Нещодавно зовнішня реклама роз’яснила громадськості, хто ж саме працює. Виявляється, що працює не прем’єр, а Україна. Ну що ж, з цим важко сперечатися. Проте в цьому контексті цікаво з’ясувати, хто ж тоді блокує, руйнує і заважає. Як виявилося, заважає нормальному життю людей не тільки блокада парламенту опозицією, а й робота власне уряду. При детальному розгляді можна нарахувати як мінімум 7 жертв антикризової політики Кабінету Міністрів.

Жертва перша – армія

Мабуть, безпека країни цікавить уряд найменше. Принаймні, такий висновок можна зробити з рівня фінансування Збройних Сил України. У запиті Міністерства оборони до Мінфіну під час погодження проекту бюджету-2010 фігурує сума у 17 мільярдів гривень, необхідна для мінімальної підтримки життєдіяльності армії. Однак, урядовці передбачили для „боєздатної армії” лише 8,5 млрд. Цього не вистачить навіть на харчування солдатів, паливо для автомобілів і пошиття форми (до речі зараз у Міноборони бракує 5 мільйонів гривень, щоб пошити форму для новобранців осіннього призову!).

Реально ж, для проведення військових навчань і підтримки армії у боєздатному стані потрібно, як мінімум, 30 млрд. гривень на рік (і це без переозброєння і оновлення техніки). Але у нас на потреби Збройних Сил витрачається 0,8% ВВП, в той час як у цивілізованих країнах прийнято фінансувати армію на 3-4% від валового внутрішнього продукту. Проте мотиви урядовців цілком зрозумілі: гроші в країні є, але не для солдатів. Вони все одно проголосують, як накажуть. До того ж агітаційні концерти приносять значно більше голосів...

Жертва друга – місцеве самоврядування

Про урядову політику з „розширення прав та збільшення фінансової незалежності” місцевого самоврядування говорять всі чиновники регіонального рівня. Проте пропозиції Кабміну до Держбюджету-2010 зі збільшення числа податків та зборів, які залишатимуться на місцях, – проста маніпуляція. Адже залишати можна тільки ті гроші, які реально є. В Україні ж з 12 032 бюджетів місцевого самоврядування, за підрахунками Секретаріату Президента, прибутковими є лише кілька сотень(!). Тому місцеві громади, які живуть на власні кошти і не отримують дотацій з центру, дійсно виграють від того, що зможуть залишити собі більшу частину податкових надходжень (не будемо дріб’язковими і не рахуватимемо, скільки додаткових зобов’язань вони отримають від центральної влади за ці кошти).

Решта ж – тисячі місцевих бюджетів – є збитковими і потребують дотацій з центру. Відповідно до пропозицій уряду, з 2010 року розподіляти ці дотації буде не районна адміністрація, а безпосередньо Мінфін. Тобто за грошима, наприклад, для сільської школи голові сільради доведеться їхати не в райцентр, а в Київ. А там – оббивати міністерські (тобто урядові) пороги. Таким чином, вплив Кабміну на місцеве самоврядування збільшується в рази. Це прямий шлях до зловживань під час передвиборчої кампанії за допомогою тиску на місцеву владу.

Жертва третя – державні підприємства

А ще на вибори дуже потрібні гроші. Тому можна спробувати розпродати стратегічне майно держави, щоб хоч якось покривати соціальні видатки до 7 лютого 2010 року (другий тур) і оплачувати коштовні послуги рекламників, телевізійників, піарників. Саме це і було зроблено Фондом державного майна за дорученням Кабінету Міністрів. У перелік приватизації на 2009-2010 рік внесено 1633 об’єкти. При цьому обсяги надходжень до бюджету мають скласти лише 10 млрд. гривень. Це замало, як для прибутку від продажу тисячного переліку. Непрозорість приватизаційних процесів яскраво ілюструє провальна спроба продажу Одеського припортового заводу. ОПЗ не тільки хотіли віддати за безцінь (стартова ціна у 4 мільярда гривень – це копійки за стратегічно значуще підприємство), а й намагалися передати його конкретній іноземній компанії – російському „Сибуру”. Коли ж афера не вдалася, уряд і Фонд держмайна відмовилися визнавати результати конкурсу. Тепер же у держави немає коштів навіть на повернення стартових внесків учасникам приватизаційного процесу.

Жертва четверта – гривня

Очевидно, що коштів від приватизації на покриття всіх потреб країни не вистачить. Тому, оскільки взяти гроші більше ніде, їх просто надрукують. Так само як це відбувалося протягом 2009 року. За неповний рік Національний банк видав 28 млрд. гривень рефінансування і на 24 млрд. придбав цінних паперів в уряду. Це означає, що на валютний ринок було випущено понад 50 млрд. фактично емісійних (тобто надрукованих і не підкріплених виробленими товарами) грошей. Грошова політика НБУ стала однією з основних причин падіння курсу гривні та інфляція, яка за два останніх роки склала майже 30%. Сьогодні ж існує реальна загроза подальшого використання друкарського верстата для покриття бюджетного дефіциту: БЮТ і Партія регіонів спільними зусиллями подолали президентське вето на закон, який зобов’язує Нацбанк виділити ще 9,8 млрд. гривень. Цього разу на фінансування підготовки до Євро-2012.

Жертва п’ята – ЖКГ

Окрема проблема – ЖКГ. Системні реформи у житлово-комунальному господарстві не проводилися останні два десятиліття. Ця галузь більше відома аваріями тепломереж (як два роки тому в Алчевську) та регулярними проблемами на початку опалювального сезону. Проте послуги комунальників стають дедалі дорожчими. Так, на вимогу Міжнародного валютного фонду, уряд з 1 листопада підвищить тарифи на газ для населення. Також готується підвищення вартості „блакитного палива” для теплокомуненерго. Це значить, що дорожчими стануть також опалення і гаряча вода. Особливо насторожує стан комунального господарства у столиці, де опалювальний сезон може взагалі не розпочатися через понад мільярдний борг „Київенерго” перед „Нафтогазом України”. Заяви ж Черновецького і Тимошенко про зниження комунальних тарифів у Києві є не більше, ніж маніпуляцією з передвиборчими настроями киян. Адже прем’єр добре розуміє стратегічну важливість столиці під час президентської кампанії. Напевне, практика зниження тарифів не пошириться регіонами. Та й в Києві знижені ціни на комунальні послуги, швидше за все, діятимуть не довше, ніж до оголошення результатів виборів.

Жертва шоста – „Нафтогаз України”

І все б нічого, якби від зростання цін вигравав „Нафтогаз”. Проте підвищення – це пожежний захід, спроба врятувати компанію-банкрут. За останні роки „Нафтогаз України” з найбільшого донора бюджету перетворився у збиткове підприємство, борги якого ледь покриваються урядом. Сьогодні сумарний борг „Нафтогазу”, за оцінками експертів, перевищує 2 млрд. доларів. Компанія знаходиться на межі технічного дефолту. А це може означати перебої з постачанням енергоресурсів як для населення, так і для промисловості. Причини ж збитковості компанії криються у невигідних і непрозорих газових контрактах з Росією та намаганням перевести прибутки „Нафтогазу” на рахунки різноманітних посередницьких структур. Сьогодні такою структурою є „ГазпромЗбутУкраїна”, який успішно замінив RosUkrEnergo на енергетичному ринку.

Жертва сьома – свобода слова

При цьому про всі перераховані проблеми можливо буде заборонено навіть говорити. Адже непотрібні розмови, які „дискредитують уряд”, „можуть привести до негативних соціальних явищ”. Принаймні саме з таким формулюванням видав свою ухвалу Печерський районний суд, фактично заборонивши свободу слова і ввівши цензуру на обговорення діяльності Кабміну. Проект Конституції, розроблений БЮТ і Партією регіонів, – яскраве свідчення прагнення до цензури і диктатури. Варто лише згадати про одне з положень цього проекту, яким передбачається позбавлення ЗМІ ліцензій за „дезинформацію громадськості”. Очевидно, що право тлумачити поняття „дезінформація” мала б лише влада, що безумовно обмежило свободу слова і право людей на різносторонню інформацію.

Шкода країну і людей, які в чергове виявилися заручниками передвиборчої боротьби і політичних конфліктів. Хочеться лише вірити, що після президентських виборів державу очолить лідер, який покладе край популістській політиці і не приноситиме безпеку країни та добробут людей в жертву своїм електоральним амбіціям. Сьогодні як ніколи нам потрібен голова держави, який працюватиме на об’єднання і припинить безкінечні політичні конфлікти, що руйнують країну.

Олексій Краснопьоров