Нині навіть у період системної кризи (економічної, політичної) в Україні не припиняються дискусії щодо продажу земель сільськогосподарського призначення. Підігріло їх нещодавнє засідання Ради національної безпеки під головуванням Президента.

Сам факт обговорення проблем землекористування, захисту землі-годувальниці в цій інстанції здивування не викликає. Адже земля – це національне багатство народу України, основа нашої економічної міцності, запорука продовольчої безпеки. Нарешті, якщо українські чорноземи опиняться в руках іноземців і вітчизняних олігархів, то нічого не варті балачки про незалежність держави в широкому розумінні. Так що тут є над чим поміркувати і не допустити того, щоб нас не проклинали нащадки.

Можна погодитись із деякими рекомендаціями РНБО. Справді, давно вже треба було б мати в країні державний реєстр земельних ділянок, земельний кадастр, завершити роботу зі встановлення меж земель комунальної і державної власності. Але ж далі розмов на цю тему справи не просуваються. І ніби винних за такі провали немає.

Дивує те, що Рада національної безпеки і оборони однозначно висловилась за негайний ринок земель сільськогосподарського призначення. Поспішний підхід до розпродажу землі без належної законодавчої бази несе непоправну шкоду нашим загальнонаціональним інтересам. І це не якийсь емоційний висновок, а впевненість людини із певним життєвим досвідом.

Чиновники РНБО на чолі із главою держави ніби забули вимоги перехідних положень Земельного кодексу, що допускають продаж землі за умови введення в дію кількох законів, базовими із яких є закони «Про ринок землі» і «Про земельний кадастр». Їх немає і навряд хтось із політиків скаже, коли вони будуть прийняті.

До цього додам, що нашим верховним очільникам треба відкрито сказати, що теперішня грошова оцінка українських чорноземів у 4 - 5 разів нижча, ніж у Польщі, Німеччині, порівняно із іншими країнами ЄС.

Крім того, ніхто в світі не торгує державною власністю, а тим більше національним багатством в умовах кризи, що затягнеться не на місяць і не на два. Адже ціна в цей час на все (за винятком продуктів харчування) падає.

Проявом зухвалості є продаж у період кризи таких об’єктів, що справно поповнюють державну скарбницю, як Одеський припортовий завод, Харківський «Турбоатом». Ще більше зло запроваджувати під темним покровом кризи дикий ринок землі. А що він стане таким у мене ніяких сумнівів немає. Держава поки що не збирається в першочерговому порядку купляти у селян землю, як це робиться у цивілізованих країнах.

А скуплять їхню земельку олігархи, які прибрали до рук народне добро за роки незалежності. Причому скупляють за безцінь. Адже зубожілі селяни, насамперед ветерани праці, продають (чи вже продали) свої наділи, щоб якось звести кінці з кінцями. Як кажуть, за ціну вони не постоять.

У цьому плані підтримую позицію В.М. Литвина щодо наведення ладу в землекористуванні, запровадження механізмів регулювання земельних відносин під контролем держави.

Заява ж нашого керманича про те, що селяни позбулися 5 млн гектарів землі не може бути аргументом на користь якнайшвидшого введення ринку землі. Треба розібратись, чому так сталося, хто сприяв розбазарюванню землі. Адже відповідно до наших законів при операціях із землею аж ніяк не можна обминути районні і обласні державні адміністрації. А їх же очолюють керівники, які посіли керівні крісла з волі президента, за його указами. До кого ж тоді апелює голова держави?

Славу співають безумству хоробрих, захисникам Вітчизни. Зовсім інше чекає тих, хто своїми діями чи антинародними законами відбирає в народу останнє – священну землю, за яку наші предки пролили стільки крові і поту. Як довів класик, буває горе з розуму. Велика трагедія чекає і нинішнє покоління сільських жителів від нестатку державного розуму у тих, хто взявся творити лукаві закони, керувати великою державою, ім’я якої Україна.

І ще одне. Наші чиновники стали дуже віруючими людьми. Так от варто їм нагадати, що Бог, показавши Мойсею землю, обіцяну євреям, наказав ні в якому разі її не продавати, бо вона є його творінням. До речі, в Ізраїлі заповідей Всевишнього дотримуються і мають одне із найбільш високорозвинених у світі сільських господарств. Нам би не завадило мудрості євреїв.

Олександр Подолян, ветеран праці

(м. Черкаси)