Отже, поневіряння для Савченко, а заодно Александрова і Єрофєєва, закінчилися.
П.Порошенко отримав можливість вписати це як перемогу в свій актив двох років президентства.
В.Путін – додатковий аргумент для лідерів Німеччини та Франції (мабуть і США), що Україна повинна демонструвати свої кроки з виконання Мінських угод.
Українські політики – нагору демонструвати славослів’я безпосередньо Савченко. Особливо з відчуттям того, що деякі з них отримали на свою голову додаткову проблему, загрозу своєму лідерству. Для них вигідно було боротися за неї на відстані і вони воліли б, щоб вона залишалася в Росії надовго. Вже зараз пітніють долоні у тих, хто хоче першим добігти до Савченко з поцілунками. Як тут не згадати вичавлено-радісне голосіння Яценюка: Юля, Юля…
За майже два роки Савченко стала міжнародно визнаною фігурою, поставлена на рівень перших українських політиків і тепер приречена на політичне сходження. Просто перше чи друге місце в партійному списку – це вже не для неї. Особливо з врахуванням тотальної недовіри людей до державної влади та її носіїв.
Слід очікувати нові політичні конфігурації та сценарії. Звісно, з вже традиційно українським результатом. Але це буде згодом…
Поки що відповідна атмосфера зустрічі Савченко в Борисполі. Є над чим думати… Усім.