Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
СЕРЦЕ І ДУШУ НЕ МОЖНА НАВЧИТИ… ОСОБЛИВО КОЛИ ЗАМІСТЬ НИХ «ПОЛУМ’ЯНИЙ ДВИГУН».

08.11.2017

Наочно це підтверджують теперішні реформатори, у тому числі українського розливу, вони ж більшовики, але навиворіт. Якраз до них можна припасувати висловлювання Троцького: «Революціонери можуть бути або освіченими, або неосвіченими людьми, або інтелігентними, або тупими».

Пропоную вибрати з цієї фрази те, що домінуюче характеризує наше сьогодення.
Оголена правда полягає у тому, що будь-який успіх і за будь-яку ціну рано чи пізно обернеться провалом, якщо під ними немає моральної основи, немає відчуття і розуміння людей, яким берешся служити. Культура, яка орієнтує на просування лише себе у будь-який спосіб, ігноруючи при цьому дотримання елементарних норм і правил, ніколи не забезпечить політичного визнання. Хіба що під примусом і на короткий період.
Те ж саме стосується й намагань, які особливо поширені зараз, будь-що сподобатися людям, йти за домінуючими на даний момент настроями, подавати себе як найкращих і найавторитетніших, ніж це є насправді.
На «виході» ж маємо домінування самовпевнених посередностей і самовдоволених нікчем.
Ясна річ, життя складне і усі ми далекі від досконалості та довершеності. Але чесноти притаманні насамперед людям, які складно жили і бачили життя в усіх його вимірах. На відміну від сьогоденних навчителів, вони не мають потреби комусь доводити своє право на визнання та лідерство. Опускатися навіть до натяків на власну винятковість та свої досягнення.
Така лінія поведінки особливо резонує на фоні домінуючого зараз політичного середовища з надмірним себелюбством, саморекламою його надміру активних представників.
Взагалі складається враження, що така риса як людяність, вимирає. Утім, соціологи фіксують, що в світі за останні два десятиріччя середній показник нарцисизму виріс на 30 процентів. На першість вперто просуваються пожадливі до визнання, вболівальники за власні інтереси. Правда діє на них пригнічуюче, тому вони із задоволенням звертаються до брехні, як вигаданих ліків.
Голова проблема бачиться в тому, що українські політики сконцентровані здебільшого і в своїй більшості на собі, демонструють спритність у використанні інших, а за великим рахунком, всього народу як засобу досягнення цілей. А недоліки, негаразди й проблеми покладають на суспільство, попередників. Тільки не на себе. Вони – «священні корови». І водночас болісно реагують на будь-які вияви критики, відповідно підпорядкована їм силова і правоохоронна система починає демонструвати принциповість. Звісно, у «межах закону».
Корупційні скандали, лава яких може накрити країну, свідчать, що ті, руки яких «нічого не крали», гроші люблять більше, ніж батьків і країну, навіть сумнівні ознаки визнання цінують краще за щирість, дружбу і зобов’язання перед людьми.
Проте, судячи з опитувань, рейтинги їх, хоча й низькі, але все ще залишаються вищими, ніж вони на них заслуговують. Парадокс!?
У житті кожного трапляються моменти випробувань і криз, які, як правило, змінюють людину на краще. Але, схоже, це не про українських політиків. Принаймні, значної їх частини. Можливо й через те, що до них слід застосовувати слова А.Дементьєва:
Одни идут годами к трудной славе, 
Другим всего-то – перейти тетрадь.
Сьогодні вони здебільшого не організовують країну і не творять життя, а підганяють його під свої інтереси.
За словами Ніцше, «той, хто знає для чого жити, може витримати майже будь-що». Наші «подвижники» знають для чого жити – для себе. І витримувати майже нічого не потрібно.
В єврейській компіляції усної Тори сказано: ти не зобов’язаний закінчити роботу, але не почати її не маєш права.
Може, краще вони б нічого не починали?
У тому числі у питаннях перегляду історичної пам’яті. Наругу, яку вчинили мерзотники над могилою Невідомого солдата, влада навіть не помітила або зробила вигляд, що нічого не відбулося. Ні пари з вуст, жодної реакції, навіть жодного рядка в інформаційних мережах, хоча зазвичай з них не вилазять.
А перед цим, в річницю визволення Києва, покладаючи до Монументу квіти, кланялися, зображали скорботні обличчя.
Що ж все закономірно: суспільство тепер буде пожинати те, що вчора засіяли вершителі його долі, які, на додаток до всього, взялися «виправляти» історію, відбирати у людей останнє – пам’ять.

Володимир Литвин, Голова Народної Партії

Топ - новина
Голова Народної Партії Володимир Литвин заявив про свій вихід з депутатської групи «Воля Народу»

20.10.2017

Я попередив членів групи, що в разі голосування ними за так звану пенсійну реформу, я буду змушений покинути колектив, що мною і було зроблено.

Публікації
СТАРІ СЮЖЕТИ УКРАЇНИ НА ТЛІ ЇЇ ДЕМОГРАФІЇ

17.11.2017 

Нам потрібні державні діячі, а не лише політики. Нам потрібні герої перемог, а не герої поразок.