Відкриття чергової сесії – чергове потрясіння повітря: традиційний екскурс в історію з акцентом на одвічного ворога – зовнішнього і внутрішнього, заклики продовжувати одвічну боротьбу з ним без кінця або до кінця. Усе це рівнозначно відсутності нормального розвитку країни. І жодним словом, коли закінчиться ця боротьба, жодним словом про пріоритетність звичайного, такого бажаного кожному нормального людського життя. Того, що бодай вдихне життя у вистражданий український організм, дасть хоча б примарну надію на краще.
Хоча, можливо, таку надію вбачають у якихось химерних реформах. Їх кількість вже така велика, що й самі реформатори час від часу втрачають лік, намагаючись переконати людей у тому, що таке глибоке, тривале падіння та зубожіння і є реформи з яскравими європейськими ознаками. За солодкими словами все у нас добре, тільки люди в нас не такі – неправильні – і їдять багато, і надто сильно переймаються не тим, чим варто, не розуміючи, яке гідне життя їм організовує влада. Не рівня народ цій владі. Вона, судячи з усього, заслуговує на кращий народ. Та й сам народ, схоже, не проти цього.