Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ НА ТЛІ СУДУ В ГААЗІ

25.04.2017

Існують різні оцінки того, що сталося в Гаазі. Є офіційна оцінка успіху від представника МЗС та безпосередньої учасниці Суду Олени Зеркаль, є позитивна оцінка постійного представника України при Раді Європи Дмитра Кулеби, є більш-менш зважена оцінка редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренко.

Критичні оцінки є здебільшого в усному вигляді на телебаченні. Спробуємо дати критичну оцінку Суду в Гаазі не стільки з точки зору проміжних результатів, скільки з точки зору перспективи.

Найголовніша проблема міжнародних судів України полягає в тому, що ми намагаємося перекласти тлумачення принципово нових соціально-політичних та економічних явищ на юристів.

Ніколи не дозволяйте юристам приймати рішення про власну долю. Юристи можуть добре виконувати поставлені завдання. Скажуть їм засудити гомосексуалізм, вони будуть послуговуватися природнім правом і апелювати до Содому і Гоморри та до цивілізаційних засад людства, тобто природнім правом. Скажуть їм виправдати гомосексуалізм вони будуть послуговуватися правами особи та принципами політкоректності і толерантності, тобто позитивним правом.

Перш за все, сам Суд ООН в Гаазі щодо війни на Донбасі в принципі не може бути ефективним через одну важливу обставину, яку Україна не врахувала, а Суд ООН одразу ж її згадав і умив руки. Відома практика вирішення судових суперечок між сторонами, які є достатньо впливовими суб'єктами, – або вони погоджуються визнати рішення суду, або домовляються самі.

Ми не просто не маємо попередньої згоди Росії на виконання рішень Суду. Ми впевнені у тому, що якщо це рішення Суду буде змушувати Росію поступитися своєю стратегію, то вона його виконувати не буде.

Більше того, Суд в питанні війни на Сході України не може сказати нічого іншого, ніж необхідність виконання Мінських домовленостей. Якщо Суд скаже щось таке, що суперечить Мінським домовленостям, у Росії буде привід їх не виконувати. Тому все, що може Суд, це лише підтвердити Мінські домовленості. Отже щодо Сходу України ефективність Суду буде дуже мізерною, несуттєвою.

Програш України в Суді ООН має стратегічний характер і стався тому, що прийняття міжнародних рішення щодо війни було покладено на юристів. А вітчизняні юристи принципово не можуть сказати замовнику – це ж не та війна, яку ми можемо виграти. Так само як міжнародні юристи не можуть прямо сказати Україні – покоріться, бо цієї війни вам не виграти.

Саме так. Терористичну війну ніхто і ніколи виграти не може, бо загальноприйнятного визначення тероризму досі не існує. Головна проблема розуміння тероризму полягає у тому, що ніяк не вдається обмежити визначення тероризму таким чином, щоб під нього не підпадала діяльність легітимних борців за свободу, які можуть мати нелегальний статус у країні, в якій борються.

Що буде, коли Україна надасть Суду ООН десятки чи навіть сотні свідчень про фінансування Росією так званих ДНР/ЛНР – про поставки їм Росією зброї, боєприпасів і т.д.? Нічого не буде. Бо Україна не зможе довести, що це все спрямовувалося Росією на тероризм, а не на підтримку легітимного самоврядування в невизнаних світом ДНР/ЛНР.

Я бачу лише один момент терору, який можна довести в Суді ООН. Він полягає у витіснення українців жителів Донбасу через терористичні дії сепаратистів та прояви національної ворожнечі за межі Донбасу. Для цього потрібні безліч свідчень жителів Донбасу, які емігрували на підконтрольну Україні територію. Але тут можна наштовхнутися на свідчення з боку Росії про терор українців щодо росіян, які виїхали на територію Росії. Тобто це примарна і дуже сумнівна можливість. Вона не дасть правової переваги.

Отже з того самого моменту, коли терористи захоплюють певну територію, створюють органи самоврядування та починають вести економічну діяльність, вони перестають бути терористами. Україна їх може не визнавати як ДНР чи ЛНР, але міжнародна спільнота буде захищати їх право на легітимне самоврядування. І чим далі українська влада буде вчиняти непродумані, базовані на традиційних підходах, недолугі міжнародні дії, тим більше це все відбуватиметься.

Буд-які войовничі дії ДНР/ЛНР можна розглядати тепер як захист свого суверенітету чи продовження боротьби за всю територію, яку вони вважають суверенною для власного політичного самовизначення. Подобається нам це чи не подобається, міжнародні правові структури захищають в тому числі право соціальних груп на самовизначення. При наполяганні Україні засудити ДНР/ЛНР міжнародні структури будуть змушені визнати ДНР та ЛНР воюючою стороною, а Росію – захисником легітимних борців за свободу. А Україна змушена буде це проковтнути і втертися.

Практично неможливо довести Україні умисел підтримки Росією ДНР/ЛНР як умисел терористичних дій. Навіть розвідка США тут не зможе допомогти. Тому що стратегія Росії не полягає в тероризмі. Стратегія Росії полягає у збереженні/відновленні політико-економічного впливу на території України. Тероризм тут має епізодичний характер і слугує лише невеликим додатковим засобом.

Допоки Україна не розуміє суті війни з Росією, вона не може її виграти.

Представники міжнародного права сказали українські владі те, що деякі українські експерти говорять весь час, поки триває ця війна. Ми маємо справу не з тероризмом. Ми не повинні називати війну "АТО". Ми не повинні називати сепаратистів терористами. Ми навіть не можемо визнати територію так званого "АТО" окупованою, бо Росія поки що відмовляється від окупації.

По-перше, сепаратисти на Сході України воюють, тобто ведуть війну, а не здійснюють терористичні дії. По-друге, тероризм на території України є, але цей тероризм інспірований Росією і в своїй масі ніяк не пов'язаний фінансами, організацією та кадрами з війною на Сході України.

Інакше кажучи, Україна практично не зможе пов'язати тероризм на своїй території з війною на Сході України, бо у Росії вдосталь ресурсів і розуму, щоб вести ці напрямки діяльності розрізнено.

Ми маємо справу з принципово новим явищем в сучасному світі – "заколотовійною" чи "заколот-війною", розробником концепції якої є Євген Едуардович Месснер. Це не гібридна війна, суті якої ніхто зрозуміти не може. Заколотовійна має чітку і зрозумілу суть – використання ідентичності деякої соціальної групи задля підтримки її ресурсами з боку зовнішнього суб'єкту для відокремлення її від наявного суверенітету і створення квазі-суверенітету. Цей квазі-суверенітет зовнішнім суб'єктом може бути використаний для хаосу, послаблення та фрагментації суверенної території.

Заколот-війну з територіального розколу Росія веде проти України та проти Сирії. Заколот-війна також може мати і нетериторіальні форми. Таку ж само інформаційно-ідентичністну заколотовійну війну Росії веде проти США та проти Європи. В окремих країнах Європи Росія спробувала навіть перевести інформаційно-ідентичністну заколотовійну у організаційно-політичну. Але там спецслужби вчасно спрацювали.

Тому ми можемо і далі спостерігати за Судом в Гаазі, розповідати про успіхи чи неуспіхи, але смислу та перспективи це все не має. Суд в Гаазі і далі буде нецікавий. І ніякого ефекту не матиме. Для піару, про який говорять деякі представники влади, це дуже дорого. А для результатів щодо війни це дуже неефективно.

Не звертайте на цей процес уваги. Це недолуга українська влада намагається нас відволікти на міжнародні фейки.

Єдиною перспективною діяльністю України є створення нової концепції міжнародного права, яка би описувала заколотовійну, давала можливість її маркувати та пропонувала би дієві механізми протидії.

Можу зробити тільки невеликі узагальнені пропозиції з цього приводу.

Я трошки переглянув та проаналізував досвід Нюрнберзького процесу. Там були такі напрямки звинувачення: 1) плани нацистської партії (фіксація агресивних намірів); 2) злочини проти миру (агресування світу в різни формах провокацій, розв'язування та ведення прямих воєн, порушення міжнародних угод про мир); 3) військові злочини (вихід за рамки концепту "комбатанти воюють з комбатантами": вбивства цивільних, вивезення людей в рабство, вбивства та знущання над військовополоненими, руйнування міст поза військовою необхідністю, германізація окупованих територій); 4) злочини проти людяності (приниження людей та позбавлення їх людської подоби в ситуаціях життя та смерті).

Якщо уважно подивитися, то в Нюрнберзькому процесі позитивне право виступало як спосіб оформлення основних моментів природнього права. Більше того, порушення міжнародних угод про мир (тобто по суті порушення норм позитивного права), яке Нюрнберзький процес закидав нацистам, виступало фактично як норма природнього права – обман людей, що довірилися угодам.

Перспектива міжнародних судів України проти Росії може бути осмисленою, якщо ми підемо все-таки по шляху оскарження порушення Росією Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією. Тут відкривається велика перспектива для маневру – аж до заклику України до світу не заключати міжнародні угоди з Росією, яка їх порушує віроломно, підло і агресивно.

Навіть Будапештський Меморандум можна використати як угоду, зібравши три компоненти: 1) свідчення країн-підписантів Меморандуму, що Росія його збиралася дотримуватися щодо них (тобто обман відбувся не тільки щодо України, яка зі слів Росії нібито змінилася в процесі революції, але і щодо інших країн); 2) доведення прихованого ядерного шантажу України з боку Росії в процесі окупації Криму (публічне свідчення Путіна в документальному фільмі про готовність застосування ядерну зброю проти неядерної країни) плюс свідчення представників правлячого класу, які приймали рішення про Крим на засіданні РНБОУ під загрозою застосування ядерної зброї; 3) чітка публічна позиція-вимога України про відновлення ядерного потенціалу через просту масштабну причину: міжнародне право не може замінити наявність ядерної зброї для захисту суверенітету країни.

Потрібно змусити Суд ООН визнати цю масштабну неефективність міжнародного права і зафіксувати як прецедент міжнародного права: Україна єдина країна в історії та в світі, яка відмовилася від ядерної зброї та була покарана за це. Тобто потрібно вимагати від Суду ООН надати міжнародні гарантії для України на створення нею ядерної зброї.

Отже, потрібно створити нову концепцію міжнародного права про заколотовійну, ініціатором чого може бути Україна. Потрібно готувати судовий процес про порушення Росією Договору про дружбу. Потрібно готувати постановку питання в ООН про долю Будапештського меморандуму, в рамках якого вимагати від світу визнати право на відтворення Україною ядерної зброї. Причому Україна може домовитися і створювати ядерну зброю навіть не на своїй території, а на будь-якій території під захистом НАТО, щоби Росії не знищила її в процесі створення.

Коли мислення не обмежено юридичними нормами, можна знайти багато інноваційних ідей.

Тільки постановка Україною світу перед викликами, що породжуються новими ідеями, може справді щось змінити.

В рамках же нинішнього процесу в Гаазі зміни у російсько-українській війні не очікуються.

Сергій Дацюк, філософ

http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/58f9b8afb71f6/

Топ - новина
Безвізовий режим – подія для нашої країни, звичайно, позитивна

12.06.2017

Особливо гармонічно вписалися в ландшафт сільської місцевості білборди з написами «Безвіз». Це як заклик до селян: На старт! Час подорожувати!

Публікації
ДОНБАСЬКИЙ СИНДРОМ

15.10.2017 

Як можна зруйнувати Донбаський синдром?