.

Сьогодні Тимошенко бичує режим Януковича, називає нинішню владу підступною, антинаціональною, злочинною. Але ще влітку 2009-го вона спокійнісінько вела з Януковичем переговори про політичний союз. Якби ті не зірвалися в останній момент, не відкидається, що Юлія Володимирівна продовжувала б сьогодні залишатися прем'єр-міністром - вже при Януковичі. Або навпаки - Янукович був би прем'єром при президенті Тимошенко. Розглядалися обидва варіанти. Пам'ять про цю історію заважає багатьом навіть опозиційно налаштованим громадянам сприймати Тимошенко як ідейного і принципового борця з режимом.

А багато з тих, хто колись щиро підтримував Ющенка і Тимошенко, не можуть пробачити Юлії Володимирівні несправджені надії на чудове перетворення країни. Адже без малого три роки з п'яти "помаранчевих" років вона була прем'єр-міністром, причому з великими повноваженнями.

Схеми обману

Старші люди пам'ятають: у середині 1990-х Тимошенко називали "газовою принцесою". За підтримки тодішнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка, який нині відбуває в США дев'ятирічний термін за відмивання грошей та інші злочини, що газотрейдерська компанія Єдині енергетичні системи України (ЄЕСУ), яка належала Тимошенко, була майже монополістом на українському газовому ринку і вела справи, м'яко кажучи, дуже жорстко, не особливо розбираючись у засобах. Днями на популярному сайті Українська правда з'явилося інтерв'ю колишнього помічника окружного прокурора Північної Каліфорнії Марти Берш, яка брала участь в суді над Лазаренком. За її словами, в обвинувальному висновку у цій справі був окремий розділ, що стосується Тимошенко і її компанії ЄЕСУ. "Тимошенко і Лазаренко, - заявила Берш, - створили схему обману українців шляхом перерахування грошей, отриманих ЄЕСУ за газ, на рахунки Лазаренка в Швейцарії". Але Росія, пояснює колишня співробітниця американської слідчої бригади, не захотіла співпрацювати з американською прокуратурою - а без проведення допитів, у тому числі колишнього керівника Газпрому Рема Вяхірєва, з яким Тимошенко тоді вела справи, довести цю схему було неможливо, лише тому суддя не розглядав відповідні пункти звинувачення.

Противники Тимошенко давно вже натякають, що під час переговорів з Путіним у січні 2009-го вона перебувала в ситуації конфлікту інтересів: мовляв, російський прем'єр міг натиснути на неї, нагадавши, що приватні компанії, які колись належали Тимошенко, ще з кінця 90-х числяться в Росії злісними неплатниками. Про те, що вони заборгували російським військовим понад $ 400 млн за поставки газу в обмін на українські товари, говориться в недавньому листі міністра оборони Росії Анатолія Сердюкова українському прем'єру Миколі Азарову.

Тимошенко зі своїми прихильниками гнівно спростовує всі "інсинуації": мовляв, і компанії давно вже не мої, і стільки боргів ніколи не було, і взагалі не буває так, що борги по 15 років числяться. Але звучить це не надто переконливо. Тим більше, що в Росії у кримінальній справі про ті ж невиконані контракти потрапив за ґрати колишній головний фінансист Міністерства оборони генерал Олійник. Згодом його виправдали, але тільки тому, що адвокати зуміли довести: генерал виконував прямі вказівки свого начальника, тодішнього міністра оборони Ігоря Сергєєва. А спитати з нього неможливо - маршала давно немає в живих ...

До речі, невдоволення Москви судом над Тимошенко деякі пояснюють ще й тим, що і в Кремлі, і на Краснопресненській набережній, і в Газпромі побоюються, як би ескалація цієї справи не привела до того, що відкриється "офшорний ящик Пандори", де зберігаються таємниці зарубіжних рахунків, тіньових взаєморозрахунків та інші секрети російської правлячої еліти.

Президентський козир

Навіщо ж нинішня влада в Києві з таким завзяттям, ігноруючи неминучі репутаційні витрати і втрати, намагається запроторити Тимошенко за ґрати? Прибрати з політичної дошки головну опозиційну фігуру? Більшість авторитетних українських політичних консультантів сходяться в одному: Тимошенко - найзручніший суперник для Януковича. Вийди він з нею в другий тур на наступних виборах - має всі шанси перемогти, як одного разу вже зробив. Сьогодні приблизно 70% учасників опитувань незмінно відповідають, що не проголосують за Тимошенко за жодних обставин. Однак, кажуть ті ж самі експерти, якби на її місці будь-який інший політик, наприклад Сергій Тігіпко, який зайняв третє місце на останніх виборах, або екс-глава МЗС 36-річний Арсеній Яценюк, котрий прийшов до фінішу четвертим, - за остаточний результат виборів ніхто не поручиться. Виходить, затіявши процес над Тимошенко, хтось надає Януковичу ведмежу послугу?

Не відкидається, що президент діє в іншій політичній логіці. До виборів ще далеко, а от питання непідйомної ціни на російський газ, під вантажем якої тріщить по швах українська економіка, треба вирішувати терміново. Делегітимізація "газових" угод з Росією за допомогою суду над Тимошенко дає Януковичу додаткові козирі в торзі з Москвою.

Реакція Заходу

Хтось запитає: а як же реакція Заходу? Янукович небезпідставно сподівається: в умах американських і європейських лідерів візьмуть верх прагматичні міркування зі сфери "реальної політики". Один високопоставлений американський дипломат у Києві зізнався автору цих рядків, що з Вашингтона його набагато частіше смикають щодо лібералізації українського зернового експорту, ніж долі Юлії Тимошенко. Інший західний дипломат, який представляє в Києві одну з пострадянських країн, відверто заявив автору: для його уряду головний пріоритет - всіляко сприяти європейській інтеграції України. Заплющити очі на політичне переслідування Тимошенко, обмежуючись ритуальними заявами з виразом стурбованості, тільки б не допустити повернення України в зону російського впливу, - ймовірно, таку позицію займуть багато держав, що колись входили до СРСР або Варшавського договору.

Російські експерти - про перспективи "газової війни"

Володимир Фейгін, директор Інституту енергетики та фінансів

Початок роботи Північного потоку нічого істотного до обговорення питання про справедливу ціну на газ не додає. У будь-якому випадку Україна вважає, що сильно переплачує, а Росія - що наші партнери їдуть поїздом під назвою "дешевий російський газ" (за висловом голови Газпрому Олексія Міллера). Зрозуміти Київ можна: психологічно важко платити по $ 350 за кожну тисячу кубометрів, якщо на спотовому (строковому) ринку газ зараз можна придбати на $ 100 дешевше. Але якщо відкинути емоції, з юридичної точки зору Україна перебуває в складному становищі: її представники в 2009 році ставили свої підписи, перебуваючи при здоровому глузді і тверезій пам'яті і не під дулом пістолета.

Так, після підписання тих контрактів світова ціна на нафту (саме до неї за формулою прив'язана ціна російського газу) практично весь час зростала і зараз досягла свого максимуму. Але нафта могла ж і впасти в ціні, як це було в розпал кризи, і тоді постраждала була б російська сторона.

Газові контракти Росія-Україна складено за міжнародними зразками, тому, гадаю, Стокгольмський арбітраж, звернутися в який погрожує українська влада, їм не допоможе. Точно так же не вирішить питання із зниженням ціни ініціатива Києва з реорганізації або навіть ліквідації Нафтогазу: все одно повинні залишитися правонаступники, на яких лежатимуть ті ж самі зобов'язання перед Москвою. Єдиний вихід для української сторони - розширення формату переговорів: між двома країнами існує багато економічних і політичних питань, з вирішенням яких можна пов'язати умови газового контракту. Так уже було, коли Україна отримала в минулому році знижку на газ в обмін на продовження терміну перебування Чорноморського флоту в Криму.

Михайло Крутіхін, партнер компанії RusЕnergy

Нинішній газовий конфлікт надзвичайно вигідний російській стороні. У Москви тепер є всі підстави тикати пальцем в Київ і говорити європейцям: подивіться, які вони ненадійні партнери, навіть підписані ними самими угоди вони не хочуть виконувати і весь час наполягають на їх перегляді. Мовляв, тепер усім скептикам повинно бути зрозуміло, чому Росія наполягала на будівництві Північного потоку і Південного потоку в обхід України - щоб не залежати від "капризів" сусідів-транзитерів, які саме зараз і зазвучали. Російська влада прекрасно розуміє: яке б політичне невдоволення не висловлювали європейські лідери щодо російського газового диктату, з економічної точки зору без нашого газу вони не зможуть обійтися ще багато років. Якщо взяти до уваги, що перша гілка Північного потоку розрахована на 27,5 млрд кубометрів в рік, друга (яка повинна бути закінчена в наступному році) - на стільки ж, а Південний потік - на 63 млрд кубометрів, то в сумі це повністю покриває потребу європейських країн у російському газі.

Однак поки будівництво Південного потоку заблоковано: Туреччина вже кілька місяців не дає дозволу на прокладку труби в своїх територіальних водах. На тлі загострення конфлікту з Україною Москва має підстави сподіватися на те, що європейські партнери натиснуть на Анкару. Але якщо європейці скажуть тверде "ні" Південному потоку (крім Туреччини його маршрут ще повинна схвалити Болгарія), то ситуація відразу зміниться на 180°: вже Москві доведеться бігти на уклін до Києва з проханням прийняти для транзиту ті мільярди кубометрів, які призначалися для Південного потоку. І тоді торгуватися з позицій сили зможе вже Україна.

Джерело: The New Times