Вони були інакодумцями у поглинутій новою ідеологією державі і за це поплатилися свободою, а то й життям. Утім, там, де цінується середньостатистичний інтелект і насильницька братня любов, еліті, а тим більше національній, не місце. І це не крайнощі думок тих, хто нині критикує радянську державу. Просто цікаво, якою була би нині наша країна, аби не розправи над тими, хто плекав ідеї адекватного патріотизму і єдності. При чому у тоталітарну м’ясорубку потрапили не лише представники інтелігенції, а й прості роботяги. У родині Наталки Якименко батька не стало, коли їй було сім років:

«Приїхав один, в цивільному, і каже: «Вас викликають до Диканьки!». Батько взяв мене на руки, обійняв, поцілував і дуже заплакав. Як забрали його тоді, так і по цей день… Так скажіть, за що? Ніякої вини, нічого. Він лісником працював. Приїхала ж мама і плаче, каже все…», – зі сльозами на очах згадує старенька. Пізніше родині повідомлять, що господар помер від туберкульозу, та за словами співкамерника, на сухоти списали розстріл. У кінці шістдесятих реабілітують всіх, та це вже не допоможе навіть живим родинам, адже на них, як на зрадників, нацькували співвітчизників.

Нині полтавці не лінуються приїхати до меморіалу пам’яті жертв політичних репресій в урочищі Триби неподалік села Копили Полтавського району, аби віддати шану тим, хто не дожив до омріяної незалежності.

«Цьогоріч трагічний день набуває дещо нового забарвлення, – переконаний голова Полтавської регіональної організації Народної Партії Костянтин Боровик. – Усі ми, свідомо чи ні, проводимо паралелі між подіями сімдесяти семирічної давнини і тими, що сталися цієї зими та й відбуваються нині, коли люди не чують один одного, вважаючи, що силоміць можна зробити людей щасливими».

Минуло майже вісімдесят років від запуску радянської машини смерті, і рівно три місяці після трагічних подій на Майдані. Для багатьох усі ці давні і не дуже події стали лише нагодою, щоб ховатися від реальності, нарікаючи на помилки інших, маніпулювати національною ідеєю, подвигами ветеранів, смертями активістів, міліціонерів, вояків. У пошуках винних ми не помічаємо провини власної…

Кому ж тоді вистачить снаги справді присвятити життя Батьківщині?

І.Філоненко

(Полтава)