Очевидний той факт, що народ України покинутий на самовиживання. І як це не прикро, покинутий саме тими, кого цей народ обрав, повіривши в палкі гасла, заклики та обіцянки. За політичними війнами та боротьбою за владу «еліта» забула про основне: про честь, совість, у цілому про державу, державність та всі ті складові, що роблять цю державу державою – забули про людей.

На сьогодні човен під назвою «Україна», в якому всі ми знаходимося, терпить катастрофу і доволі швидко іде на дно. За 22 роки вільного плавання я в цьому човні нарахував немало пробоїн, які не дають нашому човну ні пливти далі, ні жити, і який у світовій ескадрі держав має вигляд старої, заіржавілої бляшанки, яка дрейфує, як сумнівний предмет в ополонці між сходом і заходом, між Євросоюзом та Єдиним митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану. Дрейфування таким чином на фоні світової фінансової кризи призвело до втрати інвестиційної привабливості країни, до занепаду економіки в цілому. Немає економіки – немає надходжень коштів до бюджету, як результат – ані гідних пенсій, ані заробітних плат медикам, освітянам, вчасного ремонту доріг, очисних споруд та ін.

Ні для кого не секрет, що хабар сьогодні в нашій державі став нормою життя, і якщо ти його не дав, то твоє питання будуть футболити безкінечно, даючи постійні відписки і знаходячи нові гачки, проблеми та відмовки. Тотальна корупція, як іржа, роз`їдає наш славний човен під назвою «Україна».

Насправді, якщо добре подумати і проаналізувати, то українського, національного, нашого рідного в державі небагато лишилося. Ви пам’ятаєте, нещодавно висіли плакати та бігборди «Нас 52 мільйони, кохаймося, бо Україні не вистачає космонавтів», так ось – нас сьогодні залишилося 45,5 мільйона і не тому, що ми не кохаємось, а тому, що нація вимирає швидко і тихо. Так тихо, що великі кормчі навіть не помічають такої дрібниці. Чому нація вимирає – відомо всім, окрім тих, хто повинен це знати. Це епідемія туберкульозу, СНІДу, тотальне п’янство та наркоманія, низький соціальний рівень пересічних громадян. У результаті середній вік чоловіків в Україні – 63 роки. Нація вимирає, а вони там чубляться, трибуни блокують, за владу воюють. І в цій війні за владу наші обранці стали глухими і сліпими. Не чують і не бачать стогону народу про допомогу. Не чують і не бачать, бо більше як половина з них не є проукраїнсько налаштовані, не є патріотами України. Згадайте тільки основного «космонавта» держави зі своєю молодою командою, який познущався над столицею і який, як виявилось, є громадянином іншої держави. Я переконаний у тому, що державну політику та закони повинні розробляти і втілювати в життя чесні та порядні люди, патріоти держави, в якій вони живуть тепер і збираються жити в подальшому.

Світло в тунелі українського щасливого майбутнього згасло разом із вірою людей. Українського прориву не вийшло. З ким йти? Куди йти? І навіщо йти? Народ зневірений, ошуканий і покинутий. За останні роки, переважно напередодні президентських та парламентськими виборів, кандидатами було дуже багато обіцяно і мало зроблено, а якщо зроблено, то для себе, для свого бізнесу, для своєї сім`ї.

Обличчя політичної «еліти» не змінюються протягом багатьох років. І ось знову вибори, знову знайомі обличчя, знову знайомі обіцянки. Для мене завжди було загадкою, як ті, що в свій час посадили всю країну на «кравчучки» або в п’яному угарі під звуки гітари і дзижчання бджіл «профукали» державу, будуть нас вести до світлого майбутнього? Ви в них вірите? Я, наприклад, ні.

Нещодавно пройшли чергові вибори до Верховної Ради. По нашому, 91 виборчому округу, переміг Руслан Сольвар – молода, енергійна людина, яка з перших днів свого депутатства почала працювати в окрузі. Як на мене, то мешканцям міста Фастова пощастило з вибором. Немало він уже зробив добрих справ, і я переконаний, що ще багато зробить протягом усього депутатського терміну та стане справжнім другом нашого міста. Це дійсно нове обличчя в «еліті» держави, людина нової формації, конструктивна та ділова, яка говорить і робить те, що говорить.

Не зовсім пощастило місту з нашою місцевою «елітою», з міськими депутатами, які часто-густо багато говорять, голосно репетують і дуже мало роблять практично. Мене, С. П. Павловського, мої «завокзальці» депутатом обирали тричі, і кожну свою депутатську каденцію я прагнув виправдати практичними та корисними справами, не дуже афішуючи їх, бо добрі справи робляться тихо. На минулій бюджетній сесії мені випала нагода залучити в мікрорайон Завокзалля бюджетні кошти в сумі 500 тисяч гривень. Для забутого Богом і людьми Завокзалля, де взимку не чистять дороги, а весною паводкові води топлять приватний сектор, в якому мешкає понад сім тисяч людей, а точніше для ремонту стічної канави, яка йде через усе Завокзалля, та ямкового ремонту вулиць Великоснітинської, Якубовського, Галафєєва. Прислухавшись до мого прохання, за дану пропозицію проголосувало 26 депутатів і міський голова, та яке ж було моє здивування, коли я побачив, що депутат від Завокзалля пан Яковюк та його побратим депутат Ничипоренко, знаючи, який це проблемний мікрорайон міста, голосували проти. О це так народні обранці…

Після голосування я вийшов на трибуну і подякував усім депутатам, хто підтримав наш мікрорайон, і з цієї ж трибуни запитав депутата Яковюка: «Як так? Ви обраний мешканцями Завокзалля, ви живете і ведете свій бізнес на Завокзаллі, а голосуєте проти!» На що отримав відповідь цинічну і єхидну: «В мене біля Дорожнього все нормально».

Встав і вийшов демонстративно із зали напижений депутат Ничипоренко, який чомусь себе асоціює з опозицією. Смішно!!! Який він опозиціонер? До кого він опозиціонер? Якщо йому нещодавно влада почесну грамоту вручила за заслуги з цінним подарунком і грошовою винагородою, а його дружину в міськвиконком взяла працювати на хорошу посаду. Хіба влада зі справжньою опозицією може бути така добра? Звісно, ні. Справжня опозиція по тюрмах сидить, а вигідна владі – грамоти за заслуги та посади отримує.

Неозброєним оком видно, що за маскою великого опозиціонера ховається простий, банальний, меркантильний чоловічок, який виторговує у влади для себе вигідні ангажементи. До речі, вищезгаданий товариш створив депутатську групу «Врятуємо Фастів». Як він із таким підходом до людей буде його рятувати і від кого, якщо у нього в голові одні вибори і рейтинги?!

Звісно, що основне його завдання в цьому каламбурі – здобути для себе особисто будь-яку посаду заступника. Оце така правда. Як на мене, то Фастів треба рятувати саме від таких рятівників.

Ще кілька слів хочу сказати про чистку доріг у Фастові після останніх снігопадів. Звісно, нікому не подобається (і мені в тому числі) влада, яка не може вчасно розчистити дороги від снігу, але робити на цій біді собі піар, як це роблять вищезгадані меркантильні чоловічки, не припустимо. Якщо цей факт уже відбувся, то потрібно спільними зусиллями, як це роблять інші нації, які себе поважають (японці та американці), ліквідовувати наслідки всім миром. Наприклад, я пустив по вулицях Завокзалля власний трактор, виділив тисячу літрів дизельного палива на розчистку доріг, залучив до розчистки вулиць Комбінат комунальних підприємств. Спасибі директору Валентині Адольфівні. Відгукнувся на моє прохання та дав посипальну машину директор Фастівського Рай ДУ – Анатолій Володимирович Новицький. А що зробили ви – «рятівники Фастова»? Для вас чим гірше, тим краще. Так патріоти свого міста не вчиняють.

Сергій Павловський,

голова фракції Народної Партії у Фастівській міській раді

газета «Наш городок» від  17.01.2013 року

http://news.blitz.com.ua/newsgazet/index.php?ELEMENT_ID=5393