Виступ Голови Народної Партії В. ЛИТВИНА на IV етапі IX з’їзду Народної Партії
13.11.2007
Шановні делегати та запрошені, дорогі гості, побратими і товариші.
Сьогодні ми проводимо четвертий етап дев’ятого з’їзду Народної Партії. Нам належить підвести підсумки виборчої кампанії, осмислити післявиборчі реалії в країні і завдання партії й блоку, який сформували.
Хотів би висловити сьогодні всім і кожному з вас слова щирої вдячності за те, що ви зробили добру справу. Ми повернули нашу політичну силу у політику, оскільки це потрібно країні, оскільки країні потрібен порядок.
Переконаний, що саме так питання треба не лише ставити, а й здійснювати практичні кроки для його вирішення.
Але перед тим, як розпочати роботу з’їзду, вважаю за необхідне сказати, що сьогодні в цій залі є патріарх українського села, людина, яка не лише вросла в землю, а людина, яка багато віддала народу, Україні – це Дмитро Костянтинович Моторний, якому нещодавно виповнилося 80 років. Прошу всіх привітати велику людину, яка слугує уособленням і взірцем України, українського народу. А заодно привітати всіх Героїв, які наочно показують, як треба любити Україну, як потрібно жити для України, як потрібно творити для України. Це той приклад, який має надихати нас в роботі. Це ті живі взірці, на які ми повинні орієнтуватися. Тоді в Україні буде порядок. А він-таки буде – скрізь і в усьому.
Дорогі соратники! Просив би ще раз уважно подивитися на членів Президії, і давайте скажемо – відверто і вголос: якби всі доклали таких зусиль, як ці люди, сьогодні ми формували б коаліцію, сьогодні ми формували б владу в Україні.
Ці вибори для нас були надзвичайно складними. Прорватися на політичну поверхню практично неможливо, про що засвідчує українська практика. Нас не хотіли пускати і говорили про це відкрито, на всю країну до 24 години 28 вересня. І не лише говорили, а й відповідно діяли. Але ми виграли, і ціна цієї перемоги не може вимірюватися чотирма відсотками.
Разом з тим слід розуміти й інше – що цього недостатньо. Переконаний також, що у нас є усвідомлення головного – ми не можемо зрадити людей, які все більше замислюються над процесами в країні, які все більше розуміють, що далі так жити не можна.
Напрацьовувати авторитет, і ви це добре знаєте, кожен з вас це добре розуміє з власного досвіду, треба роками, десятиріччями. Втратити ж можна в одну мить.
Що дали дострокові вибори для України? Чи виконали вони свою місію, оскільки завжди головне призначення виборів – це забезпечити виведення суспільства і країни на нову якість, це каталізатор суспільно-політичних зрушень, зрозуміло і бажано – у позитивному напрямі? Очевидно, вже зараз є усі підстави констатувати, що ці вибори, на превеликий жаль, своє призначення не виконали. Більше того, можна стверджувати, що вибори, як демократичний інструмент прискорення, пришвидшення розвитку суспільства, втрачають своє призначення в Україні.
Висновок очевидний, адже люди незадоволені життям як на Сході, так і на Заході. Але водночас вони проголосували за політичні партії – дали їм приблизно однаковий відсоток, однакову підтримку – які й далі будуть розколювати країну, які й далі будуть грати на відмінностях і спекулювати на цих відмінностях, замість того, щоб ці відмінності, ці особливості кожного регіону, кожної території, кожної області поєднати для досягнення єдиного позитивного, якщо хочете, кумулятивного результату. Бо саме на такій основі можна витворити найкращий результат.
Разом з тим, належить говорити і про те, що така ситуація дає шанс і можливості для нашої партії, для нашого блоку. А щоб реалізувати їх, належить об’єктивно оцінити процеси в країні, тобто післявиборчі реалії, чітко визначити своє місце, позиціювати себе, а головне – визначити, що далі будемо робити.
На моє глибоке переконання, Україна вкотре живе відчуттям невизначеності, Україна знову живе відчуттям необхідності перемін, люди готуються до цих перемін, і, як правило, в гіршому плані. Зрозуміло, що, як доводить практика, думки мають властивість матеріалізуватися. На превеликий жаль, Україна, українське суспільство, наші люди не мають оптимізму і віри, що завтра буде краще. Готуються до гіршого.
За таких умов вибудовувати перспективну політику практично неможливо, оскільки, знову ж таки, українська практика свідчить, що життя в нас розвивається від конфлікту до конфлікту. І на вістрі конфліктів приймаються, як правило, доленосні рішення. Згадаймо 1991 рік – відомі події та проголошення незалежності. 1993-94 рік – конфлікт, дострокові президентські і парламентські вибори. 1996 рік – конфлікт і прийняття Конституції. Але зверніть увагу: з 1996 по 2004 рік українське життя розвивалось більш-менш передбачувано. Вважаю, що причина цього полягала в тому, що тоді, хоча б формально, можливо, через те, що тільки було прийнято Конституцію, її дотримувалися, не порушували її виклично.
У 2004 році рішення Конституційного Суду про третій можливий термін президентства відкрили шлюзи ігнорування і порушення Конституції. І саме той орган, який мав стояти на сторожі Конституції, показав як можна тлумачити Конституцію під кутом політичних інтересів. І всі наступні конфлікти в Україні розвиваються на основі недотримання Основного Закону, тобто Конституції України.
Якщо ми піддамося спокусі весь час переписувати Конституцію, приміряючи її під політичний момент та під конкретних особистостей, Україна не буде мати перспективи. Кажу і наголошую на цьому через те, що ми, як представники політичної сили, як представники блоку в Верховній Раді, повинні насамперед поставити питання забезпечення закону в країні. Друге – чітко визначити, що потрібно робити. І, нарешті, третє – сказати, хто це буде реалізовувати і яких уточнень Конституція потребує.
Не можна й далі робити Конституцію зручною для тих, хто при владі. Треба робити Конституцію, яка б була законом для всіх, і яка б забезпечувала динамічний розвиток українського суспільства.
Нині маємо, по суті справи, заморожений прогрес, маємо хитку стабільність, хитку рівновагу. Україна вступили в чергову фазу слабкості. І от наше завдання, в тому числі на парламентському рівні – зробити все, щоб через цей етап, через цей період провести Україну з найменшими втратами. Ми повинні говорити всі, як один: нам болить Україна. Іншої держави, іншої країни, на щастя, у нас з вами немає. На відміну від деяких з тих політиків, у яких немає різниці, де бути й жити, головне заробляти гроші.
Зрозуміло, належить сказати, що Україна розбалансована, як на рівні організації влади, так і на рівні нашого життя. Ми розхристані. Суспільство розхристане. Зрозуміло, що треба бачити й тенденції до дальшої поляризації, у тому числі, і на основі ідеологічного чинника, який все більше буде присутній в українському житті. Можна констатувати навіть і те, що у нас дехто намагається приватизувати останнє, що залишається, – історію. Дозовано давати лише своє бачення минулого і нав’язувати його, тоді як нам потрібне правдиве минуле, об’єктивне минуле, яке б воно не було гірким. Насамперед, як пам’ять, а головне – як рушій для успішної праці сьогодні.
Ми не можемо, не повинні й далі допускати життя і роботи на короткий результат. Не можемо, не повинні й далі погоджуватися з тим, що у нас відсутні реформи і відсутній прогрес в країні, що в нас відсутнє чітке і впевнене відчуття на рахунок того, де знаходиться країна зараз і з якими результатами вона має жити завтра.
Немає правди. Є правда для президента, є правда для уряду, є правда для фінансово-олігархічних груп. Немає єдиного, головного – правди для всього народу, для всієї України. Переконаний: потрібно сказати правду, як основу, як ту платформу, від яких ми повинні відштовхнутися і почати далі рухатися, бажано пришвидшено й вгору.
Сьогодні спостерігаються дві спроби. Перша спроба – покласти всі сучасні проблеми на складну історію і на опонентів. Друга – у всьому винити зовнішні чинники. Оці пошуки ворогів, насамперед в оточуючому світі, - це є ознака слабкості держави. Ми цього не можемо аж ніяк допустити. Повинні демонструвати гордість і не опускатися до того, щоб нас полюбили за страшні жертви. Ми повинні припинити святкувати наші поразки. Бо коли читаю президентсько-урядові рішення під назвою “про відзначення 75 роковин голодомору”, то так і хочеться одразу ж їх поправити – про вшанування пам’яті жертв голодомору. Що ми відзначаємо, що святкуємо?
Країна ніяк не може зосередитись на роботі. Наше завдання власним прикладом, маючи парламентську трибуну, говорити виключно про те, що Україна має зосередитись на роботі, що Україна має зосередитись на собі, на внутрішньому облаштуванні держави. Наголошую на важливості саме такої постановки питання, бо, на моє переконання, владці вкотре приміряються змоделювати теперішнє країни на основі своїх убогих уявлень і ненаситних потреб. Зверніть увагу на дві тенденції – убогість думок, позиції та цілей у тих, хто повинен виступати провідниками народу. А, з другого боку, їх ненаситність у власному облаштуванні.
Це добре видно на прикладі земельного питання. Вдячний за виступ у цьому плані представника молоді – студентки із Одеси. Зверніть увагу, наскільки точно нею було поставлено питання: я також хочу мати власну домівку. Але чи буде у мене можливість отримати землю? Що ми залишимо для них?
Нас же штовхають, нам говорять: “Приєднайтеся, підтримайте коаліцію”. А я кажу: “Ми що повинні підтримати, щоб завтра ви продали останню землю?” Чому так прагнуть відмінити мораторій на продаж землі? Чому весь світ кричить і рекомендує Україні відмінити мораторій на продаж землі? Тому що знають ціну землі в Україні краще від нас. Це перше. А друге – ті, хто вже скупив у тіньовий спосіб землю, хочуть якомога швидше легалізувати свої оборудки. Постає питання: як же ми можемо співпрацювати, виконувати чиїсь замовлення, освячувати чиїсь дії, а потім знову відповідати за це все? Стою на тому, що це не наша політика, це не те, що потрібно Україні, не те, що потрібно людям. Ми будемо добиватися, щоб спочатку сказати кожній людині та всьому суспільству, у чиїх руках знаходиться земля. Бо, наприклад, за офіційними повідомленнями урядовців Автономної Республіки Крим, до 70 відсотків земельних паїв на півострові вже не належить людям. Маючи на увазі те, що земельні паї – це переважно степова частина. А що вже діється на чорноземах українських?
Тому наше ключове завдання – не дати розікрасти землю. Якщо цього не зробимо – нас навіки проклянуть нащадки. Нас мало, нас 20, але серед нас ті, що знають, що таке земля. З цього приводу, якщо потрібно буде, ми й трибуну повинні блокувати, все робити, аби земля залишилась у людей.
Вкотре приміряються добрати те, що залишилось в Україні. І це правда. І вкотре прилаштовуються переписати історію, а разом з нею і майбутнє переписати у свою власність. Ми і цього не повинні допустити. А зберегти, окрім матеріальних активів, духовну основу нашого суспільства, забезпечити духовне піднесення українського народу. Це має ключове значення.
Нам слід застерегти від спроб грати з питаннями мови, з питаннями міжнаціональних стосунків, з питаннями релігії. Ми повинні розглядати їх як чинник консолідуючий, об’єднуючий, як такий, що підносить український народ.
Нам знову кажуть: “Вибирайте ту чи іншу сторону. Ви ж не можете довго бути в невизначеності”. Краще мати таку свою позицію, але об’єктивну й чесну, а не намагатися підіграти одній частині політиків, одній частині українського народу.
Україні, окрім порядку, потрібен новий підхід в організації життя. Підхід, який відповідає потребам народу. Потрібна відмова від маніпулятивної демократії і від соціальних підкупів. Сьогодні, якщо брати лідируючі політичні групи, то одна із них будує свою діяльність на глибокому популізмі, що неминуче призведе до того, що результатів не буде, а будемо переживати чергові потрясіння. А друга – демонструє амбітну самовпевненість, але переважно вчорашнього дня, не вміє слухати і розуміти, діє за принципом: “свій-чужий”. На цьому фоні наше головне завдання – не маневрувати, не прилаштовуватися, мати стрижень, мати позицію. Так, сьогодні така позиція має чотири відсотки підтримки. Але повинен сказати, шановні колеги, куди не підеш, куди не поїдеш, з ким не зустрінешся – всі гаряче нас підтримують. На це відповідаю, що я ще не зустрічав жодної людини, яка б нас не підтримувала. Чому ж тоді результат на чотири відсотки?
Що ми усьому цьому можемо, повинні і зобов’язані протиставити? Конструктивну позицію, солідну поведінку. Особливо хотів би підкреслити: солідну. Є таке російське слово – “не мельтешить”. І все прийде. Звичайно, солідна позиція не означає, що треба надимати щоки і копилити губи. Йдеться про те, що ми повинні мати грамотну програму і домагатися її реалізації.
У нас є передвиборна програма. Дай Боже, щоб її виконали хоча б на 50 відсотків – ціни нам не буде. Але це те, що потрібно людям, тому пропонуємо сьогодні цю передвиборну програму зробити програмою партії. А під кожну позицію розробити обґрунтовані підходи щодо їх реалізації.
Насамперед слід започаткувати масовий рух за справедливу заробітну плату. Масовий рух. Не може бути й надалі така ситуація, коли наші олігархи за своїми статками лідирують в Східній Європі при бідному народі. Сьогодні маємо не лише глибоке майнове розшарування, сьогодні маємо підстави говорити, про дві культури, два способи життя. Як тут не згадати відомі слова класика про дві культури в буржуазному суспільстві: одна для багатих, друга – для бідних – від крамниць до навчання дітей.
Нам належить стояти на конструктивних позиціях і виступати за суспільний діалог. Це те, що потрібне сьогодні країні. При такому підході ми завжди будемо виглядати краще, при такому підході ми переможемо. І знову ж таки хочу підкреслити – нам важливо не боятися мати позицію. Так, це важко, це складно, особливо на місцях. Згадую, коли після виборів 2006 року поставили питання про опозицію, як це сприймалося насторожено, а інколи навіть вороже. Дехто казав: як це так, ми ж не будемо відчувати ласки від влади? Що? Відчули? Що, отримали?
Головне, знову ж таки, не думати про те, як прилаштувати себе. Сьогодні, завтра попрацюємо на загальну справу, потім загальна справа буде працювати і на нас. Це також закон.
Нам потрібно дати відповідь – яка економічна система буде прийнятною для України. Тому хотів би знову повернутися до питання про народну ідеологію, яка повинна бути покладена в основу діяльності партії. Вона вже й зараз фіксується в її програмних засадах. Перше – ринок не повинен виходити за межі економіки, держава повинна бути достатньо присутня в регулюванні економічних процесів. Друге. – соціальна сфера має виключно будуватися на соціалістичних засадах, але не на тих, які в нас дискредитовані, а тих соціалістичних засадах, завдячуючи яким світ процвітає. Ми не зможемо змінити ментальність, діючи сьогодні за принципом, що ринок все врегулює. Про людей потрібно піклуватися. Третє – коли кажемо про народну ідеологію, це означає, що ми повинні базувати наші світоглядні, духовні і моральні засади на християнських цінностях. Нічого не потрібно у цьому плані винаходити і шукати нового. І коли я кажу про народну ідеологію, маю на увазі, що ми повинні бути відкриті для світу настільки, наскільки це вигідно Україні, наскільки це вигідно українським людям. І це четверта ключова позиція.
Сьогодні за рейтингом найбільш глобалізованих країн Україна на перших місцях, але це не та першість, яка нам потрібна. Бо це означає, що ми вивозимо все, що користується попитом, і ввозимо до нас все, що нам непотрібне. Це дає нам по суті ключовий показник глобалізованості. І другий чинник – за рахунок наших остарбайтерів, начебто активно інтегруємось у світ. Просто люди виїжджають у пошуках кращої долі. Така першість Україні, переконаний, не потрібна.
Ми зобов’язані дати відповідь ще на одне ключове питання і принципово заявити, що партійні квоти в організації влади – це не те, що є корисним для країни. Не може бути й надалі явних негідників у владі, але за партійними квотами.
Важливо дати відповідь на те, якою має бути структура управління, державного управління, організації державної влади. Вона виключно має будуватися на основі Конституції. Все інше потрібно відмести. Тоді в країні, зрозуміло, буде порядок. І, нарешті, ми повинні сказати про те, які стимули бачимо і будемо пропонувати для економіки. Стимули, насамперед, для села. Для нас це ключова, стрижнева проблема для розв’язання у Верховній Раді. Треба виправити ті рішення, які вже наприймали і щодо ввезення продукції в Україну, і щодо зняття пільгових умов для села. Ми будемо домагатися, щоб був єдиний фіксований сільськогосподарський податок. Сьогодні страшне лихо для більшості людей – підвищення цін на продукти харчування. Але, мабуть, нам треба не боротися з цінами сьогодні, бо це буде нереально, особливо з урахуванням того, як “боролися” з ними на останній нараді в Кабінеті Міністрів, з якої всі зробили висновок, що ціни будуть рости. Треба думати, як підтримати сільського товаровиробника, насамперед в енергетичній сфері. І друге, як компенсувати людям здорожчання життя. А висока ціна на сільськогосподарську продукцію – це добре. Врешті-решт, час вже говорити про паритет цін, щоб розвивалося село.
Наступний момент – це децентралізація влади. Вважаю, що завдання не в тому, щоб говорити про те, які передавати повноваження на місця, а в тому, щоб робити це, насамперед через бюджет.
Нам треба гостро говорити і про давно назрілі перетворення в таких сферах, як житлово-комунальне господарство, бо, фактично те, що відбулося в Дніпропетровську має плановий характер техногенних катастроф, оскільки основні фонди, як ви знаєте, зношені на 80 відсотків. Належить розібратися, кому вона сьогодні вже належить. Якщо віддають в управління – під що, і який громадський контроль за діяльністю цих структур і що вони вкладають в українську господарку? Далі – медична сфера і проблема демографічної кризи. В основу соціальної політики на найближчу перспективу слід покласти проведення пенсійної реформи, про яку вже всі забули, абсолютно ніхто не говорить, бо вибори закінчились. Нарешті, у центрі нашої уваги повинна бути реформа судової системи, бо сьогодні це проблема із проблем для кожної людини.
Ми будемо домагатися того, щоб бюджет вибудовувався на пріоритетах, щоб можна було встановити контроль за витрачанням державних коштів.
Сьогодні, на цьому з'їзді ми повинні чітко сказати про те, що починаємо підвищувати нашу партійну активність у плані підготовки до наступних виборів, оскільки країна вступили в смугу дочасних виборів. Ви це прекрасно розумієте, і немає потреби, очевидно, розвивати цю тезу. Треба після цього з’їзду закінчити святкувати перемогу і почати працювати. Працювати, означає бути скрізь з людьми, відчувати їх проблеми і доносити ці проблеми до влади Щонайперше – ми повинні вислуховувати кожну людину. Їм сьогодні немає до кого звернутися, їх ніхто не слухає.
Звісно, нам треба критично поглянути на себе, на свої партійні ряди. Особливо з огляду на те, хто який результат забезпечив і яке місце за наслідками виборів отримав. Це шанс для кожного з нас зрозуміти, що ми окрім нашого колективу нікому, в плані політичного колективу, не потрібні. У нас прекрасний колектив. Візьміть навіть нашу невелику фракцію. Скажіть, будь ласка, у якій ще політичній партії є люди такого рівня підготовки. Візьміть їхні сотні, а наші двадцять і порівняйте. Перевага буде на нашій стороні.
Потрібна об’єктивна оцінка кампанії і результатів, але не в плані того, щоб дошкуляти одне одному. А в тому плані, щоб побачити, де ж наші резерви, де ми не спрацювали, і що нам потрібно зробити.
Належить серйозно зайнятися партією. Вважаю за необхідне провести, якщо хочете, співбесіду з кожним членом партії. У нас сьогодні трохи менше 400000 членів партії. Давайте скажемо відверто, якби в нас всі партійці знали, що вони партійці, то не треба було б проводити жодної агітації. Ми б взяли 400000 і механічно помножили на два і все. Гадаю, що не в кожній сім'ї дружина голосує проти чоловіка і навпаки. Є такі випадки, але це, мабуть, винятки. Оце, до речі, до результатів і про переможні реляції, про які багато хто говорив.
Необхідно забезпечити присутність партії на всіх рівнях – починаючи від партійного осередку в селі і закінчуючи тут, Києвом, в суспільно-політичному житті України. Щоб на кожну подію у нас була своя позиція, щоби не просто навздогін коментували те, що відбулося. А говорили на упередження, що ж Україну чекає, що потрібно робити.
Потрібна індивідуальна робота з членами партії, потрібен, якщо хочете, молодіжний призив у партію. Для нас повинні мати значення люди, яких не записують у партію, а які приходять самі, які не байдужі і будуть працювати. Знову ж таки наголошую: особливу ставку слід зробити на молодь. Так, з ними важко працювати – вони завжди мають свою точку зору, але ж результат завжди прекрасний.
Ще раз про головне – завжди тримати руку на пульсі потреб людей. Не ігнорувати жодного звернення від людей.
Буде довіра людей до нас – буде наша перемога. А це буде – перемога України.
