"Історія мого життя є частиною історії мого народу", – сказав про себе Тарас Шевченко. І справді, місце Тараса Григоровича як громадсько-політичного діяча, поета і митця в українському суспільстві та в українській культурі особливе.

У середині ХІХ ст., коли Росія проводила жорстку асиміляторську політику щодо України, Т.Шевченко у своїх творах виступає з різким осудом поневолення українського народу, а національно-державницька ідея стає панівною у творчості поета. Як слушно зауважив поет Євген Маланюк, дух козацької доби, дух нескореної нації був підхоплений Тарасом Шевченком у його творчості та переданий через "бездоріжжя і тьму ночі бездержавності" не лише поколінню "живих", а й поколінню "ненароджених". Так, у 60-х роках ХІХ ст. саме творчість Т.Шевченка врятувала значну частину молодої української інтелігенції, зокрема галицької, від денаціоналізації, відігравши при цьому значну етноконсолідуючу роль. Тогочасні гнітючі умови бездержавності України спонукали поета звернутися у своїй творчості до історичного минулого: козацьких часів, періоду Гетьманщини, гайдамацького руху. В поемах, драмах, творах живопису Тарас Шевченко за допомогою художніх засобів намагається відродити історичну пам'ять народу, показує етнічну та культурну самобутність українців, стверджує невід'ємне право української нації на вільний, суверенний державний розвиток.

У період, коли українська література вважалася провінційною складовою загальноросійської літератури, а її функції було максимально звужено, Тарасові Шевченку вдалося вивести українську літературу на новий щабель розвитку, поєднавши у своїх творах живу розмовну мову зі словесно-виразовими засобами книжної мови. Поезія Тараса Григоровича, попри тісний зв'язок з усною народною творчістю, з українським фольклором, була абсолютно оригінальним явищем. Літературознавець О.Білецький наголошував, що Тарасові Шевченкові був властивий "особливий тип художнього пізнання, не повторений ніким і не повторюючий нікого у всій історії світової літератури".  Т.Шевченко суттєво збагатив українську літературу різноманітністю тем, жанрів і формальних особливостей. Українська мова у творах поета заграла незвичайним багатством відтінків, набула нових можливостей для передачі настроїв, думок, психологічних нюансів, суспільно-політичних узагальнень. Водночас, широко використовуючи лексику різних галузей науки і мистецтва у своїх творах, Тарас Шевченко створив передумови термінологізації української лексики. Письменник Пантелеймон Куліш, який першим у пресі назвав автора "Кобзаря" генієм, писав про мову творів поета: "У його (ред. – Т.Шевченка) віршах мова наша зробила той великий крок, який робиться тільки спільними зусиллями цілого народу протягом тривалого часу або чарами генія".

Якщо взяти до уваги, що вся творчість Тараса Шевченка стала великою складовою частиною фундаментальної бази як сучасної української мови, так і національної гордості й самосвідомості, то переоцінити його внесок у теперішнє життя нашої держави неможливо. Шануймо Героя України!

Юлія Бердник