Жити без цінностей жодна людина не в змозі - не може без батьків, без сім’ї, без малої батьківщини. Так називаємо місця, де народилися, де живемо. Моєю родовою купиною є Онопріївка, що на Тальнівщині. Але вже чверть століття живу в Черкасах. Для мене це не просто місце прописки чи реєстрації. Тут я знайшов себе, реалізував свої задуми як фахівець і політик. Зрозумів людей, а вони мене.

І не в посадах справа. Ніколи не хизувався ними. Хоча заради правди зазначу – професійне зростання потрібне кожному. Без черкаської атмосфери, без підтримки однодумців і друзів, з якими співпрацював, цього могло б і не бути. Тому Черкаси я люблю, вважаю їх рідними.

У Черкасах навчалися, здобували вищу освіту у місцевому педінституті мої батьки. У місто вони були просто залюблені. Певно вони привили мені інтерес до його історії. А вона сягає далеко в глибину віків. І що важливо, що центр Подніпров’я на чолі з Черкасами відіграв стрижневу роль у житті держави. Та й самих українців називали черкасами. Місто було першою Січчю, форпостом на шляху ворогів Київської Русі. Саме тут народилась Козаччина, якій судилось відіграти вирішальну роль у національно – визвольному русі українського народу. Та й державність України зароджувалась тут, ще в часи Богдана Хмельницького. А черкаський полк тоді був найчисленнішим і най боєздатнішим.

Черкаси були і осердям духовності. І найпершою величиною, причетною до нашого славного міста, був Тарас Шевченко, 200-річчя якого відзначаємо нині. В пресі тут працювали письменники Семен Скляренко, Василь Симоненко. Нинішні архітектурні пам’ятники зводили за проектами зодчих Городецького, Стасова, Гесте . У новітню добу саме в Черкасах лауреатами Національної Шевченківської премії стали Василь Симоненко, Василь Захарченко, Данило Нарбут, Раїса Кириченко, Леонід Кондрацький, Сергій Фурсенко, Микола Собчук.

То як не пишатися таким містом. Та тільки пишатися замало, треба дбати про нього, повернути йому статус перлини над Дніпром – зеленого, впорядкованого, затишного, комфортного для всіх мешканців.

Так склалося, що за роки незалежності «градоначальники» Черкас чомусь більше вправлялися в ораторському мистецтві, а депутати чубились у політичних чварах. На жаль, більшість із них об’єднували меркантильні інтереси. Їх цікавили земля, не як годувальниця, а як засіб для збагачення, бюджет міста не як джерело розвитку, а ласий шмат для дерибану та відкатів. Тому й гризлись за владу, за портфелі, а місто самотньо занепадало. От і дожились, що по вулицях і тротуарах ні пройти, ні проїхати. І це оцінка не тільки моя, а й більшості черкасців і гостей міста. Дійшло замало не до святотатства. Містян не послухали, коли обирали місце вічного спочинку, запхнули цвинтар під Хутори, як кажуть, світ за очі, чим вже створили незручності для рідних. Але справжнім пеклом стала дорога до цього цвинтаря по вулиці Сурікова, точніше відсутність її. Щоб зремонтувати дорогу «Маїс» виділив щебінь, але не взяли. Траурні процесії буквально пірнають із однієї баюри в іншу. Хіба не з благоустрою саме цієї дороги треба було б почати владі, а не викидати народні гроші на феєрверки та забавки зразка вимощеної дорогоцінної георгієвської стрічки, по якій топчемося ногами. То чи не досить топтатися?

А візьміть наш музично-драматичний театр. Окраса центру Черкас вже скільки років затиснута бетонною огорожею нездійсненного проекту розважального комплексу. А до центрального входу треба спотикатись на розбитій бруківці. І такий безлад на кожному кроці. Просто соромно, коли порівнюєш Черкаси з облаштованими Вінницею, Кіровоградом, Полтавою, Черніговом. Тому і не однаково мені, що коїться у моєму місті. Пригадаємо, де відкрились останнім часом виробничі потужності, які б дали роботу молодим рукам. Чомусь перевагу і зусилля спрямували на збільшення розважальних центрів, нічних клубів та їм подібних.

А в якому стані медицина, школи, дитячі садки, утримання яких перекладено здебільшого на плечі пацієнтів та батьків. Добре, що ще спонсори якось відгукуються. А хіба відчули черкащани користь від поспішних реформ житлово-комунальних служб?

Україна нині, а з нею і Черкаси, на роздоріжжі. Формується модель майбутньої системи влади. Сподіваємось на її докорінну зміну, на те що олігархія, якої б масті вона не була, буде виведена за дужки, а корупціонерам в ній не буде місця зовсім. До влади мають приходити тільки професіонали, порядні і патріоти, яким довіряє більшість громади, небайдужої до того, що коїться у місті.

Прес-служба Черкаської обласної організації

Народної Партії