Ситуація, яку маємо нині в Україні, не залишає байдужим жодного з її громадян. Звісно, кожен з нас переживає її по-різному, але об’єднує усіх бажання вийти з неї мирним шляхом. І це природно, адже пролита кров, забрані життя, сотні, тисячі, мільйони скалічених доль не дають заспокоїтися жодному з українців. З великою надією громадяни спрямовують погляди на політиків, чекаючи від них здорового глузду, порозуміння, діалогу та компромісу, а не отримавши цього, шукають винних у тому, що відбувається, забуваючи, що вина, власне, лежить на кожному з нас.

Справді, чи не ми з вами приводили до влади політиків та політичні партії за продуктові набори, обіцянки та інші особисті заохочення, незважаючи на професійні якості, патріотизм, вміння ставити питання громади вище своїх особистих та ще цілого ряду рис, якими повинен володіти політик і державний діяч? Адже саме за цих часів ми підміняли поняття совісті комплексами, для безсовісності ж, брехні комплекси нам уже давно не потрібні. От і маємо результат: майже 40% громадян просто не ходили голосувати, довіривши свою долю, долю своїх дітей і держави іншим, делегуючи тим самим їм свої повноваження. Те, що відбувається нині, і є наслідком нашої безвідповідальності, відсутності громадянської позиції, патріотизму.

Політики та політичні партії виявилися у своїй переважній більшості не здатні вирішувати питання на користь громадян та держави, бо звикли відстоювати лише особисті інтереси та інтереси представників великого капіталу, корумпованої системи влади. З’ясовуючи стосунки між собою, приходячи почергово до влади, замість пошуків питань для об’єднання народу України, шукали або просто нав’язували суспільству проблеми, що все більше його роз’єднували, тим самим зводячи свою політичну і громадську діяльність до баталій, які все більше нагадували бої без правил та без перспективи. Тим часом, одна частина України сприймала іншу як чужих, забуваючи, що вони – громади з чималими територіями України, і саме вони делегували величезні повноваження політикам приймати закони на благо громадян і держави. З часом громада так захопилася цим видовищем, що своїм могла пробачити все заради перемоги над чужими, навіть корупцію, хабарництво, особисте зубожіння та втрату державою своїх позицій у світовій спільноті. Усе це не могло бути непоміченим і невикористаним.

Результат нині кожен відчуває на собі: між рідними і близькими втрачаються родинні і дружні стосунки не лише через політичні, релігійні та інші уподобання, а й через місця їх проживання (не лише у країнах колишнього СРСР, а і в областях України). Це саме та межа, за якою може статися непоправне. І, на моє глибоке переконання, аби уникнути цього, треба, як ніколи, кожному мати свою позицію, не бути байдужим до долі своєї і свого сусіда. Політики ж і влада мають довести свою здатність виконати місію, покладену на них місцевими громадами, давши їм впевненість, що влада розуміє, чує, поважає, піклується про кожного і про всіх, адже «Брат проти брата» - не наш сценарій.

Чи здадуть політики та влада цей іспит перед суспільством чи і далі будуть займатися з’ясуванням стосунків? Оцінку ж їхнім діям з часом дасть народ, не забуваючи минулого і думаючи про майбутнє.

К. Боровик, голова

Полтавської регіональної організації

Народної Партії