Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Юрій Буздуган: суспільний договір можуть підписувати тільки соціалізовані громадяни

10.08.2018

З метою отримання дивідендів перед виборів, українські політики в ефірах телебачення підіймають складні філософські питання. Одне з них – необхідність нового суспільного договору. Але яким він має бути і кому його укладати? Чи не спрощують наші політики це філософське питання до рівня банальної профанації? Продовжуючи дискурс про суспільний договір на сторінках сайту i-ua.tv, ми поспілкувалися з експертом з індустріального розвитку Юрієм Буздуганом. 

– Існує думку, що суспільний договір варто спочатку укладати на мікрорівні, перейшовши від нього до загальнонаціональних масштабів. 

– Питання полягає в тому, що саме є цим низовим рівнем, бо він визначається місцем соціалізації (місце, де люди спілкуються та вирішують спільні проблеми) людини. У часи аграрної цивілізації, 200 – 400 років тому, ним була територіальна громада. Люди мешкали у селах, кожної неділі ходили до церкви, де, зрештою, і відбувалася їх соціалізація. Сьогодні ми живемо у багатоквартирних будинках і не знаємо, як звати наших сусідів по сходовому майданчику. Таким чином, люди не соціалізовані на рівні територіальної громади. Це відбувається, радше, за місцем їх роботи.

Хоча ще 200 років тому питання соціалізації виглядало по-іншому. Наприклад, ремісник працював, де мешкав, і там же приймам своїх клієнтів. Це було таке собі два в одному: соціалізація за місцями проживання і роботи. Але сьогодні ситуація кардинально змінилася. Люди працюють на малих, середніх і великих підприємствах. Давайте візьмемо звичайнісіньку школу, де знайшли роботу кілька десятків вчителів. Вони знають усіх своїх колег по навчальному закладу, але що стосується їх сусідів, то тільки кількох осіб з під’їзду. Тобто, часи, коли територіальна громада була основним місцем соціалізації вже давно у минулому.

А тепер повернемося до питання суспільного договору. Ми маємо діяти не за принципом «аби було як у людей», а усвідомлювати необхідність такої угоди. Бо люди – американці і французи, укладали її 200 років тому. Тоді основою соціалізації була територіальна громада. Але сьогодні ситуація змінилася. Тепер основним місцем соціалізації людини є робота. Отже, треба говорити не про територіальні громади, а про територіально-виробничий принцип. Більше того, можна знати людину яка працює на паралельному підприємстві в іншому місці і не знати сусідів по дому. Так виглядає нова реальність. 

Цивілізація еволюціонує, а разом із нею еволюціонує місце де соціалізуються люди – первинна базова соціальна структура. У аграрні часи нею була не територіальна громада, а релігійна община, тобто парафія. Знаєте, чому демократія почалася в протестантських країнах? 

– Протестанти більш скупчені?

– Радше, більше самоорганізовані, ніж католики і православні. До речі, Україна у часи Сагайдачного майже зробила той самий прорив, що Німеччина та Англія. Коли до унії з римо-католицькою церквою перейшло все найвище церковне духовенство, православ’я трималося завдяки діяльності братств. Найбільша їх активність припадає на період з 1596 по 1618 роки. Хоча номінально братства називалися православними, але їх структура більше нагадувала протестантські релігійні об’єднання. Такі думки висловлював Михайло Драгоманов, саме він першим звернув увагу на ці паралелі.

Але з розвитком торгівлі з’являється новий рівень базової соціальної структури – земляцтва. Наприклад, коли в умовний Константинополь привозили хутра, на кого спиратимуться купці? На земляків, що там оселилися і створили свою суспільну організацію – такі собі гетто (так називали квартали у місті, де національна громада живе за власними законами дарованими місцевим правителем). 
На наступному рівні суспільного розвитку, після промислової революції, базовою соціальною структурою став клуб: якобінський, жирондистський, кордильєрський, фабіанський. Поступово вони перетворилися на політичні партії.

Наступною стала епоха корпорацій. Вона передбачає дві базові соціальні структури: профспілки та об’єднання роботодавців. Зараз поясню як на такому рівні працює соціалізація. Наприклад, дітям учасників профспілки роздають квитки на новорічну ялинку. Поки малеча дивиться виставу та танцює, дорослі знайомляться та розмовляють. Або, наприклад, профспілка відправляє своїх членів на море, або у санаторій попити водичку, щоб підлікувати шлунок.

– Чи може стати профспілка базовою структурою для сучасної України?

– 25 років тому, я б не вагаючись сказав: «Так». Ми на той час жили у корпоративному суспільстві і у ньому були соціалізовані. Але зараз часи змінилися і виникли певні «але». За 25 років кількість великих корпорацій скоротилася з 8,5 тисяч до однієї. Їх стало в 10 разів менше, ніж раніше. Чверть сторіччя назад на великих корпораціях працювало 22 мільйони громадян, а зараз в Україні налічується лише 20 мільйонів зайнятих. У цей же час, роботу з офіційним оформленням та повним робочим днем мають лише приблизно 11 мільйонів. Із них, на великих підприємствах працює лише 4 – тобто третина, решта – на малих і середніх.

Таким чином, профспілка є головним інструментом соціалізації лише для 4 мільйонів громадян, а на малих та середніх підприємствах таких об’єднань майже немає. Тоді виникає питання: де ми соціалізуватимемо інших? Чесно кажучи, я поки відповіді на нього не знайшов. Ці люди живуть у «великочєловєчніках», тобто багатоквартирних будинках і там здійснити їх соціалізацію майже неможливо.

– Чому?

– Була надія на кондомініуми, але людям це не цікаво і вони не хочуть туди іти. Як ви уже розумієте, територіальна громада за місцем проживання тут не спрацює, як і не спрацює за церковним приходом, бо люди зараз рідко відвідують храми. Соціалізації піддаються тільки члени профспілок великих підприємств, а це – лише 20% громадян. Тому, із укладанням нового суспільного договору є проблема. У нас немає базової структури, яка б охопила всіх українців. І що здатне нею стати я поки не знаю.

– Тобто підписувати договір проблематично, бо люди не соціалізовані? Тоді виникає питання між ким і ким можна укладати цю угоду взагалі?

– Це, власне, і є основною проблемою демократії в Україні. Народовладдя здатне захистити права людини тільки тоді, коли вона є соціалізованою. Але в Україні суспільство не соціалізоване взагалі і це – основне гальмо демократії в нашій державі. 

У різних країнах світу для соціалізації докладається дуже багато зусиль. Скажімо, в США суспільство наскрізь автоматизоване, максимально лібералізоване, але єдине. Бо починаючи з дитячого садка, або школи, утворюються різні соціальні групи. А про коледжі та університети я взагалі мовчу. Наприклад, Ліга Плюща (одне з наймасовіших об’єднань студентів) в США, за своїм впливом потужніша, ніж демократична, чи республіканська партія. Ось вам і сила єдності.

Тому, Україні треба докладати максимальні зусилля, аби соціалізувати наш народ. Бо суспільний договір можуть підписувати тільки соціалізовані громадяни. Звичайно, тут можливий ще й інший варіант: пророк типу Ганді, Карла Маркса, Томаса Джефферсона, який скаже: «Люди, повірте мені!». Йому повірять, і ми всі як один, будемо слідувати його словам. Звісно, суспільний договір теоретично можливий як мрія, запропонована лідером типу Ганді. Але я не бачу в Україні моральних авторитетів, здатних пообіцяти подібну казку. Тому, поки ми не об’єднаємося і не соціалізуємося, то і успішної демократичної України не буде.

– А як щодо цінностей суспільного договору? Наприклад, вони фігурували, коли зароджувалося це поняття у працях Томаса Гоббса і Жан-Жака Руссо.

– У дослідниці Олени Скоморощенко є робота про цілі людини і суспільства. Їх ділять на три типи. Існують короткострокові цілі, що не перевищують 21 добу, тобто три тижні. За ними йдуть середньострокові – 90 днів і довговічні – 9 місяців. Тобто, людина як істота не може думати далі 9 місяців. 

У суспільства існують цілі стратегічні і вічні. Суспільний договір – це визначення нових вічних цілей, що завжди означає нові цінності. Наприклад: «Україна понад усе!», «Бог, родина, король!», «Свобода, рівність, братерство!», «Жизнь за царя!», «Свобода, справедливість солідарність!» і так далі. Суспільний договір укладається заради досягнення вічних цінностей. Наприклад, Махатма Ганді у якості такої цінності запропонував незалежність Індії, що об’єднало всіх індусів.

Завжди існує текст – документ де прописуються вічні цінності. Спочатку ними були релігійні книги: Біблія, Коран, Упанішади. У модерні часи їх замінили роботи філософів і мислителів, наприклад «Левіафан» Гоббса і «Суспільний договір» Руссо, потім їх місце зайняли утопії, а ще пізніше – маніфести-декларації. Хочу звернути вашу увагу, що не конституції. Тільки за 5 років Великої Французької революції їх прийняли цілих 3 конституції. А до повної реставрації монархії, ухвалили 7, чи 8. Тобто, базовим документом нової Франції була не конституція, а Декларація прав людини і громадянина. Іншими словами, конституції змінювалися, а декларація залишилася.

Американці зробили частиною свого основного закону Декларацію про незалежність США. Але вона все одно залишилася окремим фундаментальним документом, не зважаючи на те, що включена до Конституції Сполучених Штатів. Тобто, якщо ми хочемо ухвалити новий суспільний договір, нам потрібна декларація цінностей. Не тих, якими ми живемо тут і зараз. Ми маємо усвідомити свою відсталість і варварство по відношенню до нас в майбутньому. Ми повинні закортіти збудувати новий світ, який буде створений на нових принципах і цінностях. Світ, в якому захочуть жити всі українці. Таким має бути суспільний договір. 

Нові принципи та цінності поширюватися добровільно. Бо шлях, яким пішли комуністи (Моральный кодекс строителя коммунизма) – це дорога в нікуди. Звісно, робити вигляд, ніби ти дотримуєшся нав’язуваних зверху цінностей можна, але результат буде сумним. Люди самі мають за власним бажанням захотіти жити в новому світі і робити все, аби він переміг.

– Чи має суспільний договір вирішити існуючі суперечності, які заважають розвитку суспільства?

– Безумовно. Але розвитку в якому напрямку? Напрямок як раз і визначається суспільним договором. Колись Біблією, потім утопією, а зараз деклараціями. Ми маємо новий і старий світ. Між ними є фундаментальні і глибинні суперечності. Але подолати їх має не суспільний договір. Він лише вказує на ці суперечності і пояснює недоліки старого світу. Французька революція породила не тільки свободу, рівність і братерство, але й інструменти подолання проблем. Наприклад, такі поняття як невід’ємні права людини і Суспільне Благо. До перемоги Великої Французької революції їх у суспільному дискурсі не існувало. Тільки після того як революціонери зробили їх надбанням усього суспільства, вони стали інструментом перемоги нового світу.


Ірина Сатарова
http://i-ua.tv/index.php?newsid=14091

 


Топ - новина
ДУМАТИ ТРЕБА. ДУМАТИ!

26.01.2018

Влада демонструє наміри продовжувати боротися за території, а не за людей. Вона так і не зуміла вникнути і перейнятися становищем тих, хто живе на не підконтрольній Україні частині Донбасу.

Публікації
Как Польша борется за украинских трудовых мигрантов

13.08.2018 

Поляки поставили перед собой цель привлечь более квалифицированных работников, молодых и, желательно тех, кто в перспективе может осесть в стране.