Широко анонсований форум ЛГБТ спільноти (а по-простому – сексуальних меншин) у Львові так і не відбувся. Його розігнали представники місцевих патріотичних та право-радикальних організацій. Під час боротьби за чистоту сексуальної орієнтації в хід пішла одвічна зброя пролетаріату - каміння. Поліція навіть затримала кілька особливо активних борців з „Содомом і Гоморрою” в Україні та після проведення, як зазначають в МВС, „роз”яснювальної роботи” всіх нападників відпустили. Тепер політологи, експерти, громадські активісти коментують подію, намагаючись зрозуміти, що то було й хто отримав з цього дивіденди.

Зрозуміло, що напередодні референдуму в Нідерландах щодо європейських перспектив України така подія не дуже сприятиме просуванню позитивного іміджу нашої держави в цивілізованому світі. Тому перше питання - до організаторів форуму:

Чому організатори заходу вирішили проводити його саме зараз, а не перенести, скажімо, трьома тижнями пізніше, коли референдум в Голландії вже відбудеться? Якою була справжня мета форуму: обговорити проблем сексуальних меншин в Україні, які дійсно потребують суспільної уваги чи використати його виключно як подразник, чудово усвідомлюючи реакцію українського пострадянського суспільства, де будь-що нетрадиційне одразу викликає однаковий рівень несприйняття, незалежно від того, йдеться про права геїв і лесбіянок чи такі суспільно-небезпечні збочення як педофілія чи зоофілія? Треба розуміти, що вороги нормального цивілізаційного розвитку України використовуватимуть будь-які спроби і будь-кого, щоб дискредитувати нас перед світом і не дати вирватися з проклятого середньовіччя „Русского мира”. Чи зважали на це організатори фестивалю? Хотілося б почути їхню думку з цього приводу.

Друге питання хотілося б адресувати керівництву національної поліції:

Чому ваші співробітники, затримавши хуліганів, одразу відпустили їх, хоча підстав для подальшого затримання для з”ясування всіх обставин події, судячи з відео, було достатньо? Чим акт насильства проти представника сексуальних меншин відрізняється від протиправних дій проти громадянина зі звичайною сексуальною орієнтацією і в чому тоді поліцейські вбачають зміст такого поняття як ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА?

Третє питання до політиків, які кинулися піаритися на інциденті:

Чому, коментуючи цю ганебну подію, ви сором”язливо обходите питання порушення/непорушення прав сексуальних меншин в Україні? Взагалі, на вашу думку, така проблема існує чи ні? Скажіть про це відкрито на камери, а не намагайтеся грати в гру „і вашим, і нашим”. Розумію, що для вас ця тема „слизька” – скажеш щось приємне для західного вуха, так, чого доброго, патріотичний електорат не зрозуміє. А тут ще пахне дочасними виборами...

Насправді нічого екстраординарного не відбулося. Просто львівські події ще раз підтвердили, що нам до Європи – як до неба рачки. Поки що. Доки ми не подорослішаємо і перестанемо нагадувати симпатичного і водночас трохи інфантильного мольєрівського Журдена, що прагне до дворянства (Європи), рефлексуючи виключно на зовнішні форми і абсолютно не розуміючи змістів, які ці форми створили.

Питання ставлення до сексуальних меншин – не якась данина гламурним трендам, а свідчення цивілізованості, високої політичної та громадянської зрілості нації. По ньому можна визначати навіть соціально-економічний рівень життя громадян. Скажімо, як ставляться до представників ЛГБТ та яку соціально-економічну політику впроваджують у тій же Голландії, Англії, Франції чи США або в Росії, Гондурасі, Ботсвані чи Північній Кореї? Здається, відповідь очевидна. Але головне тут зрозуміти ось що: усвідомлення захисту прав сексуальних меншин стало в розвинутих країнах не причиною, а наслідком їхнього суспільно-економічного розвитку, усвідомлення себе як націй-творців, де найвищою цінністю після Бога є Людина з усіма її доброчинностями й гріхами і найголовніше – усвідомленням найціннішого скарбу – щирої любові до ближнього як способу утвердження в світі ідеалів добра та подолання гріховної спокуси.

Якщо прибрати пафос цих слів, то очевидним стане те, що більш ефективна і справедлива економічна модель потребує більш складної суспільної організації, більш витонченої взаємодії різних суспільних структур з яких і утворюється справжнє (не плутати з професійними грантоїдами) громадянське суспільство як складова тієї чи іншої цивілізації. І тут немає жодної різниці до якої соціальної підструктури належить той чи інший член суспільства – до профспілок, волонтерів, жіночих правозахистних організацій, ветеранів АТО чи ЛГБТ спільноти. Вони можуть спільно виступати, скажімо, проти руйнації освіти й науки або вимагати від влади більш рішучих дій щодо тиску на уряди країн-підписантів Будапештського меморандуму можливим відновленням в Україні ядерних програм і т. ін.

Нам треба врешті-решт зрозуміти, що справжня повага до будь-яких меншин, це повага, насамперед, до себе як громадянина, який усвідомлює себе частиною такої різної й водночас єдиної і великої спільноти як українство. І з”явиться така повага тільки через спільне бачення майбутнього і усвідомлення такої цінності як громадянська єдність і взаємоповага для його досягнення. Нам слід, врешті, навчитися мистецтву діалогу з тими, хто не зовсім схожий на тебе, скажімо, за політичними, мовними, культурними, сексуальними чи якимись ще вподобаннями. Але якщо він(вона) при цьому не порушують жодних твоїх прав, то будь-ласка, шануй і їхнє право бути тим, ким вони є. Тільки так ми зможемо розбудувати сучасну, справедливу й цивілізовану країну, де комфортно жити всім. Інакше – нас знову розколюватимуть: як не за мовою, то за патріотично-сексуальною орієнтацією на догоду нечестивим ляльководам як зі Сходу, так і з Заходу.

Володимир Тетерук