Лідер однойменної фракції у Верховній Раді України, Голова Народної Партії Володимир Литвин  усю літню відпустку і перший позапарламентський тиждень вересня провів в округах.

Зустрічі з виборцями на Черкащині, а це була двадцять перша область, куди пролягли депутатські шляхи Литвина, збіглися в часі із зав’язуванням гордієвого вузла між членами коаліції, Президентом та Прем’єр-міністром. Це непримиренне протистояння найбільше непокоїло і тривожило людей, спричиняло обурення і протест. Учасники діалогу вносили пропозиції з виходу із кризи, ставили гострі запитання керівникові парламентської фракції.

Піднощиками снарядів ні до кого не наймалися

— У рекламі по телевізору Литвин був мировим: тягнув два розірвані кінці каната, щоб зв’язати їх. А тепер не хоче допомогти Юлі лад навести...

(Із розмов у гурті під Будинком культури)

Зустріч із Володимиром Литвином у райцентрі Чорнобай викликала пожвавлення не лише в селищі. До районного Будинку культури, де мало відбутися спілкування, з раннього ранку почали сходитися активісти Народної партії, чорнобаївці, жителі навколишніх сіл. Володимир Михайлович, на відміну від багатьох нинішніх «демократичних» політиків, котрі дозволяють собі «затримуватися» на годину, а то й більше, прибув не вчасно, а заздалегідь. Учасники своєрідного «віча» тепло привітали гостя й одразу зав’язалася відверта, часом непроста розмова просто неба.

Люди нарікали на безлад у країні, який починається «з голови». На нескінченні чвари і сварки керівників держави, за які соромно перед усім світом.

«Вони не зустрічаються, не домовляються між собою, а лаються, як погані сусіди через тин», — обурювалися старші жінки і запитували Литвина, чому особисто він і його фракція не втрутяться, «не примирять двох «Ю».

Володимир Михайлович відповідав, що, попри «глухоту» державної і політичної верхівки, він весь час намагається «докричатися» до них з настійною пропозицією сісти за стіл переговорів. І з’ясувати, що відбувається у країні, чому таке відбувається. Хто відповідатиме за наслідки кризи і, головне, що робити, аби подолати її. Хто і як розгрібатиме «завали»? Діалог Президента, Прем’єр-міністра, лідерів парламентських фракцій, підкреслив Литвин, повинен відбутися публічно, привселюдно. Бо немає чого за зачиненими дверима ховатися від народу. Люди мають знати правду. Результатом відкритих дебатів повинна стати суспільна угода, підписана всіма учасниками переговорів і негайно прийнята парламентом як закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики. Якщо такого кроку не зроблять з доброї волі, то, ймовірно, що українських керівників, як «двієчників», посадять за «круглий стіл» міжнародні посередники.

Литвинівці пропонують також «заморозити» реалізацію вже прийнятих конфліктних документів. Щоб знову не піднялася буча за крісла, портфелі, повноваження. Натомість треба розпочинати наводити лад у державі.

— Це прийнятні, зрозумілі пропозиції, чи не так? — запитав Володимир Литвин у чорнобаївців. — Проте одні, вгорі, роблять вигляд, що не чують їх. А другі, внизу, запитують, чому не обнімаємося з Тимошенко. Та якщо, врешті-решт, — емоційно продовжував, — з’явиться політична воля і прийматиметься закон про стабільність у державі, про реальне поліпшення життя людей — ми готові цілуватися хоч із чортом. А зараз тим, хто припрошує нас у коаліцію, дбаючи лише про свої інтереси, доводиться відповідати прямо і недвозначно: «Піднощиками снарядів ми ні до кого не наймалися...».

Спочатку коня поставити, а потім — воза

— Земля ніби ще не продається?

— По закону — ні. А нема вже куди худобу вигнати. Сільрада землі запасу комусь віддала і не признається, кому і за скільки.

(Із діалогів під крамницею)

Після політики запитували Володимира Литвина про землю-матінку. Скаржилися: сільські ради разом із райдержадміністрацією роздали в оренду землі запасу тим, хто їм «сподобався». Й тепер наділяти соткою-другою новоприбулих до села медпрацівників чи вчителів нема з чого. Інколи колишні колгоспні гектари, котрі селяни знають як свої п’ять пальців, заростають бур’янами, а їх нові господарі чогось вичікують. Дехто з односельців вже продав свої паї. Одні через безвихідь. Інші — на останній свій путь гроші відклали, щоб дітям клопоту потім не було. «А скільки ж ті паї насправді коштують?» — запитували гостя літні люди. І бідкалися, що на пенсію скрутно прожити. Ось обіцяли відчутно підвищити виплати, але, як завжди, обдурили. Бо хіба 10—20 додаткових гривень «вженуться» за галопом цін?!

— Я 35 років корів у колгоспі доїла, нетелів роздоювала,— добивалася до Володимира Михайловича посивіла жінка. — А пенсію заробила аж 700 гривень! Хіба я можу за ці сльози дрова та вугілля завезти? Ліки купити, до лікарні поїхати?..

— Тепер ще й хліб дорожчає, — додала друга. — По телевізору хваляться, що найбільший урожай зібрали, що все стає краще, піднімається вгору. Може, комусь і краще, а нам чомусь все гірше та гірше...

— Не тільки вам, а й мені пече ця несправедливість, — підійшов ближче до гурту старих селянок Литвин. — Знаю, якою солоною була колгоспна праця — сам виріс на фермі. Мене також обурюють фальш і неправда, які ллються із владних кабінетів. Коли вривається терпець, кажу: давайте поїдемо в будь-який райцентр чи село, попросимо відчинити там Будинок культури, і ви віч-на-віч розкажете людям про свої успіхи...» Ні, не хочуть їхати, бояться. Однак продовжують, не моргнувши оком, заколихувати брехнею.

Ось чому фракція «Блок Литвина», пояснював її керівник, не хоче йти на компроміс з тими, хто урізає соціальні гарантії селян. «Ми просили, благали, вимагали, — продовжував Володимир Михайлович, — щоб у Верховній Раді разом із питанням про матеріальну підтримку державою шахтарів розглянули законопроект, підготовлений нами, про підтримку села. На жаль, нас знову не почули. Чому? Бо депутатська фракція хоч і згуртована, проте невелика. Тому на позачергових виборах, якщо вони відбудуться, потрібно поповнювати ряди тих, хто безкомпромісно відстоює народні інтереси...»

А зараз, запевнив голова Народної партії, фракція продовжуватиме жорстко наполягати на ухваленні зареєстрованого законопроекту про фінансову підтримку села.

Добиватиметься також від влади проведення під народним контролем суцільної інвентаризації землі. У кожному районі повинна бути створена комісія з найавторитетніших, порядних людей, котрі проведуть ревізію земельних масивів і обнародують, кому, скільки і на яких підставах належать наділи. У тих, хто отримав незаконно, забрати їх. Після цього Верховна Рада має негайно ухвалити закон про ринок землі та Державний земельний кадастр. Як кажуть, спочатку потрібно коня поставити, а потім — воза.

Не галасувати: «Кохаймося!»,а створити умови для сім’ї

— Ти знаєш, що Наталка за Олега заміж виходить?

— Вона що, з глузду з’їхала? Де їм жити?!

— Де й інші живуть. Найматимуть «хижу дядька Тома»...

(Із студентських розмов)

Наймасовіша зустріч Володимира Литвина відбулася зі студентами та викладачами Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Інтерес до спілкування з академіком-парламентарієм був такий великий, що чимала зала не змогла вмістити всіх бажаючих. Вщерть були заповнені проходи і холи.

— Університет — найкращий барометр суспільства,— з посмішкою зауважив голова Народної партії, пропонуючи юнацтву та його наставникам відкриту розмову.

Вона такою й вийшла: щирою і багатоплановою. Студентів цікавило ставлення академіка до незалежного тестування, до 12-класної шкільної освіти, до служби молоді в армії. Та особливо хвилювало хлопців і дівчат майбутнє вчителів. Адже після завершення навчання більшість із них поповнять освітянські лави.

Як повідомив Литвин, його фракція наполегливо працює над тим, щоб підняти авторитет інтелігенції та її матеріальний стан. Зокрема, виступає за надання статусу державних службовців працівникам освіти, медицини, культури.

— Наші опоненти здіймають галас, що такого навантаження не витримає бюджет, — зазначив Володимир Михайлович. — Однак, якщо скоротити на третину службовців, котрі роями засіли в міністерствах, відомствах, управліннях, то бюджету вистачить на всіх.

За участі держави можна по-розумному розв’язати й проблему кредитування молодіжного будівництва. Не галасувати на кожному розі: «Кохаймося!», а створити умови для молодої сім’ї. Бо це тільки у приказці рай з милим і в курені, а насправді відсутність власного житла для подружньої пари — біда. Фракція «Блок Литвина» пропонує значно збільшити фінансування проекту «Дім для молодої сім’ї». Надані державою пільгові кредити потрібно погашати поступово. Коли в подружжя з’явиться перша дитина — списувати 25 відсотків кредиту. Після народження другої — 50 відсотків і в такій регресії далі.

Важливого значення надав Литвин у своєму виступі проблемам здоров’я нації та довкілля. Давно назріла потреба, підкреслив він, переглянути державну програму щодо Дніпра. Вода з головної артерії України і здоров’я її громадян — у нерозривному зв’язку. Що нижча якість води, то гірше здоров’я людей. Сьогодні середня тривалість життя українця скотилася до критичної межі — 68 років. А сьогоднішні 13—15-літні діти за такої загрозливої екологічної ситуації ризикують не дожити навіть до 60-річного віку.

Депутатський Блок Литвина виступає за нагальний розгляд цього питання в парламенті та в уряді. Попри те, що на владному олімпі точиться затяжна політична війна. Підтримуючи позицію литвинівців, влучно сказав один із студентів: всі стомилися від бруду. І в довкіллі, і в політиці. Люди хочуть пити чисту воду. І слухати чисту правду.

Черкаська область.

Лідія Титаренко

Газета «Голос України»

http://www.golos.com.ua/article/1221486135.html