Каденція Верховної Ради України VI скликання завершилась. У результаті парламентських виборів  Рада оновилась на дві третини. Половина її складу – це мажоритарники, які будуть зобов’язані наступні п’ять років виконувати свої обіцянки перед територіальними громадами округів, де їм висловили довіру. Наша розповідь про народного депутата ІІ та VI скликань Миколу Рудченка. У Раду сьомого скликання Микола Миколайович не потрапив, хоча, як ніхто інший, всі свої сили віддавав, щоб допомагати землякам. У відповідь на делікатне запитання, чому не пройшов до парламенту, Микола Миколайович називає ряд причин. Але детально про це трохи пізніше…

У приймальні парламентарія, яка з 2007 року працювала і була єдиною громадською приймальнею нардепа на Житомирщині, ми довідались, що за цей період на особистому прийомі в Миколи Миколайовича побувало понад 10 тисяч мешканців області. Найбільше, звісно, з Житомира. Навпроти кожного звернення у журналі прийому громадян відповідні помітки: вирішено, надано допомогу, направлено звернення (і назва інстанції), розв’язано, проконсультовано тощо… За кожним записом – доля людини, сім’ї, громади, колективу. І справді – в кого не запитай про те, чия приймальня в області працює вподовж років, називають прізвище Рудченка. Багато людей переконані в тому, що навряд чи був і чи буде в українському парламенті такий депутат, як Микола Миколайович, до якого можна зателефонувати вдень і вночі, особисто прийти на прийом, отримати пораду чи допомогу. Інші ходять з охороною, за кілька мерів тримаються від простих людей, а про номер мобільного чи можливість зателефонувати й мови не може бути. Микола Рудченко ж – простий, доступний, відвертий, доброзичливий. Чому ж все таки не обрали його до парламенту в 66 виборчому окрузі?

- Мабуть боляче, Миколо Миколайовичу, пожинати плоди людської невдячності? Без сумніву, важко злічити зроблене Вами за ці роки…

- На віку, кажуть, як на довгій ниві, багато чого доводиться пережити. Найважче людина переживає зраду. Але ніхто від цього не застрахований. Ніяка посада не вічна, а тим більше виборна. Доля так розпорядилась, значить не зумів переконати, донести свою позицію. Знаєте ж український жарт: нехай і сова аби з чужого села. Хоч і існує приказка, що від добра добра не шукають, а людям хочеться чогось іншого, хочеться думати, що інший зробить більше. Може так і буде. Сподіваюсь, що стосовно виборців 66 Малинського округу не спрацює народна мудрість про те, що за вибірки Бог дає витрішки. Буде дуже прикро, якщо наболілу для моїх земляків тему, яка мусується в столиці, щодо ліквідації cтатусу ІІІ – ІV зон і відповідних пільг для людей, і що я вважав своїм обов’язком не допустити, новообраний депутат-мажоритарник не відстоїть. Хочеться вірити, що він знаходитиме можливість передбачати в Державному бюджеті додаткові кошти для соціально-економічного розвитку територіальних громад, як я це робив з року в рік, від 20 до 60 мільйонів коштів надходило на будівництво, на вирішення актуальних проблем.

- Ви в доброму гуморі, як справжній чоловік, вмієте тримати удар. Ось за 20 хвилин до Вашої приймальні зателефонувало вже 4 людей, просяться на прийом. Хіба не зрозуміло, що тепер потрібно шукати приймальні інших депутатів. Врешті, це аморально з боку виборців, просити допомогу в людини, яку вони, по-суті, зрадили.

- Коли в людей скрута, їм не до моралі. Так вони чинять і в ході виборчої кампанії, беруть те, що їм дають, продаються за мізер, бо не знають, що буде завтра, може не дадуть і того. Я Вам інше скажу, дехто з тих, хто був у мене на прийомі п’ять і більше разів, не знали, як мене звати, просто звертались на Ви. Я про це знав, і все одно допомагав, бо не міг по-іншому. Після виборів розповідають, що в активі одного з кандидатів у депутати на моєму окрузі, прізвище в якого було теж на літеру «Р» і який у бюлетені був поряд зі мною, половина моїх голосів. Що, мені звинувачувати людей, які не додивились, чи просто не запам’ятали мого прізвища в тому, що я програв? Безумовно, це безвідповідально, десь навіть аморально, не підтримати того, хто тобі допомагав. А хто в цьому винен? Запитання риторичне. Ми живемо в такій країні, де з кожним роком все важче простій людині знайти підтримку в чиновника, вирішити якусь проблему. Немає віри, немає впевненості в завтрашньому дні, є лише страх, розчарування, прагнення вижити у будь-який спосіб. На цих виборах було вилито стільки бруду на опонентів, застосовували такі технології, такі маніпуляції та так тиснули на психіку, що важко було зробити свідомий вибір. Я прагнув чесної боротьби, але нині це не актуально – перемагає хитрість, обман, окозамилювання, демагогія. Прикро, що потім уся країна від цього потерпає.

- Тобто, Ви не тримаєте зла на тих, хто не прийшов голосувати зовсім чи віддав свій голос не за Вас?

- Я неодноразово говорив про те, що Закон має зобов’язати кожного, хто має право голосу, прийти і проголосувати, як це відбувається в цивілізованих країнах. Адже потім люди нарікають на бездіяльність депутата і виправдовуються, що вони за нього не голосували. Якщо в окрузі проживає 170 тисяч виборців, а переможець набрав менше 20% від загальної кількості тих, хто мав би голосувати, то хіба це правильно? Але тут дві сторони медалі: небажання парламентарія змінювати Закон про вибори, та відсутність громадської свідомості в громадян цієї країни. І доки так буде, ні про яку демократію та чесні вибори й мова не може йти. А щодо образ, я скажу так: у кожного є совість, хто б що не говорив, всім вона суддя, рано чи пізно нам доводиться платити за помилки і жалкувати за зробленим чи дякувати Богу за те, що вберіг від хибного кроку.

- І все-таки це несправедливо, що Вас не обрали, що Ви залишились поза політикою. Навряд чи у когось з тих, що представлятиме Житомирщину у Верховній Раді, буде таке бажання допомагати людям, яке було у Рудченка?

- Чому було, воно нікуди не поділось. Звичайно, сьогодні у мене менше можливостей, інший статус, але я все життя працюю на державу, для людей, будучи головою колгоспу, Представником Президента, губернатором, народним депутатом. І буду це робити поза парламентом. Я вдячний тим, хто поставив у бюлетені відмітку навпроти мого прізвища, хто працював у комісіях, агітував за мене. Я вдячний тим сільським головам, які не піддались на погрози, ризикували своєю кар’єрою, посадами і не зрадили совісті. Ми в одній команді, в одній зв’язці, і будемо продовжувати справу, яку спільно робили: відроджувати села і міста, піднімати освіту, культуру, медицину. Сьогодні для цього в нас менше можливостей, ніж хотілося б, але ніхто не знає, що буде завтра. Головне, що ми всі разом, та 21 тисяча мешканців округу, які мене підтримали, це не випадкові люди, це ті, хто вірять у себе, вірять у Рудченка, з ким ми відкривали дитсадки, будували дороги, оновлювали матеріальну базу шкіл, ФАПів, амбулаторій.

- Преса писала, що деякі опозиційні політичні сили пропонують Вам співпрацю, хочуть Вас бачити в своїх рядах. Якщо це правда, то яка мотивація, Ви завжди працювали у владі, а зараз всі говорять про нові обличчя, молоду кров?

- Так, це правда. Є пропозиції від кількох опозиційних партій перейти в їхню команду. Я не веду ні з ким переговорів, не торгуюсь, але розмову про політичне майбутнє мені активно пропонують. Мотивація така: Ви набрали досить велику кількість голосів, виходячи з того, що виборці голосували не за партійний бренд, не за «розкручене» ім’я артиста, а за конкретне прізвище. Без тиску, практично без коштів, якими інші просто «смітили», розносили від хати до хати, в умовах інформаційного пресингу чорного піару і відмов публікувати інформацію про зроблене Рудченком. Зважаючи на всі ці чинники, очевидно, є усвідомлення того, що мій авторитет непідробний, не куплений, а заслужений.

Стосовно молодої крові і нових облич, скажу так: все це нічого не варте, якщо за твоєю спиною немає реальних справ, немає людей, відданої команди. Хіба мало було на цих виборах молодої крові і нових облич з неймовірними фінансовими вливаннями. Але ж не набрали ці обличчя, які примелькались на біллбордах і в телевізорах, і 2% голосів. Очевидно, розуміючи та аналізуючи все це, мені й пропонують співпрацю.

А щодо роботи у владі. У кожного своя мета приходу до влади. Для мене це не самоціль, а можливість реалізувати свої прагнення, застосувати життєвий досвід для допомоги тим, хто так довго чекає від влади не обіцянок і виправдань, а змін на краще. Мені не соромно дивитись людям у вічі, не соромно за прожиті роки й займані посади. І якщо Бог і доля розпорядиться так, що Рудченко матиме державні повноваження, він працюватиме з віддачею для людей, а не для інтересів власної кишені.

Підготувала Мар’яна Світанок

(м. Житомир)