Г.Кіссінджеру належить така надзвичайно цікава й точна думка: «для того, щоб бути абсолютно впевненим у чому-небудь, треба знати про це що-небудь або все, або нічого».

Очевидно, останнім послуговуються українські політики, оцінюючи результати останніх переговорів і домовленостей у форматі «нормандської четвірки». Адже до сьогодні маємо обмаль інформації про що домовились лідери Франції, Німеччини, Росії та України в Парижі.

Олланд і Меркель виступили зі скупими коментарями результатів зустрічей. Можливо, усвідомлюючи їх складність для України і те, що фактично трійка (Франція, Німеччина та Росія) погодили свої підходи і поставили Україну перед фактом: закон про вибори на території самопроголошених ЛНР і ДНР, амністія для їх учасників, а загалом і згодом для усіх «ополченців», конституційне рішення про особливий статус Донбасу, а після цього відновлення українського контролю над відповідною ділянкою кордону, відновлення таким чином територіальної цілісності України, але без Криму (А.Меркель).

Кримське питання взагалі практично зникло з політичного дискурсу. Не допомогла й кампанія з блокади Криму. Сплеск інтересу до цього дійства одразу ж пішов на спад.

Мовчання Путіна, можливо, пов’язане з тим, що за нього красномовно говорять результати зустрічі: Росія домоглася того, на чому наполягала. Загальні ж розмірковування Порошенка, в т.ч. педалювання тези про санкції, очевидно пов’язані з тим, що події в Парижі розвивалися не за українським сценарієм і тепер немає що сказати. Не можна вважати за велику перемогу те, що вибори на Сході мають відбутися за українським законодавством.

Судячи з усього, Президент України зазнав відчутного тиску з боку європейських союзників на двосторонніх зустрічах та взагалі на переговорах четвірки. Сирійська проблема зробила Європу більш гнучкою і навіть цинічною в українському питанні. «Вона, як пише “Le Monde”, «дозволяє Кремлю виплутатися з українського болота». Розвиваючи цю тезу, “Deutsche Welle” зазначає: “Росія продовжує грати в політичний покер. І ні в Меркель, ні в Олланда немає на руках жодного туза».

Політики й активна аж до екзальтації громадськість України тримають нехарактерну для них паузу в оцінці того, що відбулося в Парижі. Гадаю, через те, що зміст і результати домовленостей презентували лідери Франції й Німеччини.

Цілком очевидно, що імплементувати їх П.Порошенку буде доволі складно. Особливо в частині змін до Конституції. Потрібні будуть складні переговори з фракціями та групами, депутатським корпусом загалом. Буде й тиск з боку західних партнерів України.

В процесі вироблення і прийняття пакету необхідних законів може викристалізуватися нова коаліція, навіть неприродна, або остаточно буде зруйнована ця Верховна Рада, яка й так дихає на ладан. Зрозуміло одне: потенціалу для вирішення заявлених проблем ця коаліція не має. Як і відкладати їх на тривалу перспективу Україні не дозволять її ж союзники. Їм потрібно якомога швидше закрити «українське питання» вже навіть з огляду на загострення інших дестабілізуючих чинників в Європі та світі.