Інтерв’ю Голови фракції «Блок Литвина» у Верховній Раді України Володимира Литвина телеканалу «Рада»

Почнемо з економічної ситуації. Незважаючи на те, що прийнято пакет антикризових законів, і Україна одержала транш від МВФ, ми бачимо, що гривня дешевшає, краще не стає. Володимире Михайловичу, що треба робити сьогодні?

Треба починати розмову з економіки та закінчувати економікою. І припинити політичну балаканину. Це насамперед. Ще потрібно, щоб у нас була професійна влада, і щоб ця влада була відповідальною і щоб мала совість. Я нещодавно, маючи розмову з Президентом України, навів йому такий приклад: я заїхав до магазину, купив там зубну пасту, піну для бриття та леза для бриття і заплатив 367 гривень. Я здивувався, як зросли ціни. Я навів цей приклад Президенту і спитав, чи може людина, яка одержує пенсію 700 гривень, придбати собі ці товари першої необхідності? Це я до того, що всі ці розмови, що жити стало краще, жити стало веселіше, це від лукавого.

Тепер відносно антикризового пакету, який прийняла Верховна Рада. По-перше, треба не забувати, що було вчинено злочин. У цьому злочині винні, як я вважаю, деякі комітети ВР, голова ВР та уряд. Вони самовільно внесли до закону норму, яку ВР не підтримала, а саме – положення про те, що мінімальна заробітна плата буде зростати в залежності тільки від рівня інфляції і не на рівень інфляції буде збільшуватись, а на різницю між офіційно визнаним рівнем інфляції і тим, що реально буде. Ну, наприклад, інфляція реальна десь відсотків 17, офіційно буде визначено 22-25%, то через місяць десь зросте мінімальна зарплата. На превеликий жаль, зараз всі наче забули про це і не хочуть згадувати. Кажуть, якщо ми будемо повертатись до цього питання, то МВФ не дасть нам наступний транш. Уявіть собі, з кожної людини будуть забирати в місяць по 200 гривень. Ми рано чи пізно повернемось до цього питання і приймемо відповідне рішення. До речі, я хотів сказати, що, на превеликий жаль, Україна сьогодні на одному з перших місць у світі серед країн, які постраждали від міжнародної фінансової кризи. І це при тому, що основна маса людей ще не відчула на собі, що таке криза. Як на селі кажуть зараз: ну, ми картоплі накопали, у погреб її заклали, помідорів-огірків насолили, поросятко в нас є, так що нам ніяка криза не страшна. Це добре, що народ наш не панікує, але з іншого боку, погано, що влада нічого не робить для цих людей. Всі зосереджені на політичній боротьбі, а народ кинуто напризволяще. Треба сказати народу, що буде як жити. Скільки буде коштувати долар по відношенню до гривні? Чи дійде він до дев’яти, десяти? Тарифи – що з ними буде? Чи буде робота? Попри всі заклики і прохання до уряду і ВР виступити, провести серйозну розмову, щоб заспокоїти народ, дати визначення, як жити, влада мовчить. А ви ж розумієте, ще недавно людям казали, що будемо жити краще з кожним днем, зараз ніхто не говорить, що буде гірше. Сьогодні люди тотально розчарувалися у владі і в той же час не вірять у свої сили, а все те, що приймається зараз у ВР, це все, щоб врятувати великий бізнес. Я приводив такий приклад, правда цифру назвав занижену, на рефінансування комерційних приватних банків було виділено, я казав, 30 млрд гривень, а з’ясувалось, що не 30, а 40. І вони ці гроші просто отримали і абсолютно нічого не роблять. Очевидно, що треба надавати пільги інвестиціям. Щоб у нас будівництво рухалося, про яке  ми так багато говоримо. Дороги, житло… Завершити будівництво тих будинків, в які люди вже вклали гроші, вони ж чекають. Але все робиться тільки для захисту великого бізнесу, а що ж робити людині?  Чому ми не говоримо про те, як підтримати сьогодні малий та середній бізнес? Як зробити, щоб через спрощену та прозору систему оподаткування людина могла розпочати свою справу. Треба говорити про конкретну людину, а не про вселенські дії з врятування України.

Деякі фахівці говорять про те, що Україна могла вийти з цієї кризи без допомоги МВФ.

Могла би, якби ми адекватно діяли. Справа в тім, що інфляцію, непродумані економічні рішення, а відповідно, результати ми мали набагато раніше, коли ми бачили, що у нас відбувається уповільнення економічного зростання, натомість росте інфляція, коли в нас імпорт перевищує експорт десь на 12 млрд доларів. У нас немає позитивного балансу, звісно всі резерви Національного банку будуть вичерпані дуже швидко. От і треба було вживати необхідні заходи, не зважаючи на те, що Україна перебуває в СОТі, треба було закрити ринок і орієнтуватися на власного виробника. Насамперед у сільському господарстві. У нас же влада поклала цукрову галузь!  Простий приклад, було зрозуміло, що ціни на метал будуть зменшуватися, а Україна виробляла 38 млнн тон металу, а споживала тільки вісім. То треба було думати, як переорієнтувати виробництво металу на внутрішній ринок. А це можливо – будівництво одного кілометра сучасної дороги вимагає 100 тонн металу. Так давайте подивимось, скільки нам потрібно будувати доріг і скільки ми можемо виробити металу. Давайте орієнтуватися на внутрішній ринок. Економічна криза в Україні дала про себе знати набагато раніше кризи світової, а політична невизначеність та безвідповідальність створили кумулятивний ефект, себто ефект снаряду, який пробиває броню і випалює все в середині. Так у нас і сталося.

Ще в 2005році ви першим заговорили про те, що в нас імпорт перевищує експорт. Чому ж тоді не було вжито якихось заходів?

Справа в тому, що дуже важко ухвалити потрібні рішення на законодавчому рівні. Тут потрібні відповідні дії Кабінету Міністрів. Коли в 2005 році я бив в усі дзвони і пропонував ухвалити потрібні рішення, на це не зважали. І це була позиція уряду – нагодувати людей. Нагодувати чим завгодно. До речі, в 2006-2007 році ця політика уряду була призупинена, але в 2008 ми бачимо, як уряд робить ті ж самі помилки. Окрім усього, лобістські групи, зацікавлені у ввозі в Україну харчової продукції, в тому числі і низькоякісної, можуть тиснути на уряд і одержувати своє. Крім того, що ми могли б контролювати імпорт, у нас є ще засоби: це  контроль за якістю продукції. Де б я не був, в усіх регіонах України, представники служб, що перевіряють якість імпорту, просто криком кричать, що завозиться непотріб, який за кордоном треба утилізувати, так краще вивезти в Україну. Починаючи з перемороженого м’яса і закінчуючи всім іншим.

Перший пакет антикризових законів ухвалено. Добре це чи погано, зараз вже пізно говорити. Уряд підготував наступний пакет. Чи бачили ви ці законопроекти, про що там ідеться?

Бачив, але я повинен сказати те, що відбувається у ВР, той зовнішній вплив, щоб зробити ВР непрацездатною, свідчить про те, що нікому не потрібні антикризові заходи. А реальних заходів немає, є просто гасла, які нагадують першотравневі заклики, а чіткого підходу не видно. Зверніть увагу, вчора виступає представник фракції прем’єр-міністра і нарешті погоджується з моєю пропозицією, щоб парламент працював, але пізніше, мабуть, після команди згори, вони голосують разом з Партією регіонів за те, щоб зачинити Раду практично на 10 днів. Це потрібно тим, хто хоче пізніше зробити в усьому винною саме ВР, мовляв, ми ж всі законопроекти внесли, а ці ледарі не хочуть нічого робити. Таким чином поширюється думка, що ВР ні на що не здатна і її треба розпускати, що зміцнює позиції Президента в цьому питанні. На превеликий жаль, тут збіглися інтереси непримиренних ворогів Президента та Прем’єр-міністра України.

Такі політичні дії дорого обійдуться країні.

Чи можемо ми казати, що кожен сьогодні грає свою гру. Президент намагається примирити всіх, щоб відбулися вибори, прем’єр запрошує в свою фракцію професіоналів, які зможуть витягти країну з кризи, парламент грає в свою гру …

Ця ситуація вигідна всім, за винятком людей і за винятком України. Моя позиція полягає в наступному: треба відкласти всі політичні розбірки; треба відкласти всі питання, що розмежовують Україну – питання мови, питання оцінок нашого минулого, питання Чорноморського флоту. Треба зосередитись на тому, щоб не впала країна. А ми підходимо до того, що країна починає падати. Під цими уламками загинемо ми всі. Президент України повинен виступити з посланням українському народу, в якому чітко зафіксувати, в якому стані знаходиться країна, які резерви, які можливості, а головне, чому все це відбувається. А далі викласти все, що потрібно робити. Щоб кожна людина мала уявлення, що з нею буде. Щоб кожна родина знала, до чого готуватися. Чи розраховувати на державу, чи рятуватися самотужки.  Те ж саме має зробити Прем’єр-міністр України. (Я їм це пропонував і через ефір і при особистій зустрічі.) І вже потім розповісти про рішення, які приймаються для подолання кризи. Але розповісти, що конкретно буде робитися і хто конкретно буде це робити і запропонувати відповідне переформування уряду. І забути про вибори. Про дочасні вибори. Бо де гарантія, що ці вибори відбудуться?  Де гарантія, що не відбудеться масове закриття виробництв, масове викидання людей на вулиці? Ми вже зараз стаємо свідками зростання злочинності, особливо пограбувань, бо багатьом людям просто не буде куди діватися. Ми вже бачимо зараз зростання смертності. Росте кількість суїцидів, бо що людині робити, як до неї приходять і забирають квартиру, бо людина не може виплатити кредит. Куди людям діватися? З сім’ями, з дітьми?  І де гарантія, що при такому підході, вибори відбудуться?  Ми навіть не можемо сказати, чи відбудуться президентські вибори. Тому я і вважаю, що потрібно забути про політику, визначити що робити і хто буде робити, відкинути всі балачки про вибори, бо це аморально, а з високої точки зору, взагалі політичний злочин, і працювати щонайменше до тієї пори, поки не відбудуться цивілізовані президентські вибори. Тоді країну перестане лихоманити, у всякому разі, я на те сподіваюся.

Чи не вважаєте ви, що для подібних дій треба найняти команду політичних камікадзе, які зроблять всі важкі непопулярні кроки і підуть з політичної арени. Цим людям буде дуже важко і ніхто їм не подякує?

Якщо чітко ставити питання, то треба сказати, що зараз потрібні у владі люди, які не прийдуть красти, а прийдуть працювати. Мені сьогоднішні дії влади нагадують людей, які несуть свою матір на кладовище, а потім, як її вже поховали, шукають, щоб прихватити на зворотному шляху додому. А всі ж добре знають, що з кладовища нічого не можна нести. Тільки в нас можуть країну практично поховати, а потім ще й прихватити, що залишилось – Одеський припортовий завод, «Укртелеком», «Турбоатом» та ряд інших  підприємств. Це ж якесь весілля під час холери.

Треба чітко сказати людям, в якому стані країна. Про це не хочуть говорити, бо треба буде відповідати. І коли кажуть, що треба затягти пасок, люди мають повірити, що затягуючи пасок, їм не зламають хребта при цьому, або не перетворять цей пасок на зашморг. Зрозуміло, що люди, які будуть проводити цю непросту, складну роботу повинні знати, що якщо їм і подякують, то не зразу. Подякують десь років через п’ять, десять. А у нас, на превеликий жаль, урядовці все більше прораховують, де хто буде завтра сидіти. Зараз, коли кажуть, що треба консолідувати ВР, мають на увазі таке: «ти підпишись, що ти не будеш моїм конкурентом». Але ж це не розмова. Варто говорити про практичні дії. Не про підпис, який нічого не вартий, а про слово і дію. До речі, наша фракція в цьому сенсі завжди була і є послідовною. Ми якщо кажемо, що ВР повинна працювати, то і робимо все заради цього. А буває, що кричать з трибуни, мовляв, давайте працювати, приймати закони, а вже через дві хвилини голосують за те, щоб зачинити ВР на 10 днів.

Щодня у нас з’являються нові кандидатури на пост спікера ВР. Для чого це робиться, щоб не проголосувати ні за одну з кандидатур?

Це все для того, на превеликий жаль, щоб ВР не працювала і ще для того, щоб довести протистояння до абсурду. Тут є етичний момент, не хотілося б мені говорити, але… Якби депутатський корпус підтримував мене, хоча мені від цього, так би мовити, щастя великого не буде, то зрозуміло, що я повинен усвідомлювати, що нестиму відповідальність за ті складні рішення, які доведеться приймати. Треба, щоб ВР не лихоманило, щоб вона працювала, щоб з кожним депутатом був контакт і не було б жодних розмов про дочасні вибори, про прийняття кон’юнктурних рішень. ВР не могла б бути використана як інструмент чи то проти Президента, чи то проти Прем’єр- міністра України. Всі б працювали. Мені здається, що політики наші бояться того, щоб була спокійна така, рутинна робота. Вони на коні лише тоді, коли все колотиться, вони заряджені на конфлікт, вони живуть конфліктом.

Президент удруге за 4 роки намагається розпустити ВР, навіщо це йому? І яка все ж таки роль спікера в українському політикумі?

Треба сказати, що всі президенти були в якихось контрах з ВР. Я не бачу в цьому нічого екстраординарного. Коли є конфлікт, який знаходиться в цивілізованих межах, йде розвиток, йде змагання, хто кращу ідею запропонує, хто знайде кращий вихід з ситуації.  В 2004 році, в вересні місяці, коли ВР приступила до роботи, тоді було таке бажання з боку Президента, щоб до завершення президентської кампанії ВР не працювала. Тоді була дана команда депутатам, які були орієнтовані на президента і на одного з кандидатів, щоб вони не ходили у ВР. Це було більш ніж 226 депутатів, але коли мені виклали цю пропозицію, я категорично заявив, що зроблю все для того, щоб ВР працювала.  А лейтмотив був такий, мовляв трибуну використають для того, щоб лити бруд на владу. Але уявіть собі картину, ВР зачиняється на великий замок  і відкривається вже після виборів Президента в жовтні. Всі приходять і починають жити з чистого аркуша. Звісно такого бути вже не могло. Я зробив все, щоб ВР працювала і приймала рішення. Я і зараз переконаний, що то було щастя для України, що ми тоді миром вийшли з політичної кризи, не допустили громадянської війни, бо зараз ми навряд би говорили про Україну як про державу, бо вона б була розшматована.  Так що, як говориться, «Были хуже времена, не было подлей». Сьогодні підлості в політиці накопичилося набагато більше, ніж було в 2004 році.

Після того як Україна стала парламентсько-президентською республікою, роль спікера зросла чи зменшилася?

Якщо ми будемо говорити про зростання ролі спікера, це означатиме, що він довго не залишиться на цьому місці. Бо Президент і Прем’єр міністр будуть бачити в ньому конкурента. Голова ВР повинен керувати колективом, який має представляти український народ. Це доволі непросто. Не можна брати сторону однієї групи, яка називається коаліція, яка поділила всі посади, і нехтувати тими, хто залишився поза владою, себто в опозиції. Я, наприклад, упевнений, що ті, хто називає себе опозицією, несуть не меншу відповідальність за те, що відбувається в країні. Спікер повинен чути кожного депутата, не повинен зневажати чиїсь думки. Спікер не може висловлювати свою позицію, він повинен акумулювати всі думки і запропонувати той варіант дій, на який погодиться більшість депутатського корпусу. Це величезне мистецтво, треба шукати компроміси, знаходити раціональне зерно в словах кожного депутата. Цьому не навчить жоден інститут. Жодна дисертація не дасть відповідь – як діяти в тій чи іншій ситуації.  Практика, досвід і толерантність у взаєминах з людьми – ось що треба спікеру.

Вам не здається, що все, що робиться у ВР, робиться для того, щоб зняти з посади Тимошенко?

Треба чесно сказати, що в нашій країні мораль і політика – це речі ніяк не пов’язані. Тому найдовговічнішим в угодах політиків є саме чорнило, яким цю угоду підписували. Саме тому я завжди відмовляюсь від пропозицій підписати ту чи іншу угоду. Бо я знаю, що ті, хто пропонує, зовсім не збираються виконувати те, що підписано. Я вважаю, що в політиці потрібно оцінювати політиків по тому, як вони виконують свої обіцянки. Якщо людина сказала слово, хай за нього відповідає.

Щодо відставки прем’єр-міністра моя позиція незмінна. Я вважаю недоцільною зараз відставку Тимошенко з посади. Оскільки це викличе вакханалію в країні, я не кажу вже про політичний підтекст – ми ж нічого не змогли зробити, нам же зовсім не дали часу, щоб ми ощасливили країну антикризовими заходами. Я переконаний в тому, що через місяць уряд і прем’єр-міністр будуть шукати привід, щоб їх відправили у відставку. Вони будуть навіть радіти, що їх відправляють, бо саме це дасть їм можливість сказати, що вони просто не встигли нічого зробити, бо їм не дали можливості, і перекладуть відповідальність на тих, хто у ВР буде ініціювати відставку уряду. Відправити уряд у відставку – не треба багато розуму. Ще один момент, уряд іде у відставку, але він же продовжує роботу» Нічого практично не змінюється, крім літер В.О. перед словом прем’єр. А всі ресурси знаходяться в оперативному управлінні тих же людей і поза всяким контролем з боку ВР.  Тому відставка уряду нічого не змінить. Хіба що уряд отримає індульгенцію, а людям легше не стане.  Не можу не сказати, що у нас в країні ще є одне явище, небезпечне настільки, що загрожує вже національній безпеці. Це тотальна корупція.  Вона набирає обертів, починаючи з відшкодування ПДВ і зачіпаючи всі інші шари нашого життя. Це найвищий рівень цинізму, коли намагаються щось вкрасти під час похорон.

Ви якось пропонували скоротити ВР пропорційно зменшенню населення. Це був жарт?

Ні, не жарт. Я виходжу з того, що нам потрібна відповідальна влада, а для цього нам треба докорінно змінити виборчу систему. Нинішня виборча система робить дуже складною роботу ВР України. Нам треба рухатися в сторону мажоритарної системи виборів, яка повинна реалізовуватись за участю політичних партій. Хай партії на місцях висувають своїх кандидатів, а люди голосують і за партію і за кандидата. Тоді кожен кандидат буде нести відповідальність не тільки перед ядром партії, а і перед виборцями. А люди будуть знати, хто саме представляє їхні інтереси у ВР.

А якщо ми зараз тільки констатуємо, що за роки незалежності населення зменшилося на шість мільйонів і нічого не робимо, а тільки закликаємо, розвішуючи за державний кошт гасла «Кохаймося!», то треба ВР задуматися, що за таких темпів зменшення населення, скоро їм не буде досить людей, щоб депутати могли говорити від імені народу.  Тому я вважаю, що треба на цей перехідний період ввести положення, що народним депутатом не можна бути більше двох термінів поспіль, треба оновлювати депутатський корпус, треба давати свіжу кров, людей, які мають сучасне мислення, молодь. Але не просто «батьки заводять своїх дітей у парламент», а щоб молоді люди довели свою зрілість та здатність працювати у ВР.

Як ви знаєте, виділено 700 млн гривень на вшанування пам’яті жертв голодомору. Один відомий російський актор висловився з цього приводу , що забувати про таке не можна, але будувати життя тільки на пам’яті про смерть неправильно, бо така країна буде погано жити. Що ви думаєте з цього приводу?

Я неодноразово говорив, що країна, яка святкує свої поразки, не має майбутнього. На жаль, те що відбувається у нас, це і є святкування поразок.  Звісно, Голодомор був, голод був. Треба винести з цього урок, щоб у нас не повторилося щось подібне. Бо у нас в так званому споживчому кошику передбачено на добу 170 грамів хліба, а це менше ніж було в блокадному Ленінграді. Нам треба пам’ятати минуле, щоб не допустити чогось подібного в майбутньому. Я впевнений, що ми повинні уявляти наше минуле загалом. Пам’ятаючи і про героїчні, і про трагічні сторінки. А ми ж все розповідаємо, як нас вирізали, розстрілювали та морили голодом, а це дає можливість нашим опонентам казати, що Україна не має права існувати як держава. Я вважаю, що поважають ті нації, які демонструють історичну породу. Вона і в нас є, але, на превеликий жаль, українські політики поховали цю породу серед могил та хрестів. Мені казали, до речі, що зараз багато дітей страждають на нервові розлади через поширення відомостей саме про голодомор. Коли дітям розповідають про факти канібалізму та ще й фотографії страшні демонструють, дитяча психіка не витримує. Дитина переживає страшний стрес. Я категорично проти такого. Не можна так робити.