Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Олександр Хара: чим менше Росії в Україні – тим краще

10.09.2018

Рада Національної безпеки і оборони нарешті взялася за захист Азовського моря від зухвальства росіян.6 вересня вона доручила уряду ухвалити Морську доктрину, а також удосконалити нормативно-правову базу захисту національних інтересів у акваторіях Азовського і Чорного морів. Варто зазначити, що безчинства російських прикордонників тривають ще з квітня поточного року. За надуманими підставами вони зупиняють усі судна, що прямують до та з українських портів в Азовському морі. Згідно із рішенням РНБО планується посилення військово-морської присутності на Азовському морі, створення корабельно-катерного угрупування ВМС України, забезпечення підрозділів сучасною зброєю і розбудова відповідної інфраструктуру. Але чи достатньо цих заходів? Чи стане збільшення військових у водах Азовського моря ефективною протидією у боротьбі з російською загрозою? Про це i-ua.tv запитав експерта фонду Майдан закордонних справ Олександра Хара.

– На Вашу думку, наскільки адекватним є рішення РНБО щодо посилення військово-морської присутності в Азовському морі? 

– По-перше, нам відома тільки відкрита частина рішення Ради національної безпеки і оборони. Саме тому, дієвість цих заходів оцінювати важко. Ми можемо лише подивитися, що у загальних рисах пропонує Рада. А це, фактично, фізична присутність військово-морських сил України у Азовському морі. Крім того, йдеться про посилення узбережжя засобами оборони. Втім, такі дії не означатимуть стовідсотковий успіх для України. Навіть доставка броньованих катерів «Гюрза» не дасть нам однозначної переваги над державою-агресором. Тим не менш, рішення РНБО є важливим і правильним, бо питання російського втручання нагальне і вимагає невідкладної реакції.

– А що стосується секретної частини рішення?

– У найближчому майбутньому, ми навряд чи про неї дізнаємося. Але з часом на узбережжі Азовського моря можуть з'явитися якісь потужності, інфраструктура, сили та засоби.

– Чи могла у ній йти мова про розірвання угоди між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 2003 року? 

– Навряд чи. У випадку, якби влада прийняла рішення розірвати цю угоду, вона б повідомила про це суспільство. Вітчизняне МЗС заявило, що поки у її денонсації немає сенсу. Звісно, це дуже неправильна позиція, враховуючи фактичну війну між нашими країнам. Угода з РФ дає законні підстави росіянам перебувати у будь-якій точці Азовського моря. Крім того, вони використовують її не для співпраці з Україною, а з метою блокади моря. Тому, давати їм можливість перебувати у наших водах – абсолютно безглуздо.

З моєї точки зору, було б логічним розірвати договір з Росією, а Азовське море повернути до режиму міжнародного морського права. Це б звісно, вимагало і визначення 12-мильної зони територіального моря, і відповідно, ухвалення рішення президентом України щодо здійснення охорони кордонів і не допуску до них російських судів. Виконання останнього покладалося б на наші Збройні Сили і прикордонників.

– Чи не здається Вам реакція української влади дещо невчасною?

– Дійсно, поки що, на жаль, ні МЗС, ні жодна інша урядова організація не висловили протест діям росіян, які спостерігаються з кінця квітня 2018 року. Я маю на увазі, зупинку і обшук російськими прикордонниками за надуманими звинуваченнями українських та іноземних суден. Таким чином Росія тисне на їх власників, аби вони після отриманих збитків відмовлялися входити в порти Азовського моря.

Крім того, наша влада, на жаль проґавила ситуацію з керченським мостом. Україна почала протестувати і отримувати певну підтримку міжнародної спільноти доволі пізно. Цей міст не лише побудований незаконно, він істотно обмежує кількість суден, які можуть через нього проходити. Я маю на увазі, що судна PANAMAX за своєю висотою не зможуть проходити під цією незаконною конструкцією. Відповідно, можливості залучення українськими компаніями суден для перевезення експортної продукції зменшилися десь на половину, а їх вартість навпаки, адже те, що можна було перевезти одним великим судном відтепер потрібно транспортувати кількома.

Більше того, іноземним суднам доводиться значно довше чекати на отримання дозволу на прохід через Керченську протоку. Якщо до окупації Криму його давали протягом двох годин, то зараз цей час може вимірюватися і в три доби. Займаючись безчинствами у Азовському морі, Росія вимірює больовий поріг України. Вона хоче з'ясувати, наскільки нашій державі важко іти на певні поступки. Чи пройде донецький сценарій у Бердянську та Маріуполі? Чи будуть протестувати мешканці цих міст проти української влади і вимагати миру на умовах Росії?

– Яка міжнародна реакція на дії Росії в Азовському морі?

–30 серпня була заява Державного департаменту Сполучених Штатів Америки щодо Азову. У ній США закликали росіян припинити безчинство на Азовському морі. Думаю, у протистоянні з Кремлем нам варто звертатися за підтримкою до наших міжнародних партнерів. Бо теперішня ситуація в Азовському морі – демонстрація прагнення Росії продовжити війну іншими засобами. А вона, як відомо, здатна на брудну гру. 

Зараз Україна знаходиться між двома фронтами. Один холодний – це окупований і мілітаризований Крим, де загарбники переслідують наших громадян. Другий гарячий – охоплений бойовими діями Донбас. Азову цій ситуації виступає ланкою між обома фронтами. Росіяни його хочуть використати як випробувальний майданчик для технологій блокування. Якщо вони виявляться вдалими, їх перенесуть на чорноморські порти України. І Росія, до речі, на це має фізичні можливості. 

Вона уже захопила плавучі бурові установки на території Одеського газового родовища. Зараз вони охороняються не лише спецназом, але і кораблями військово-морського флоту РФ. Росіяни у будь-який момент можуть повторити ці методи блокування для тиску на Україну. Для нас це, звісна річ, в економічному плані означатиме гігантські втрати. Ми торгуємо морем і більша частина експорту з України іде через нього. Власне, ми маємо розуміти, що без військово-морського флоту нам прийдеться дуже важко. Він потребує оновлення та модернізації. Бо поки ми з вами говоримо, Росія продовжує посилювати свій флот в Криму. Тому, без виділених ресурсів на розбудову інфраструктури, купівлю засобів та інші форми залучення потужностей, військових кораблів і зброї, яка б дозволяла нам вирівняти ситуацію у Чорноморському регіоні і Азові – перемоги не буде.

Позитивним моментом є рішення про розробку ракетної зброї, яка б дозволила захищати наше узбережжя від можливої висадки росіян у Чорному та Азовському морях. Але оскільки проблема нагальна – треба звернутися до інших методів. Скажімо, отримати таку зброю від інших країн, чи-то придбавши, чи-то узявши в лізинг. Зокрема, американці не виключають постачання до України систем протиповітряної оборони. І звісно, що слід використовувати занепокоєння наших західних партнерів для отримання дозволу на трансфер такої зброї і технологій її виробництва до України. 

Завеликим рахунком, у нас недостатньо інформації, щоб оцінити адекватність планів влади, що визначені у згаданому рішенні Ради. Однак те, що ми знаємо, я можу назвати правильними речами. Далі нам треба перейти до дипломатичних кроків: розірвати угоду з Росією від 2003 року. Наголошую ще раз: Росія використовує її не за призначенням, а з метою нашкодити Україні. Також ми маємо зібрати і задокументувати інформацію про злочинні дії Росії у морських водах, щоб потім їх представити у міжнародних судах. 

– На Вашу думку, чи не є посилення військового контингенту половинчастим рішенням? Можливо доречніше було б позбавити українську економіку від російського бізнес-впливу?

– За великим рахунком, в Україні російські компанії почувають себе досить безпечно. Скажімо, «Сбербанк России» працює без жодних проблем. Але, з іншого боку, діють санкції, які заважають йому виводити з України гроші. На початку війни цей та інші російські банки активно скуповували та виводили валюту, посилюючи тиск на гривню. Враховуючи його стовідсоткову належність державі-агресору необхідно розглянути питання компенсації втрат наших державних, приватних юридичних та фізичних осіб в Криму та на Донбасі. Отже було б добре, якби створили правові підстави для компенсації цих втрат. Зокрема, «Ощадбанк» подав позов у міжнародний арбітраж на Росію щодо компенсації втрачених активів в окупованому Криму. Однак навіть якщо рішення приймуть на користь України, то Кремль навряд чи буде його визнавати і, тим паче, виконувати. Тому, непогано було б стягнути компенсацію за рахунок російських державних активів. 

Другий момент російського впливу – це так звані друзі Путіна. Наскільки відомо, власники «Альфа-банку» (ця фінансова установа працює в Україні без перешкод – ред.) входять до кола наближених осіб до господаря Кремля. Принаймні, це довів американський суд. Буквально три тижні тому розвідник Крістофер Стілі виграв процес у власників «Альфа-банку». Михайло Фрідман, Петро Авен та Герман Хан вимагали від нього та його фірми Orbis Intelligence Group спростування інформації про зв'язки Трампа з Путіним. Втім, суд вирішив по-іншому. Порушення приватності кремлівських олігархів не було, як і зрештою факту наклепу у досьє, опублікованому Стілі. 

Правда, у суді не розглядалося питання про безпосередню участь власників «Альфа-банку» у подіях анексії Криму. Тим не менш, ми розуміємо, що без їх підтримки там не обійшлося. Російські олігархи – грошові мішки Путіна, які він використовує для здійснення різноманітних елементів своєї агресивної політики. Також, варто звернути увагу на деструктивну роль «Альфа-банку» у 2014 – 2015 роках. Він виводив з України долари та євро, посилюючи на нашу державу валютний тиск. Тому, високий курс долару та євро стали заслугою й, зокрема, пов’язаного з Путіним «Альфа-банку». Але фінансових справ в Україні російському великому бізнесу недостатньо. Наближені до Путіна олігархи дають інструментарій для дестабілізації економічної ситуації, із подальшою її конвертацією у політичну. Чого лише варта, скажімо, роль Вадима Новинського – колишнього громадянина РФ, який використовує свої гроші на розхитування релігійного миру в Україні, всебічну підтримку філіалу російської православної церкви в Україні (УПЦ МП), блокування надання Томосу Українській православній церкві! 

Як бачимо, російські олігархи – це елемент агресивної зовнішньої політики Кремля. Україні треба уважно дивитися де і скільки вони роблять шкоди. Якщо мова йде про нехтування законами – це один інструмент впливу. А якщо їх діяльність суперечить національним інтересам і становить загрозу безпеці України – потрібно шукати механізми зменшення присутності російського бізнесу. Компенсувати його вихід слід залученням інвестицій, фінансів, бізнесу, та технологій з тих держав, які є нашими партнерами, у перспективі – союзниками, які нас підтримували та продовжують підтримувати з початку російської агресії.


Ірина Сатарова, http://i-ua.tv/index.php?newsid=14227

Топ - новина
Володимир Литвин, - Жонглювання подібним становить пряму загрозу Україні як державі

05.10.2018

«Наставники» України демонструють свої ознаки виборчої кампанії, діставши зі скрині завжди потрібне мовне питання, доточивши його до релігійного, від якого вони, згідно статті 35 Конституції України, взагалі повинні бути відокремленими.

Публікації
Вважаєте демократія – це вибори?

09.11.2018 

А коли за пів року до виборів відомо кого виводять у другий тур, це демократія чи може вибори?