Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
РИЗИКИ ВИБОРУ

15.03.2019

Саме виборча кампанія проявила новий статус держави Україна і означила ті перспективи, які нас чекають.

На тлі скандалу з Укроборонпромом виникає проста фіксація – СИСТЕМА НЕ ПРАЦЮЄ, ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ БІЛЬШЕ НЕМА.

Спроба простої фіксації зникнення демократії в Україні

Фіксація цієї проблеми, зокрема на телебаченні схожа на абсурд чи якусь фантасмагорію. У нас демократична держава зруйнована, а політики обговорюють, чи було журналістське розслідування політичним замовленням і кого саме. Тобто їх викритий масштаб проблеми не цікавить, бо – "вони все це і так давно знали".

Відсутність рефлексії породжує запитання журналістів типу "як олігархи впливають на вибори?" чи "як олігархи впливають на війну?".

Олігархи в Україні вже давно ні на що не впливають, бо ми живемо всередині олігархії. Олігархічна держава вже не впливає – вона управляє нами, розпоряджається нами, використовує нас.

Можна сказати навіть протилежне: НАЗК, НАБУ, САП, АС, ДБР, ГПУ всередині олігархії ні на що в Україні не впливають, бо вони не просто не самостійні, вони виконують пряму волю олігархів у якості державних наказів та розпоряджень.

Ми поки що слабко розуміємо, що відбувається. Телебачення у новинах вже не дозволяє бачити масштаб проблем в Україні. Із коментарів та аналізів журналістів та експертів у ток-шоу ми теж ситуацію зрозуміти не можемо. Також ми не можемо зробити понятійне узагальнення про статус української держави на рівні політиків, бо вони захоплені виборами, не демонструють рефлексивне мислення і не здатні до прогнозування навіть на найближчий рік.

Сьогодні олігархи в Україні лише торгуються з Путіним за спосіб політичної капітуляції України. При цьому олігархічна українсько-російська торгівля продовжується, контакти української влади з російською владою нібито лише з приводу наших полонених (чи заручників, бо війни ж нема) насправді є прихованими відносинами українських та російських олігархів. Все це українська влада прикриває бравурними обіцянками – Крим та окупований Донбас будуть наші.

На тлі цього олігархічне визискування вкупі з олігархічною корупцією сягнуло критичної межі для існування самої держави. Інститут стратегічних досліджень чи хоча б РНБОУ не здатні проаналізувати це як пряму і критичну загрозу для України.

Як відбувалася корупція в Укроборонпромі? Нібито схема така – друзі Президента кришували своїх дітей та їх друзів, які заробляли на перепродажі за завищеною ціною контрабанди та вкрадених і перепроданих назад комплектуючих з відкатами по всій ієрархії антикорупційних, слідчих та наглядових державних органів.

Однак схема виглядає інакше – олігархи не просто кришують усю корупцію в Україні, задіюючи державні органі, вони породжують "корупційні філіали" як супроводження їх монопольного бізнесу, як відхожий корупційний промисел. Саме тому в корупційних схемах тепер задіюються олігархічні підприємства та офшори. Саме тому корупційна рента іде не державним чиновникам – вони отримують лише крихти. Корупційна рента іде олігархам.

Якщо ми покараємо корумпованих чиновників в цій конкретній схемі корупції в Укроборонпромі, це нічого суттєво не дасть, тому що таких схем багато, а саме ця схема через деякий час знову відновиться уже з новими корумпованими чиновниками. Змінювати потрібно державний режим в Україні – потрібно повертати демократію, знищуючи олігархію. Це зробити непросто, тому що олігархія використовує націонал-патріотичний дискурс в ситуації війни, тобто коли ми боремося з олігархами, то ми нібито боремося проти України.

В сфері позірної моралі це виглядає особливо бридко. Недавнє звернення моральних авторитетів щодо підтримки на виборах нинішнього Президента змушує ніяковіти і злитися. Якщо би наші моральні авторитети притримувалися марксистської моралі, то вони би ненавиділи олігархів, бо це ворожий клас для більшості трудящих. Якщо би наші моральні авторитети притримувалися християнської моралі, то вони би ненавиділи крадіїв на корупціонерів. Якщо би наші моральні авторитети відстоювали демократичну мораль, вони би говорили про мораль більшості чи меншості.

Але наші моральні авторитети притримуються хибно зрозумілої націонал-патріотичної позиції: якщо злодій патріот, то це хороший злодій, якщо корупціонер націоналіст, то це хороший корупціонер, якщо олігарх злодій корупціонер націонал-патріот є головнокомандувачем в ситуації війни, то потрібно його підтримувати, бо "Путін нападе".

Це взагалі не мораль. Моральні авторитети мали би говорити про принципи, а не про конкретних людей; про моральний вибір, а не про політичний вибір.

Попередній аналіз проблеми зникнення демократії в Україні

Ми спробували подолати корупційну олігархію демократичними засобами. Всі ці НАЗК, НАБУ, САП, АС, ДБР – це була така спроба демократичним чином відмовитися від олігархії на користь демократії. Коли корумпуються антикорупційні органи, то це і означає, що демократичними засобами обмежити олігархію і відновити демократію вже неможливо.

Олігархи встигли вже купити основну частину правлячого класу і перетворити його на привілейований клас, тобто який вже не править, а в ситуації зовнішнього управління та олігархічного диктату лише отримує певні привілеї за політичний дозвіл корупційним чином визискувати громадян олігархам.

Вибори самі по собі вже не вирішують проблему при будь-якому голосуванні. Ми вже не можемо в Україні повернутися від олігархії до демократії демократичними засобами. Нам не лишається іншого шляху, окрім диктатури. Ніхто не хоче диктатури, бо вона породить ще більш важкий вибір: між громадянською війною та повномасштабною війною з Росією. Але шлях диктатури можливо єдиний, щоб зберегти цілісність України в ситуації війни.

Іде розпад України, і частина правлячого класу просто використовує це для наживи, хоча на телебаченні продовжують валяти дурня. Майдан уже сенсу не має, бо немає довіри в громадському суспільстві. Збірка країни вже не може відбутися через наявну політичну систему чи шляхом штучних скреп.

Скрепи "Армія, Мова, Віра" – не скріплюють Україну, бо вона тріщить вже не по швах, вона тріщить по-живому.

Армія раптом перетворилися на корумпований Укроборонпром. Але ж армія це не Укроборонпром. Це перш за все, захисники України.

Мовна війні розколює суспільство. Коли кажуть, що російська це мова брехні, то в той же момент українська виступає як мова ненависті. Роблячи мову злом для ворога, ми вбиваємо її.

Віра це не релігія і, тим більше, не Томос. Тобто, Томос це зовнішнє політичне рішення. А церква тепер у змові з корумпованою державою. Зводячи віру до політичного питання Томосу, ми опиняємося за два кроки від віри. Ідучи в церкву, ми змушені займатися політикою. І де тут віра, яку обіцяють в гаслі?

Щоб сконструювати Україну наново, потрібно змінювати політичну систему кардинально, причому не на рівні Конституції, а на рівні натуралізованого Суспільного Договору. Але навіть Суспільний Договір чи Конституцію ми зможем прийняти лише в режимі антиолігархічної диктатури. Всередині олігархічної диктатури Суспільний Договір нам навіть обговорити не дадуть.

Направду перед Україною постав сьогодні вибір між олігархічною за суттю і націонал-патріотичною за формою, значним чином архаїзаційною, тоталітарною диктатурою та ліберальною за суттю і солідаристською за формою, значним чином прогресистською, авторитарною диктатурою.

Ми маємо такий поганий вибір в Україні тому, що привілейований клас в більшості своїй відмовився від публічного мислення, від рефлексії, від узагальненої оцінки того, що відбувається, і від формування перспектив у формі стратегій, програм та проектів. Ми маємо такий поганий вибір тому, що сучасні засоби телебачення більше не об'єднують країну, не створюють смисли та перспективи в ситуації кризи. Сучасне телебачення працює на розкол та знищення України.

Привілейований клас не демонструє здатності розуміти ситуацію. Журналісти та експерти на телебаченні та в Інтернет, які не виходять на рівень таких узагальнень та прогнозів такого рівня, не просто дискваліфікуються, вони перетворюються на розкольників країни.

В ситуації кризи та війни влада говорить – підтримайте те, що є, бо будь-яка узагальнена оцінка чи дійсна перспектива вас злякає. Але нам потрібно знати неприємну оцінку і важку перспективу.

Залишитися в олігархії це значить втратити Україну. Боротися з олігархією це робити ризикований вибір між громадянською війною та війною з Росією.

В будь-якому разі нас чекають місяці важкої і неприємної роботи. Нас чекають роки війни та створення України наново.

Наш вибір це не вибори. Наш вибір зовсім інакшого, більш глибокого рівня. Це вибір між різними диктатурами з різними перспективами.

Жодним ігноруванням, жодним зволіканням, жодними обхідними маневрами цього вибору не уникнути. Навіть якщо хто вирішить емігрувати, цей вибір його дістане.

Цей вибір всередині нас. Це наш вибір.

Сергій Дацюк, філософ https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5c8b48277654e/?fbclid=IwAR3VFg8nrvgcDP1QYU9cVibUXpMQEbobRyjeRWnEhKxZewy_gFmS9FJiENU

Топ - новина
МИ ПОВИННІ ЦЕ ЗРОБИТИ

19.03.2019

Влада жодним чином не реагує на тривале і постійне забруднення річок Хомора і Случ, що вже спричинило непоправні екологічні проблеми на територіях майже в 15 тис.км2

Публікації
Постулати розколу та єдності України

20.05.2019 

Останні політичні події змушують ще раз звернути увагу на суть політичного процесу, який відбувається нині, заявивши громадянську позицію.