Нові очільники держави, чиновники регіонального і місцевого рівня постійно декларують наміри щодо децентралізації влади, розширення повноважень територіальних громад, їх представницьких органів, забезпечення їх фінансової самодостатності. Все вищезгадане видається як важливий крок до стабілізації у суспільстві, наступна велика реформа.

Що можна сказати з цього приводу? Розширення повноважень, прав органів місцевого самоврядування давно назріла проблема. Про неї йдеться ось уже кілька років.

Однак у цьому плані мають бути здійснені конкретні дії з боку Верховної Ради і Уряду, а з ряду питань вагоме слово повинен сказати і новообраний Президент України.

Візьмемо, наприклад, питання ліквідації обласних і районних державних адміністрацій і передачі належних їм згідно закону функцій виконкомам, створеним обласними і районними радами. Така практика існувала раніше і повністю себе виправдала. В області і районі має бути єдиний орган, який несе повну відповідальність за вирішення соціально-економічних завдань, маючи на це повноваження і гарантовані законом фінансові можливості. Проти такої реформи територіальні громади, звісно, не будуть заперечувати.

Однак для цього треба внести зміни до Конституції, Законів «Про Кабінет Міністрів», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законодавчих актів.

Було б добре, якби це вдалося зробити якнайшвидше. Час спливає, але на жаль, в цьому питанні конкретних кроків ми не бачимо. Не думаю, що це пов’язано із складною внутрішньою обстановкою в країні, трагічними подіями на Сході України. Можливо навіть проекти документів щодо децентралізації тверезо подіяли б на тих, хто носиться  із ідеєю федералізації.

Не забалакати б цю проблему. І не все прив’язувати до Конституції.  Невідкладно на законодавчому рівні треба вносити певні зміни до Податкового, Земельного кодексів, інших законів.

Відомо, що фінансова база діяльності сільських і селищних рад, які є  фундаментом, основою місцевого самоврядування надто слабка, що не дає їм змоги фізично виконати як власні, так і делеговані державою повноваження. На моє переконання, такі два види податків як податок із доходів фізичних осіб, із прибутку комунальних підприємств повинні йти виключно в бюджет сільських і селищних рад. Та й від податку на прибуток державних і приватних підприємств хоч щось має перепадати органам місцевого самоврядування.

Нині від цих податків місцеві ради мають крихти, бо надходження розпорошуються, більша їх частина направляється в державні органи, чи вищого рівні. Нічого не отримують сільські та селищні ради від використання лісових насаджень, що розташовані в межах їх територій. Для прикладу територія Старосільської сільської ради Городищенського району 6056 гектарів. Ліси з них займають 2500 гектарів. І ні копійки з них рада не має. І ще одне вкрай важливо для громад, щоб підприємства, які господарюють на їхніх територіях, тут обов’язково були зареєстровані тут же.

Сільська і селищні ради позбавлені права впливу і контролю при укладанні договорів оренди земельдержавного резерву і запасу, оренди земельних паїв. Все це прерогатива районних і обласних державних адміністрацій. Виправити ситуацію можна єдиним шляхом – внесенням змін до Закону «Про оренду землі». Але ж це чомусь не робиться.

Загалом, слід вживати на законодавчому рівні заходи щодо посилення ролі територіальних громад в управлінні земельними ресурсами. Мені відомо, що в лютому цього року внесений депутатський законопроект, який надає право сільським і селищним радам розпоряджатись значною частиною  земель державної власності, що лежать за межами населених пунктів. До речі, така практика успішно існувала раніше на території України понад 80 років.

Вирішення цього питання значно зміцнить матеріальну базу місцевого самоврядування, спростить систему виділення земельних ділянок власникам земельних паїв, фермерам, обміну землями, вдосконалить порядок зміни цільового призначення земель приватної власності. В кінцевому підсумку – сприятиме оперативному і якісному наданню громадянам адміністративних послуг, що має велике практичне значення.

На мій погляд, це важливий законопроект, але невідомо, коли до нього дійде черга.          Великою проблемою для сільгосптоваровиробників є отримання кредитів на нормальних, цивілізованих, європейських нормах. В липні 2012 року з метою реалізації державних кредитних програм, для підтримки середнього і малого бізнесу в сільській місцевості створений «Державний земельний Банк» в статусі публічного акціонерного товариства. За рахунок Держбюджету був сформований його статутний фонд в обсязі 120 млн. грн. Але із таким мізерним для масштабів сільського господарства України кредитним кошиком банк так і не запрацював. Та й закон про іпотеку землі до цього часу не ухвалений.

Зараз Кабінет Міністрів вніс на розгляд Верховної Ради законопроект, згідно із ним названий банк ліквідовується, а  фінансувати сільське господарство і надалі будуть установи, які мають міцнішу фінансову базу в формуванні статутного капіталу і будуть більш конкурентні. То й відсотки за кредити і надалі залишатимуться високими.

Є багато інших завдань, вирішення яких мало б сприяти підвищенню ролі територіальних громад сіл, селищ, міст і районів. Повністю поділяю думки і пропозиції, висловлені щодо цього на сторінках «Землі батьків» керівниками органів місцевого самоврядування Маньківського району. Проблеми і біди територіальних громад вони знають досконально і їх пропозиції заслуговують на увагу на державному рівні. При децентралізації влади обов’язково треба враховувати думку сільських, селищних голів, голів районних і обласних рад, бо нав’язування їм тільки кабміновських проектів  може зашкодити загальній справі. Підтвердженням цього є немало так званих реформ, так і не здійснених зверху за роки незалежності України.

Прес-служба Черкаської обласної організації

Народної Партії