В Америці – Ірма, в Україні – Саакашвілі! Передбачити всі руйнівні наслідки, які несуть обидві стихії, наразі складно. Хоча за своєю природою, особливо з урахуванням сприятливих українських «ландшафтних» особливостей, потенціал другої залишається вкрай недооціненим.

Виявляється, що й загроза масштабних російсько-білоруських військових навчань, про яку так багато говорили, для української влади ніщо у порівнянні з фактором Саакашвілі.

Утім, він вийшов за межі України і завдасть їй значної репутаційної шкоди. До негативної реакції країн-сусідів на «мовні новації» в освітянському законі, який подавали ледь не як зразок реформаторства, додалося невдоволення Польщі через втягування її у наші внутрішньополітичні розбірки. Взагалі з цього приводу не зможе відмовчатися ЄС. Тим більше, що у цьому питанні Україна вже точно не зможе звалити провину на Росію, хоча дехто таку спробу вже демонструє.

Дякуючи телевізійникам, які, власне, й додали цій події магнітності, країна мала змогу онлайн спостерігати «цивілізований безвізовий» перехід польсько-українського кордону Саакашвілі та його захисників. Зараз на їх боці невдоволення та озлобленість людей, якими керує надія на краще життя. А безкінечні надії вистражданого, як правило, породжують ілюзії з подальшим, звичним для нас, розчаруванням.

За великим рахунком, маємо справу із закономірними процесами післяреволюційного періоду – черговий виток боротьби за владу або за її перерозподіл з боку тих, хто вважає себе обділеним чи неналежно поцінованим за зусилля у поваленні попереднього режиму. Так було завжди.

Отже, реалізується спроба контрреволюційного перевороту (заколоту) власне в одному політичному середовищі. Зверніть увагу на організаторів – це фактично одна вчорашня політична команда. Через невдоволення своїм статусом чи місцем у правлячій ієрархії (вчора і зараз) вона поділилася на ворогуючі фракції. Повторюється картина 2005 року, що підтверджує тезу про закономірність післяреволюційних рецидивів.

Правляча фракція цієї команди отримала пробоїну, яку, судячи з її хаотичних дій, навряд чи зможе успішно залатати, якщо продовжуватиме діяти у такому ж ключі. Адже одна особа, за якою, як за стінобитною машиною, слідує група політиків, змусила капітулювати всю державну машину. Заяви навздогін про злочин та порушення справ і т.п. – додатковий доказ цього. Демонстрацією подібного безсилля влада власноруч докладається до закладання засад самознищення, яких, до слова, й без того вистачає.

Вчорашні події показали, що навряд чи зможе вона розраховувати на силову компоненту, хоча три роки її плекала. Пам'ять про те, як поступили з тими, хто виконував свій обов’язок у грудня 2013 – лютому 2014-го витравити неможливо.

Те, що в дію приведені значні маси, мабуть, означає не стільки підтримку Саакашвілі і К°, скільки привід продемонструвати претензії владній команді. А отже, немає підстав сподіватися, що масові акції розсмокчуться і затухнуть. Швидше за все вони будуть перенесені у Київ, розхитування ситуації активізується. Ключовою вимогою на цьому етапі буде проведення дострокових виборів до Верховної Ради. Це тільки відправна точка у жорсткому зіткненні за владу.

Теза з послання Президента про загрозу руйнації України набуває пророчого звучання.

Як тут не згадати слова І.Губермана: Не в силах нас ни смех, ни грех свернуть с пути отважного, мы строим счастье сразу всех, и нам плевать на каждого.

Володимир Литвин, Голова Народної Партії