Нещодавно президент «Поліського фонду міжнародних та регіональних досліджень» Геннадій Максак запросив мене до участі у засіданні круглого столу на тему «Експертні обговорення: Підвищення ефективності українського парламентаризму», який відбувся у Чернігові. Участь у ньому було запропоновано взяти депутатам місцевих рад, політологам, представникам громадських організацій, прес-служб і ЗМІ. Презентацію та громадське обговорення результатів дослідження, здійсненого в рамках реалізації Проекту під назвою якого і проходив круглий стіл, проводили представники Лабораторії законодавчих ініціатив і Вестмінстерської фундації за демократію. Цей захід був сьомим у серії регіональних консультацій, які мають відбутися у 9-ти областях України і результати всіх обговорень будуть узагальнені та презентовані на міжнародній конференції, яка відбудеться у Києві в грудні поточного року. Презентоване дослідження включало аналіз наявних проблем і шляхів їх вирішення з таких питань: статус народного депутата, контрольні функції парламенту, участь громадськості у законотворчому процесі, реформа Апарату Верховної Ради України. Стосовно перших трьох пунктів Програмою запропоновано ряд реформ, які і були представлені чернігівському зібранню: удосконалення взаємодії народних депутатів і партій та посилення їх зв’язку з виборцями; удосконалення інституту дисциплінарної відповідальності народних депутатів України; підвищення ефективності парламентського контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, дослідження незалежного законодавчого забезпечення базових форм участі громадськості у законотворчому процесі тощо.

Взагалі діяльність українського парламенту завжди викликала жваві дискусії і цього разу спілкування також було динамічним. У ході презентації всі учасники обговорення мали можливість висловити своє бачення щодо порушених питань, внести власні пропозиції. Зазначу, що в більшості всі присутні демонстрували єдину точку зору в тих випадках, коли розмова йшла про подвійні стандарти щодо недоторканності і пільг народних обранців, відсутність контролю за витратами бюджетних коштів, ігнорування депутатами своїх посадових обов’язків та робочого процесу, їх небажання розглядати більш вузькі проблеми територіальних громад. Дехто навіть висловився, що депутати тепер, в цілях самопіару, більше займаються меценацтвом, аніж пишуть законопроекти із захисту інтересів регіонів. «Саме тому (через неспроможність парламенту сьогодні працювати належним чином і приймати рішення) громадськість має брати активну участь у прийнятті тих чи інших рішень. Наприклад, через проведення референдумів», – зазначив Ігор Когут. Учасники також погодилися із зауваженнями щодо проблеми адекватного представництва у парламенті регіонів. А розділилися погляди стосовно виборчої системи, створення двопалатного парламенту, проведення референдумів. Не забули присутні і партійну систему. Дехто додав, що зараз узагалі спостерігається зниження інтересу до життєдіяльності партій з боку рядових активів політичних сил тому, що більшість рядових членів не має можливості посісти місце в ієрархічній ланці і отримати керівні посади або депутатське крісло.

Усі пропозиції і зауваження були слушними, але укорінений песимізм і зневіра, все ж таки переважують правильні і піднесені розмови. Хіба тільки парламентська система у нас «підгуляла»? А що ж відбувається на місцевому провінційному рівні? Чи не те саме? «Нам конче потрібен референдум, щоб докорінно змінити всю систему»,- пролунало в залі. Ну проголосують за реформу, а хто її буде впроваджувати в життя, та ж сама команда? То що тоді зміниться? Сутність цих людей вже не перекроїти і на 70% ми отримаємо один напрямок: назад у майбутнє. Так може це не система погана (можна її реформувати), може це просто не та команда (чи не треба реформувати і її)? І я вкотре пригадала зустріч з Мареком Пьоруном, бургомістром Дзєржонюва невеликого польського міста з великим потенціалом, яке стане тренувальною базою для проведення Євро-2012. З 1996 року місто живе за власною прописаною «Стратегією розвитку», якої чітко дотримуються і впроваджують в життя всі мери і кожний новий наслідує діяльність попереднього, змінюючи лише пункти, за якими виявлено зниження показників життєдіяльності і розвитку. Тому в місті і не відбувається радикальних революційних змін, відхилень. І саме в цьому полягає мета і завдання «Стратегії». Існує у них і «Етичний кодекс» міської ради, який підписали (виконують і будуть це робити) всі працівники і депутати і який вони називають кодексом відсутності толерантності по відношенню до корупції. Отже, на цій ниві не панують ані партійні кольори, ані олігархічні інтереси. Головне, як висловися сам бургомістр, «все залежить від мудрості осіб, які піклуються про громаду, адже вони службовці і мають служити народу». І нічого нового не відкриють його слова про те, що керівник має аналізувати діяльність своїх попередників і робити відповідні висновки. Що треба пильнувати тих, хто на другий день після обрання поливає брудом команду, яка пішла. Це ми щодня чуємо скрізь і повторюємо, наче аутотренінгові вправи, щоб не забути. Але, чомусь, це не спрацьовує. І ще один показник на користь гарних керівників: у Дзєржонюві мешканці стали брати участь у виборах мера лише з 2002 року (а «Стратегія» не змінювалася з 1996 р.) і мають право щодо участі у проектах з планування системи розвитку міста. Чим не приклад для наслідування?

Свою точку зору я висловила і, гадаю, що приблизно так і повинна працювати гілка влади, як на вищому рівні, так і на місцях То що, команда створює систему чи система команду? Відповідь правильна. Тільки яка?