У тих, хто оступився…
04.07.2008
Ув’язнені чекають на амністію, а їх охоронці мріють про житло…
У четвер, 3-го липня, лідер парламентської фракції «Блок Литвина» та Голова Народної Партії Володимир Литвин разом із керівником Київської регіональної партійної організації народників Григорієм Бондаренком відвідав Бучанську виправну колонію №85, де ознайомився з умовами утримання, праці, навчання, побуту та медичного обслуговування засуджених та поспілкувався, як із контингентом ув’язнених, так і з персоналом цього закладу.
Цього року у пенітенціарної системи України своєрідний ювілей – десять років тому, після прийняття України до Ради Європи у квітні 1998 року, Президент України підписав Указ про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань. Роком пізніше Департамент був виведений з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ та набув самостійності.
Як стверджують експерти, це дало змогу виконати зобов’язання, взяті Україною під час вступу до Ради Європи щодо припинення усіх зв’язків із військовими, міліцією і демілітаризації кримінально-виконавчої системи.
Проведена реорганізація спростила управління кримінально-виконавчою системою, яка стала більш гнучкою, оперативною, дієвою. Сприяла покращенню ситуації у цих закритих закладах і відповідна законодавча база, значна частина якої була розроблена і прийнята за часів головування Володимира Литвина в українському парламенті.
Але в ході цих відвідин з’ясувалося, що поряд із суттєвим прогресом, якого досягнуто у місцях позбавлення волі за роки самостійного існування Департаменту, є чимало проблем, причому здебільшого таких, які не залежать від зусиль працівників системи, а напряму пов’язані з прогалинами в чинному законодавстві, або в нормативних актах виконавчої влади. Приміром, порівнянно з 90-ми значно покращився рівень зайнятості ув’язнених.
Разом із гостями невеличкий десант київських журналістів пройшовся по виробничих цехах закладу і переконався, що продукція, яку виробляють засуджені (остання модернова модель автопричепів) здатна зацікавити широке коло споживачів. Проте з одержаної виручки лише незначна частина коштів залишається на утримання закладу. Левову частку ж поглинає державний бюджет. Що вже казати про задоволення соціальних потреб персоналу? Більшість молодих співробітників закладу, при невеликому, як для цих специфічних умов роботи, заробітку винаймають зі своїми родинами житло, а побудувати будинок для них заклад не в змозі.
Або таке, коли Департамент відійшов від МВС, у розпорядженні останнього залишилися всі бази відпочинку та лікування, хоча зводилися вони руками ув’язнених… У радянські часи навіть такий жарт був, дуже схожий на правду: «комсомольські новобудови лише на третину зводяться комсомольцями, а левову частку робіт здійснюють солдати та ув’язнені радянських таборів».
Словом, на адресу керівника авторитетної парламентської фракції начальником колонії полковником Григорієм Карагачем була передана ціла петиція, в якій були перераховані проблеми закладу, мабуть – досить типові для усієї системи. Володимир Михайлович пообіцяв посприяти їх розгляду у відповідних структурах влади, а також запевнив, що порушить під час останнього пленарного засідання Верховної Ради цієї сесії серед інших питань питання амністії, для тих, хто скоїв незначні злочини. У подальшій перспективі його фракція ініціюватиме перегляд низки статей кримінально-процесуального кодексу, аби ширше застосовувати для засуджених санкції економічного відшкодування, ніж вдаватися до звичної практики ізоляції людини за колючим дротом, пригадавши при цьому народну мудрість «Від тюрми та суми не зарікайся». І тут, з огляду на безкарність багатьох «сильних світу цього», мимоволі пригадалися і слова сторічної давнини Марка Твена: «Варто вам поцупити буханець хліба і вас запроторять до буцегарні, а якщо ви вкрадете залізницю – вас зроблять сенатором».
Побував Володимир Литвин і там, де «милості до падших закликають» – у місцевій церкві, де подарував її настоятелю – отцю Миколаю – православну ікону. А для тих, хто лікує не душі, а тіла грішників – медикаменти. До речі, керівник медслужби колонії спростував поширену думку, що колонії є розсадником епідемії туберкульозу в країні, оскільки після обов’язкової диспансеризації хворі на неї ув’язнені переводяться у спеціалізовані лікарні закритого типу для запобігання поширенню недуги на основний контингент засуджених.
Представники ж колонії, на згадку про відвідання закладу, подарували лідеру народників чудовий морський пейзаж роботи місцевого аматора. Для багатьох журналістів, які вперше відвідали «зону» і звикли сприймати її за численними похмурими кадрами російських серіалів, ця екскурсія стала приємною несподіванкою і вони ніби оцінили її за іншою картиною відомого «передвижника» – «Всюди життя». Але, хоч як би там було, всі одностайно зробили висновок – усе ж краще сюди не потрапляти…
Олександр Воронін
