Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Останні події вказують на те, що змагання Росії та ЄС за Україну набуває нового виміру

03.06.2013

34.jpgСхоже, Європа дедалі більше усвідомлює можливі наслідки для себе від втрати України. З огляду на активну наступальну позицію РФ щодо втягування її у Митний союз. Тим більше, що вона має можливість виставляти аргументи, від яких важко відмовлятися.

Перший крок на цьому шляху — статус спостерігача в МС. Власне сама Україна, невпинно демонструючи євроінтеграційну риторику, водночас вставляє ногу у двері цього утворення, щоб їх остаточно не зачинили перед нею. Тактика не нова, вона певною мірою апробована в рамках СНД: Україна є засновником і учасником, але не членом Співдружності.

На мою думку, саме цим пояснюються нові євросигнали про пом’якшення вимог до українського керівництва. Їх основний лейтмотив — ми не повинні пійматися в пастку, а відтак — втратити Україну. Або — який резон через жінку (Тимошенко) жертвувати вагомішими інтересами (див., наприклад, лекцію Брюса Джексона «Пострадянська напівтемрява»). Правда, «випадає» із цього ряду Президент ЄНП Мартенс. Він виключає підписання угоди про асоціацію, якщо умови не будуть виконані, «включаючи звільнення Тимошенко».

Загалом же гору бере позитивістська лінія: підписати угоду про політичну асоціацію і зону вільної торгівлі. Підписати і прив’язати Україну до ЄС. Причому на короткий повідок. А далі — формувати з неї демократичну країну. На основі у тому числі раніше визначених умов. Інакше «може пройти п’ять століть, перш ніж з’явиться нова культура на заміну нещасливим, але імітуючим варварам» (так цитує Брюс Джексон Нормана Девіса).

Нагадаю, що у 1995 році Україну було прийнято до Ради Європи. І до цього часу вона виконує зобов’язання, які для неї були тоді детально виписані. Причому ці зобов’язання доповнюються новими рекомендаціями, які набувають характеру майже обов’язкових. І Україна й досі перебуває під моніторингом, зняття якого, судячи з усього, в найближчій перспективі не передбачається.

Висновок очевидний: для РФ, а тепер і для ЄС — Україна, окрім політичних, економічних та геополітичних інтересів, зручний полігон з відпрацювання демократичних стандартів. І можливість не допустити підсилення Росії та її планів.

Не випадково Єврокомісія «підправила» міністра закордонних справ РФ С. Лаврова, який заявив про можливості для одночасного членства України в МС і в зоні вільної торгівлі з ЄС: приєднавшись до МС, Україна втратить свій торговельний суверенітет, після чого підписання угоди про ЗВТ з ЄС стане просто неможливим.

Побіжно зазначу, спрощення вимог до України — це і такий собі бальзам на душі лідерів опозиції. З відомих причин. Більшість з опозиційного табору однозначно перейшла на тезу: угода має стратегічне значення, її потрібно підписати цього року, незважаючи на невирішені проблеми. Інакше ми її ніколи не підпишемо. Найбільш стійкі наполягають на врахуванні «чинника Тимошенко».

Не надто програє від такого розвитку подій і Росія. Понад те — вона остаточно розв’яже собі руки, її позиція стане відверто жорсткою. Вона активніше здійснюватиме економічну експансію в Україну, щоб через неї мати додаткову можливість просувати свої інтереси в Європу. І водночас дедалі більше закривати свої ринки від України.

До того ж, по-перше, у РФ є можливості впливати на інтеграційний вектор як всередині України, так і через відповідні позиції у Євросоюзі та в окремих країнах—членах ЄС. По-друге, загальний товарообіг України з країнами — учасницями МС/ЄЕП у 2012 році оцінюється на рівні 56,3 млрд. доларів. А частка України в загальному зовнішньоекономічному обороті МС/ЄЕП становить 6,2% проти 6,8% у 2011 році. Основною статтею українського експорту залишаються недорогоцінні метали та вироби з них (понад 20%). У структурі імпорту понад 70% — мінеральні продукти (у тому числі паливно-енергетичні товари), умови торгівлі якими не регламентуються нормативною базою МС/ЄЕП.

Що дадуть такі наполегливі спроби притулити Україну, що дасть така позаблокова блоковість — це сьогодні постає як основоположне питання її майбутнього. Точніше кажучи — чи матиме Україна майбутнє? А якщо матиме — то яке?

Будь-який зовнішньополітичний вибір без надійного державного фундаменту (а ми, як правило, починаємо з даху) та консолідованого суспільства і громадянської спільноти не матиме жодного значення і жодної цінності. Буде виглядати як підміна життя, як ілюзія того, що й нам знайдеться місце у все ще комфортному ЄС, що й нас візьмуть на утримання.

Якщо Україна не зосередиться на собі та внутрішньому облаштуванні, на реальній економічній і соціальній політиці, на освіті, на ліквідації прірви між багатими і бідними, на повсякденних потребах людей, на реальному утвердженні демократії і верховенства права, на повазі до історичної пам’яті, на толерантності — ми так і залишимося на узбіччі цивілізованого розвитку з незнищенним комплексом неповноцінності за формального існування у тому чи іншому утворенні.

Потрібен загальноукраїнський діалог, потрібно припинити спроби розколу і поділу України. Навпаки, потрібен новий Акт Злуки на основі зрозумілого й прийнятного для всіх стратегічного сценарію розвитку України.

 

Володимир ЛИТВИН, академік НАН України

Голос України

Топ - новина
Володимир Литвин, - Жонглювання подібним становить пряму загрозу Україні як державі

05.10.2018

«Наставники» України демонструють свої ознаки виборчої кампанії, діставши зі скрині завжди потрібне мовне питання, доточивши його до релігійного, від якого вони, згідно статті 35 Конституції України, взагалі повинні бути відокремленими.

Публікації
Росія – це окрема орда

22.10.2018 

Як українцям відновити історичну справедливість та побороти вплив кількасотрічної московської пропаганди?