Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Фронтовикам загляньте в очі

08.05.2014

Ветеран - 0049.jpgФронтовикам загляньте в очі.

О, скільки ж в них печалі!

Роки буремним вихорем промчали.

А розуміти їх чомусь

Так мало вже охочих.

З Леонідом Венедиктовичем Куликом, ветераном Великої Вітчизняної, полковником у відставці, відзначеному майже двома десятками орденів і медалей, розмовляємо у скромній однокімнатній квартирі в одній із «хрущовок» Черкас. Мимоволі порівнювалось, що і попередні герої тієї надтяжкої і трагічної війни, в кого брали інтерв’ю, проживають у таких же невибагливих «розкошах». Бо всі численні влади за роки незалежності ой як мало віддали їм за наш порятунок від поневолення і фашизму. Диво, але ветерани без претензій, на долю не скаржаться. Вони світлі і мудрі.

- Леоніду Венедиктовичу, найперше розкажіть про своє коріння.

- Родом я зі Смілянщини, є там село Залевки, де мешкала наша багатодітна сімя. Був я наймолодшим, десятою дитиною у ній. Всі працювали в колгоспі, жили бідно, але сподівались на краще. А тут війна. Вона розлучила нас з братами і батьками. Мене як неповнолітнього з частиною односельців евакуювали. Проте після знищення мосту через Дніпро нас розкидало кого куди. Бродив багато часу, аж поки не повернувся додому. А там ні батьків, ні хати. Тому, коли на початку 1944 року визволили наше село, сам звернувся до військкомату, щоб забрали в армію. А коли відмовили, то приєднався до призовників самочинно. Зарахували мене у 26-у мотострілкову бригаду рядовим. Вона входила до 31 армії 4-го Українського фронту.

- Пам’ятаєте своє бойове хрещення?

- Не забуду його доки житиму. В квітні 1944 року брав участь у визволенні Криму. Наш взвод автоматників одним із перших прорвав лінію оборони фашистів навколо міста Джанкой. Перший раз в житті я разом із досвідченими фронтовиками йшов в атаку. Розхвильований, збуджений із автомата в бік ворога стріляв безперервно.

Ветеран - 0047.jpg- У визволенні яких міст Криму брали участь іще?

- У складі 19-го танкового корпусу визволяли Сімферополь, Бахчисарай. Та найвищим градусом кипіння були бої за Севастополь. Його укріплення здавались нездоланними, а особливо Сапун-гори. Вона була опоясана шістьома ярусами суцільних траншей з лініями мінних полів, багатьма кулеметними і артелерійськими гніздами, 36 дотами… 7 травня зранку почався штурм Сапун-гори військами нашої 51-ї і Приморської армій. Я бачив, як горіли наші танки, падали від куль ворога мої товариші. Але прагнення перемогти робили нас нестримними. І до вечора 7 травня Сапун-гора була взята. З її вершини я бачив весь зруйнований легендарний Севастополь.

- А тепер чимало ідеологів заявляють, що українцям немає місця у Криму.

- Нинішні події сприймаю як велику трагедію для всіх причетних до Криму народів – українського, російського, кримсько-татарського, інших. Крим – колиска нашої ще античної, давноруської, релігійної, міжнаціональної спадщини. І привласнювати силою все це одній, хай навіть потужній державі, несправедливо і злочинно.

Ветеран - 0048.jpg- Це вже сучасність, а як же ви закінчили війну?

- Разом з однополчанами звільняв міста і села Румунії, Болгарії, після Перемоги служив у Німеччині. Закінчив спочатку Київське військове училище самохідної артилерії, а потім Ульянівське вище військове танкове училище, пройшов шлях від солдата до підполковника, заступника командира танкового полку.

- Ви багато пізнали, пережили і на цьому шляху…

- Так, запам’ятався 1968 рік. Чехословацькі події були такими ж гострими, як нині в Україні. Наш танковий полк стримував стихію масових протестів. Одного разу моєму танку перегородив дорогу розлючений натовп. Щоб не зачепити нікого, водій повернув машину круто вбік і вона полетіла у глибоке провалля. Збирали, кажуть, мене по шматках, 31 день лежав без свідомості у реанімації. Але вижив. І на цьому моя військова служба закінчилась.

- Після звільнення у запас важко було шукати себе у цивільному житті?

- Важко це для людей непрофесійних, неініціативних, а то й безвідповідальних. Мені довіряли ще очолювати один із ЖЕКів у Черкасах, роботу у Держпостачі України в Києві. Я завжди був активним у громадському житті, а в Черкаській міській і обласній ветеранських організаціях співпрацюю і нині, виступаю перед молоддю в школах, зустрічаюсь з ветеранами. Багато почуттів і роздумів про нашу долю приходить у мою свідомість і я їх виплескую в поезіях. Пропоную одну із них.

 

Ветераны войны! Поколение Славы!

Большую Победу ковали Вы Сами!

Своими руками, Своими сердцами,

Мечтая о мощи любимой державы.

 

Я славлю сегодня Вас величаво.

Для нас вы останетесь мирам началом.

И пока Вы живете на этой земле,

Пусть птицы задорно поют в тишине,

 

Вы жизни источник, начало добра,

Жаль только вера вас подвела.

В дорогу позвав подмастерьев своих,

Вы, вожжи отдав, сами шли за двоих.

 

Вот почему я Вас призываю:

Гордо носите свои ордена,

Жизни друзей опишите волненье,

Все, чем была ваша жизнь так полна.

 

Пусть детям и внукам останется память,

Что был в их семье великий посланец.

Вы – о жизни источник, начало добра

И вечная Слава с Вами всегда!

 

Микола Костецький, прес-секретар

Черкаської обласної організації Народної Партії

Коментарі
Топ - новина
ДО «ФОРМУЛИ МИРУ»

02.10.2019

Замість криків про зраду і звинувачень треба зайнятись випрацюванням документів (законів) і практичних заходів з реалізації того, що допоможе зціленню України

Публікації
Правда, яку не кажуть людям

02.11.2019 

Україна, як Система, має продукувати "умови для максимальної самореалізації та задоволення матеріальних та духовних потреб кожного та умови для гідного життя всіх своїх громадян".