«Можливо, хоч «завдяки» грипу до можновладців нарешті дійде те, що кожному селянину давно відомо: рівень медичної допомоги в країні у жахливому стані, особливо на селі», — вважає Володимир Литвин.

ЯКЩО ВНИКНУТИ в те, що відбувалося у нашій сільській медицині протягом останніх 20 років, розумієш: її відкинуто років на п’ятдесят назад. І все це — під прикриттям розмов про начебто «благі наміри» «оптимізації мережі лікарських установ», «збереження коштів місцевих громад». Людей пробують переконати, що лікарня, де багато хто у холоди таки пробував попіклуватися про власне здоров’я, їм... непотрібна. Адже, мовляв, краще полежати в районі в центральній лікарні. Так про сільську медицину влада й забула у прямому смислі цього слова.

Як результат, жителі багатьох українських сіл позбавлені можливості отримати за місцем проживання елементарну пораду чи допомогу навіть медичної сестри або фельдшера. Їм просто немає до кого звернутися. От і п’ють ті ліки, які побачать у телевізійній рекламі, а потім не можуть зрозуміти, звідки взялися нові болячки.

Не секрет, що фінансування системи охорони здоров’я з державного бюджету відбувається за залишковим принципом. А ті крихти, що виділяються, переважно йдуть на виплату заробітної плати медичним працівникам та часткове забезпечення медичних закладів лікарськими засобами і препаратами. Про оновлення медичного обладнання у сільській місцевості чи забезпечення кваліфікованими кадрами годі й говорити!

Багато медичних працівників визнають: уже й не пам’ятають, коли востаннє отримували нове медичне обладнання. Найновіше куплялося ще в 70-80 роках минулого століття за колгоспні кошти.

На одній із зустрічей з людьми Володимир Литвин сказав: «Уряд та міністерства знають про існуючі проблеми, однак чомусь віддають перевагу гучним кампаніям роздачі марлевих пов’язок. Це набагато дешевше, ніж забезпечити кожен фельдшерсько-акушерський пункт необхідною кількістю обладнання та ліками. Сьогодні на селі кожен п’ятий ФАП та кожна десята амбулаторія обладнані лише частково. Якщо у великих містах та обласних центрах ще хтось говорить про запровадження новітніх технологій, методів діагностики та лікування, то сільська медицина сама потребує негайної реанімації. Про сільську медицину потрібно кричати, а не просто говорити».

Живеш у віддаленому селі? Не сподівайся на допомогу лікаря

ПРАВДУ КАЖУЧИ, у країні давно час оголосити надзвичайний стан. Надзвичайний стан у зв’язку із станом здоров’я населення та рівнем медичного обслуговування. Адже українці живуть у середньому на 14-15 років менше, ніж люди в європейських країнах. А села наші — просто вимирають. За роки незалежності з карти України зникло 350 сіл. За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, чисельність населення країни вже до 2050 року може зменшитись до 36 млн. чол. За 15 років Україна втратила більш ніж 6 мільйонів осіб.

За розмовами про порятунок від грипу ніхто не хоче звертати увагу на реальний стан здоров’я громадян. «За 5 останніх років у нас від пневмонії вмирало щороку від 6 тисяч до 6,5 тисячі чоловік. І ніхто не кричав про «епідемію». Бо не було передвиборної кампанії. Рівень захворюваності на туберкульоз у 8-10 разів перевищує відповідні показники більшості країн Європи. Від раку щороку помирає 90 тисяч осіб. Від серцево-судинних захворювань — 160 тисяч. Це відбувається, в середньому, кожні три хвилини», — підсумував сумну статистику здоров’я громадян України Володимир Литвин.

Лише за три перші місяці 2009 року українців поменшало на 67 тис. 209 осіб. Третина їх — люди працездатного віку. За висновками фахівців, понад 40% нинішніх юнаків 16-18-річного віку не мають шансів дожити до 60 років. А такі області як, наприклад, Чернігівська, загалом можуть опустіти через 50 років.

Чому зникають села? Бо немає роботи, немає елементарних медичних закладів, до яких можна було б звернутися у разі хвороби.

Тоді, як у європейських країнах карета «швидкої» доїжджає до хворого за 6-8 хвилин у місті й за 15 хвилин у провінції, в Україні вона «їде» більше, ніж півгодини... у столиці. У сільській місцевості ситуація набагато гірша.

От і помирають люди в селах. Навіть від звичайного апендициту. Адже звернутися немає до кого, «швидка» не їде, бо відсутнє пальне або автомобіль «швидкої» вже такий старий, що взагалі більше нікуди їхати не може. «Варто піти в будь-яке село і запитати, коли ви востаннє проходили елементарну диспансеризацію? У відповідь буде тиша. В наших селах вже зростає покоління, що й слова такого не чуло!» — із сумом констатує Володимир Литвин.

Геноцид власного народу

ЯКЩО ж нашому селянинові й вдається дістатися до лікаря, то це ще не означає, що він отримає необхідну допомогу. Адже грошей на мінімально необхідний набір ліків у нього немає.

«Мені часто доводиться спілкуватися з сільськими лікарями і прямо запитую: «Віддячують люди за вашу роботу?» На що отримую відверту відповідь: «Здебільшого приходять люди, які не тільки не мають можливості якось «віддячити» лікареві, їм ледве вистачає коштів на дорогу до лікарні та ліки», — констатує Литвин.

А те, що коїться з цінами на ліки, інакше як геноцидом власного народу не назвеш. Чим більше влада репетує, що знижує ціни на ліки, тим дорожчими вони стають.

Показовим у цьому плані є останнє встановлення Урядом Тимошенко максимальних цін на ліки.

«Особливо мене в цьому переліку вразила гранична ціна такого засобу, як «Оксолінова мазь», – ділиться власними спостереженнями Литвин. — Максимальна ціна, яку встановив для неї уряд, – 8,5 гривень за тюбик у 10 грамів. Півтора місяці тому я сам підхопив нежить і моя дружина для профілактики купила цю мазь в одній з аптек у центрі Києва за 4 гривні 25 копійок. Отже, під прикриттям боротьби за низькі ціни уряд узаконив їх стрибок!», — констатує Голова Верховної Ради.

На паніці, спричиненій «свинячим» грипом, усі, хто причетний до створення та продажу ліків, заробили рекордні 1,5 млрд. грн. Націнка на медикаменти, що раптово стали дефіцитом, тепер коливається від 30% до 200%. Так, ціна флакона російського «Арбідолу» в найбільш уражених грипом регіонах злетіла з 45 до 150 грн., пачка українського «Аміксину» з аптечною ціною в 55 грн. з-під поли продається за 200 грн. А швейцарську «панацею» «Таміфлю», яка до епідемії коштувала 350 гривень, продають і за 1000 і за 4000. Та таких грошей більшість селян навіть і у руках ніколи не тримали!

Насправді ситуація страшна: на селі навіть аспірин чи йод – дефіцит. Адже аптек там у вдень з вогнем не знайдеш. Це ще добре, якщо у села ходить автобус і можна попросити водія купити в райцентрі мінімальну кількість ліків. А якщо ні? Що зараз везуть діти батькам у село? Ліки. А що робити тим у кого немає дітей, одиноким людям?

Держава робить усе для того, щоб лікарі тікали з села

«ВСЮДИ безробіття, і лише в медичній сфері, навіть за часів кризи, є вакантні посади. Про що це говорить? Про те, що ніхто не хоче працювати звичайним лікарем. Як результат, в більшості сіл немає навіть фельдшера», — наголошує Володимир Литвин.

У сільських ФАПах хронічно не вистачає молодших медичних працівників, у сільських лікарських амбулаторіях — лікарів. Без лікарських кадрів залишились 300 сільських лікарських амбулаторій, без молодших медичних спеціалістів з медичною освітою — 450 ФАПів.

Молоді спеціалісти-випускники медичних закладів просто не хочуть їхати в село. І їх можна зрозуміти. Бо ні нормальних зарплат, ні житла їм не запропонують. У черзі на його отримання стоять 2069 лікарів. З них 908 (43,8%) чекають його 5-9 років, а 651 (31,5%) — понад 10 років.

За державним замовленням для сільської місцевості цього року підготовлено 1825 лікарів (це 44,8% від загальної кількості), з них поїхали працювати у сільські амбулаторії — 413. Тобто менше чверті.

«Лікарів, які працюють у сільській місцевості, можна назвати справжніми подвижниками, людьми, що віддані власному покликанню, що не полишають справу свого життя, не зважаючи на жодні труднощі. Ми маємо їм низько вклонитися за їхню працю», — відзначив Володимир Литвин після відвідування одного з сільських ФАПів на Чернігівщині.

Якось журналістам довелося разом з Литвином побувати на його малій батьківщині (на Житомирщині), в селі, де мешкають його батьки. Вразило те, що ніякої розкоші в оселі батьків немає – типова хата, сарай, літня кухонька, худоба. Із благ цивілізації – лише пральна машина. Зате в селі відремонтована школа, є обладнаний за останнім словом медицини ФАП. От би людині, яка доклала до цього зусиль, дати можливість стати Президентом! Тоді ми б отримали нарешті нормальну медицину на селі.

Андрій СТАРУН,

Газета «Сільські вісті» № 134 (18420) від 20.11.09