Спочатку про одну історію у вигляді анекдоту з глибоким сенсом: невдовзі після подій, які назвали революцією гідності, випадково зустрілися два колишні приятелі. Один з них був на майдані, а відповідно отримав посаду у правоохоронному органі, другий, який цього не зробив, отримав тавро посіпаки злочинного режиму. Перший з пафосом повідомив як він працює, не покладаючи рук, над розслідуванням корупційних злочинів попередньої влади. Під час другої зустрічі також демонстрував рішучу налаштованість: копаємо дуже глибоко, незабаром будуть гучні справи, сподіваюсь отримати за це генеральську зірку й лампаси. Десь через півтора року, коли зіткнулися знову, на запитання, чи продовжує копати?, відповів зізнанням: припинили, оскільки вийшли на себе!

Схоже, гучна боротьба з корупцією нинішньої влади обернулася тим, що вона вийшла на себе. Судячи з інформації, Міністр економіки з цього приводу збирає документи до НАБУ. Як це нагадує осінь 2005 року, коли О.Зінченко (керівник адміністрації В.Ющенка) гучно виступив проти корупціонерів з «гуртка любих друзів». Енергія звинувачень була вкладена ним в слова, документи на підтвердження обіцяли піднести пізніше. Тоді поспішали спрацювати на випередження, зважаючи, що В.Ющенко дозріває до відправки Уряду у відставку. І не тільки Уряду. Утім, документальних підтверджень йому так і не надали, хоча і у 2005 році й зараз ці люди при високих посадах, а відповідно – державні авторитети.

Судячи з усього, на «виході» все закінчиться нічим, не буде навіть гучних відставок, як у 2005 році. Не ті ставки. Можливо, надалі будуть більше остерігатися запрошувати в українську владу зі сторони, щоб у найбільш непідходящий момент «варяги» не викинули ще більшого «коника» і щоб не носили інформацію туди, куди не треба. Адже вони без сантиментів, не пов’язані кумівством, їм все одно де й кого «реформувати». Словом, як і належить представнику окупаційної влади.

Взагалі урядовці справляють враження великих дітей, для яких Україна все ще сприймається як пісочниця. Пробували ліпити якісь химери в ній. Не сподобалось – розтоптали і написали заяви про відставку, тобто покинули цю пісочницю. Посопівши, подувшись на Україну як миші на крупу, відійшли і повернулись, заяви відкликали. Де це бачено в світі?

Де бачено, що прем’єр-міністра не сприймає країна, а він ставить країні умови та демонструє активізм: «моя команда і я не будемо зупинятися на половині в проведенні реформ». Наскільки треба бути цинічним, зверхнім і не розуміти реалій, щоб вбачати реформи в тому, що насправді є виціджуванням останніх соків з людей.

Таке може бути і таке можуть терпіти тільки у нас.

Постійно говорячи про Уряд, можливо, ми самі таким чином штучно підтримуємо його існування, відчуття його запитаності. А чи не краще почати керуватися словами з І.Буніна: «Что вспоминать, мертвых с погоста не носят» (Темные аллеи). Гірше не буде, швидше – навпаки.

До відома: за 2 роки реальний ВВП України упав на 18%, гривня – втричі, інфляція сягнула 79%.