Міжнародний день людей похилого віку, який щорічно відзначається 1 жовтня, покликаний висловити визнання особам старшого віку за їхній внесок у розвиток країни та звернути увагу суспільства на їхні проблеми та потреби.

Ставлення суспільства до літніх людей – це показник його цивілізованості. За роки незалежності України сформувався стереотипний образ літньої людини, який найчастіше асоціюється з самотністю, незахищеністю, залежністю від оточуючих. Здається, що держава дбає про людей похилого віку. Так, чинним законодавством України передбачено низку пільг і соціальних допомог для вищезазначеної категорії осіб, зокрема, безкоштовний проїзд у міському пасажирському транспорті, надання соціальних послуг та надбавки до пенсій, надомне обслуговування одиноких громадян соціальними службами, надання державних та муніципальних субсидій для відшкодування витрат на житлово-комунальні послуги, забезпечення медикаментами на пільгових умовах.  Проте дійсність свідчить про зворотнє. Сьогодні в Україні люди похолого віку є найбільш незахищеною верствою населення, адже держава не може їх забезпечити навіть найголовнішим – гідною пенсією та якісним медичним обслуговуванням.

Нинішню  ситуацію з пенсійним забезпеченням в Україні треба назвати критичною, адже попри численні обіцянки та гучні заяви, які проголошують можновладці щоразу напередодні виборів, проблема мізерних пенсій так і не вирішена. Сьогодні розміру мінімальної пенсії не вистачає навіть на найнеобхідніше, адже ціни на продукти харчування та послуги з року в рік збільшуються. Крім цього, процедура нарахування пенсій розподілила людей на перший та другий «сорти». Відтак пересічні громадяни, працею яких створене національне багатство України, отримують нарахування в десятки разів менші, ніж колишні державні службовці. Така ситуація неприпустима для країни, адже наші батьки заслуговують на шанобливе ставлення до них. І сьогодні держава має зробити все можливе для того, щоб захистити своїх пенсіонерів та створоти їм гідні умови для життя хоча б на схилі років.

Ще однією проблемою, яка повсякчас постає перед літніми людьми – це якість медичного обслуговування та вартість ліків. Зрозуміло, що з віком ми не стаємо молодшими, з’являються хронічні захворювання, погіршується стан здоров’я. З віком люди частіше відвідують поліклініки та лікарні, але чи отримують вони гідне медичне обслуговування, яке за Конституцією України є безкоштовним? На перший погляд, так, але, як правило, лікарня не забезпечує хворих медичними засобами, тому доводиться літнім пацієнтам чи шукати допомоги у своїх дітей, чи лікуватися народними засобами, чи взагалі не звертати увагу на хворобу, адже за нараховану державою пенсію годі й думати про придбання необхідних ліків, які досить дорогі не по кишені пенсіонерам. Така ситуація призводить до непоправних наслідків, коли лікарі вже не взмозі зарадити.

Це далеко не всі проблеми літніх людей, які потребують негайного вирішення, до вищезгаданих також слід додати високі комунальні тарифи, ціни на продукти харчування, вартість проїзду у міському транспорті. Переконана, що покращення рівня життя та добробуту осіб похилого віку має бути пріоритетним напрямком соціальної політики держави. Турбота про літних людей має бути комплексною і потребує забезпечення повної соціальної захищеності цієї категорії громадян та щоденної уваги суспільства до їхніх проблем та потреб.

В Україні, державі з багатовіковою історією та культурою, завжди були в пошані літні люди – мудрі порадники, справедливі критики, перед досвідом яких схиляли голови всі молодші покоління, чиє слово було найвагомішим, а авторитет – непохитним. Сьогодні про таку старість можна лише мріяти, або прочитати в підручниках з історії чи культури нашої держави. Реальність малює зовсім іншу картину: на сьогодні люди похилого віку – самотні та незахищені, залишені напризволяще. Вони не можуть претендувати навіть на те, що передбачено законодавством за роки важкої праці. Їхньою долею можновладці переймаються лише під час чергової виборчої кампанії, обіцяють вирішити всі проблеми лише для того, щоб отримати більше ваги в очах електорату, спекулюють найціннішим, що є в українців, – їхнім корінням, адже літні люди  – це зв’язок минулого і сьогодення, який ми не маємо права втрачати. Політики виголошують порожні заяви, висувають принципові вимоги, замість того, щоб дійсно приймати рішення, знаходити компроміс і працювати задля людей, а не задля рейтингу. Вони, мабуть, не усвідомлюють, що життя не вічне і депутатський мандат може не врятувати їх від самотньої старості, адже в українського народу є мудра приказка «Як гукнеш – так і відгукнеться».

Наталія Куксенко