Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
ПЛАНИ УРЯДУ І ПЛАНИ ГРОМАДИ

23.05.2016

Традиційно в Україні мало звертають увагу на стратегії, програми і плани. Ми звикли до того, що живемо в нестратегічній країні, де всілякі програмні документи є лише формальністю і можуть свідчити про приблизні напрямки роботи, зазвичай приховуючи глибинні мотиви та цілі тих, хто їх розробляє. З програм найбільшої знаності та поширення набувають обіцянки, за які потім журналісти чи експерти ловлять на словах політиків.

Тим не менше, програмування дозволяє сказати про майбутнє програмуючого політика чи його політики майже все. Програмування це як долоня для циганки – "дай погадаю, всю правду скажу".

Саме програмування в його всеохопності – використовуваний дискурс, логіка і послідовність дій, пріоритети і уявлювані перспективи – дозволяє формувати солідарну і перспективну політику в державі. Але це лише тоді, коли ці Програми є солідарними, коли політики, які розробляють, користуються громадською довірою.

Давайте згадаємо одну так звану стратегію, що її пропонував нинішній Президент. Це був вересень 2014-го року. Хто зараз може сказати – скільки ж реформ з тих 60-ти, що пропонував Президент, насправді здійснені? В кращому випадку декілька з них лише розпочаті. Але ж вони обіцялися швидко, протягом 2015-го року.

Майже ніхто тоді не хотів дискутувати з цього приводу. Навіть більшість експертів тоді проігнорували проблему. Але саме нереалістичність пропонованих тоді Президентом реформ була явним вказівником на те, що майже нічого з того здійснено не буде.

Так само мало хто звертав увагу на урядові програми та плани раніше. Особливої уваги все це потребувало після Революції Гідності.

Причому програма попереднього Уряду стала наслідком Коаліційної Угоди в Парламенті 2014-го року і була солідарною як в політичному (на основі Парламентської Коаліції), так і в плані загальногромадської підтримки (це був новообраний Парламент).

Нинішня програма Уряду була розроблена в такій ситуації:

1) Потрібного рівні довіри до політичних сил, як складають Парламентську більшість та Фейкову Коаліцію, нема.

2) Публічна оцінка виконання Коаліційної угоди не зроблена, більше того, Парламент дав незадовільну оцінку діям попереднього Уряду, а своєї відповідальності не визнав і на перевибори не пішов.

3) Фейкова Коаліція незаконна, голосування за Прем'єр-міністра незаконне, до того ж все це було підтримано явно проолігарічними групами.

4) Програма нового Уряду написана так, ніби всі запропоновані реформи пропонуються вперше. Ніде немає навіть згадки про невдалий досвід реформ попереднього Уряду – не зроблений аналіз, чому ж це раптом попередньому Уряду ці реформи не вдалося провести. Відтак причини саботажу попереднього Уряду автоматично визнані як суб'єктивні – небажання Прем'єр-міністра проводити реформи з осені 2015-го року, що м'яко кажучи, неправда.

5) Текст Програми нового Уряду є повторюваним з часу так званої "Стратегії-2020" набором реформ, тобто його формальним продовженням, без будь-якого, бодай найменшого, творчого розвитку.

В ситуації контрреволюції урядові програми і плани знову стали формальною риторикою, бо загальним є розуміння – це вже несолідарне програмування.

Ще раз повторюю – мова йде про несолідарну Програму нового Уряду, тобто таку, яка в політичному сенсі проблемна, громадянської довіри не має, несе не собі явний вплив олігархічних інтересів.

Вочевидь відчуваючи таку формальність урядової програми, яка до речі затвердженаПарламентом, що дало індульгенцію Уряду на рік (ну так він думає), урядовці розробили ще й "План пріоритетних кроків Уряду" нібито на виконання урядової Програми.

Сподіваючись, що уривки з тексту виступу Прем'єр-міністра адекватно відображають урядовий "План пріоритетних кроків Уряду", зробимо короткий аналіз.

Новий Уряд знову проігнорував проблеми, які призвели до політичної кризи на початку 2016. Криза не завершилася, бо досі відсутній аналіз причин саботажу реформ попереднім Урядом з осені 2015-го року. Напрацювання соціальних інновацій для подолання цього саботажу, політична (партійна) та персональна політична відповідальність за саботаж реформ – не відбулися. Всього цього не було у виступі Прем'єр-міністра, і, скоріше за все, немає у тексті Плану.

Перша суперечність Плану – між наміром реформ Програми та наміром макростабільності Плану.

Отже в Програмі уряду пропонуються такі реформи: реформа системи національної безпеки та оборони, конституційна реформа, антикорупційна реформа, судова реформа, реформа системи органів правопорядку, децентралізація та реформа публічної адміністрації, регуляторно-підприємницька реформа (створення конкурентного середовища), реформа фінансового сектору, реформа сільського господарства, реформа енергетики, реформа житлової політики, соціально-гуманітарна реформа, реформа системи охорони здоров'я, реформа системи управління довкіллям.

Водночас в Плані головним пріоритетом на 2016-ий рік є макроекономічна стабілізація.

Як це взагалі можливе?

Макроекономіка, яка розглядає народне господарство як єдине ціле, має зазнати 14-ти фундаментальних реформ, які прямо і безпосередньо мають змінити майже всі базові макроекономічні параметри. Як в такому разі вдасться зберегти макроекономічну стабільність?

Друга суперечність Плану – між наміром забезпечити прискорений економічний розвиток Програми і знову ж таки наміром макроекономічної стабільності Плану.

Взагалі ці три якості (реформи, стабільність і прискорений розвиток) знаходяться в так званому триалектичному зв'язку, коли одне виключає інші два. Якщо ви хочете макроекономічної стабільності, вам потрібне стале зростання (але ніякого прискореного економічного розвитку) і ні в якому разі вам не потрібна жодна фундаментальна макроекономічна реформа.

Отже потрібно вибирати – або реформи, або прискорений економічний розвиток, або макроекономічна стабільність. Якщо ж Уряд чи його експерти керуються якоюсь альтернативною філософією чи методологією розробки програм та планів, тоді прохання повідомити ці теоретичні засади, бо це б стало доволі вагомим проривом не тільки на сьогоднішній день, але в історії людства.

Скоріш за все, нинішній Уряд проводитиме фейкові реформи, тобто такі, які би не порушували макроекономічну стабільність, тобто не заважали би олігархам. А отже справжніх реформ не буде.

Третя суперечність-проблема полягає в нерозумінні Урядом різниці між олігархічним бізнесом і дрібним та середнім.

В Плані сказано ніби все правильно: "створення сприятливих умов для розвитку бізнесу. "Маємо створити такі умови, щоби бізнес був здатен до власного розвитку"".

Що є метою економічної політики Уряду – добробут середнього класу чи добробут олігархів. Про який бізнес говориться в Плані – олігархічний чи малий та середній?

Якщо немає цього розрізнення, то це лише балаканина, пустопорожнє гасло, фейк.

Одразу підкреслимо – ці речі принципово непоєднувані. Неможливо розвивати олігархічний бізнес і водночас розвивати малий та середній. Економічна практика України це чудово показує – рейдерські захоплення підприємств, квазідобровільні поглинання, державний рекет на замовлення олігархів – не залишає успішним малому та середньому бізнесу жодних шансів (а неуспішний і сам згине).

Макроекономічна стабільність є бажаною, але не є критичною для малого та середнього бізнесу. Так, так – малий та середній бізнес здатен виживати за умов макроекономічної нестабільності, а от олігархічний – ні.

Для довгострокового економічного зростання потрібна мікроекономічна стабільність (незмінність правил гри в мікроекономіці), бо тільки це створює мотивації для проривного економічного зростання за рахунок збагачення середнього класу. Олігархічний бізнес в принципі не забезпечує проривного економічного зростання.

Отже в Плані Уряду мова йде про олігархічний бізнес та забезпечення його основної вимоги – макроекономічної стабільності.

Четверта суперечність і велика брехня Уряду полягає в наступному.

В ситуації зовнішнього управління макроекономічними показниками в Україні з боку зовнішніх донорів Уряд взагалі не має права щось говорити про макроекономіку.

Отже виникає питання – як вийти з ситуації зовнішнього управління і почати управляти своєю макроекономікою. На це питання ні в Програмі, ні в Плані відповіді нема.

Такий суперечливий План Уряду не є реалістичним. Отже буде робитися щось інше, не те, що потрібно українській громаді.

А яким же є громадський план пріоритетних кроків Уряду?

1. Вийти з ситуації зовнішнього управління. Перестати позичати ззовні зовсім. Повернути гроші з офшорів всередину країни (це за деякими підрахунками це 1,5-2 річних ВВП).

2. Макроекономічна динаміка задля реформ (структурна реформа, розширення бюджетонаповнюючих сфер економіки до 5-6, тобто до металургії, хімії та сільського господарства додати ще хоча б дві).

3. Деолігархізація (демонополізація олігархічних бізнесів, розукрупнення їх всередині країни, перенаправлення активності олігархів за кордон, руйнування олігархічного консенсусу в публічній політиці, правове визначення олігарха вкупі з обмеженням повторного виникнення олігархів на рівні закону, публічний аудит всіх олігархічних активів, перевірка на законність їх привласнення, календарний (помісячний) план деолігархізації, перелік антиолігархічних законів).

4. Демонополізація (і деолгархізація) інфраструктурних сфер економіки, створення конкурентного середовища і громадського контролю за інфраструктурами та іншими публічними ресурсами.

5. Деофшоризація на рівні законодавства (маєш власність-виробництво всередині країни – плати податки всередині країни).

6. Мікроекономічна стратегія розвитку – податкова система під збагачення середнього класу, децентралізація економіки – самоврядна (регіональна) диверсифікація економічного управління, корпоратизація неефективних державних монополій, зміна власності неефективних державних підприємств.

Як бачимо, плани Уряду і плани громадськості перетинаються дуже слабко. Навіть там, де вони перетинаються, мотиви Уряду інші – несолідарні, не спрямовані на інтереси всієї громади.

Відтак нинішній Уряд займається окозамилюванням. Запропонований План є формальним і суперечливим, а отже невиконуваним.

Уряд робитиме щось інше, про що публічно в Плані не йшлося. Цей план – не в економічних інтересах середнього класу, не в політичних інтересах української громади.

До кінця поточного року Кабінет Міністрів України обіцяє підготувати середньострокову стратегію розвитку держави. Важко повірити, що її якість буде вище, ніж якість Програми та Плану.

Сьогодні в Уряді не видно не те, що стратегічної компетенції, відсутня потрібна для топ-менеджерів такого рівня управлінська та методологічна компетентність.

Цей Уряд не є "урядом народної довіри". Це не наш Уряд.

Сергій Дацюк, філософ

http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/573ec59473010/

Топ - новина
Володимир Литвин, - Жонглювання подібним становить пряму загрозу Україні як державі

05.10.2018

«Наставники» України демонструють свої ознаки виборчої кампанії, діставши зі скрині завжди потрібне мовне питання, доточивши його до релігійного, від якого вони, згідно статті 35 Конституції України, взагалі повинні бути відокремленими.

Публікації
Вважаєте демократія – це вибори?

09.11.2018 

А коли за пів року до виборів відомо кого виводять у другий тур, це демократія чи може вибори?