Минулого четверга Голова Верховної Ради України і кандидат у Президенти України Володимир Литвин побував з робочою поїздкою на Вінниччині, зокрема відвідав Бершадщину, де ознайомився з роботою  птахофабрики, й Шаргородщину. Зокрема він відзначив, що аграрно-переробна  спрямованість Вінниччини стала її рятівним колом, яке стримало загальне скорочення темпів виробництва в регіоні, дозволивши області за цим показником посісти п'яту позицію в переліку регіонів. Саме аграрне виробництво та переробка вирощеної сировини може стати локомотивом, здатним витягнути Україну з економічного провалля, а Вінниччину перетворити в аграрного лідера країни. Якщо індустріальне серце України - Донеччина, то Вінницька область - має усі шанси перетворитися на аграрний центр держави.

Потім в обласному центрі відбулася його зустріч із представниками засобів масової інформації. Журналістів цікавило, чи зможе бути прийнятий Державний бюджет до Нового року. Цьому процесу, як сказав керівник парламенту, повинен передувати розгляд Програми соціально-економічного розвитку держави. Проте її підтримали лише 192 народні депутати. До проекту Бюджету надійшло багато пропозицій від депутатів, комітетів і фракцій Верховної Ради. Якщо їх всі врахувати, додатково потрібно 160 мільярдів гривень. Я вважаю, всі ці пропозиції необхідно розглянути в Кабінеті Міністрів, привести бюджет-2010 у відповідність з чинним Бюджетним кодексом (не заветованим Президентом), вилучити з проекту Держбюджету зміни до чинного законодавства, що суперечать Бюджетному кодексу й рішенню Конституційного суду, врахувати нещодавно прийнятий закон про державні соціальні стандарти й повернути до Верховної Ради для другого читання. За такого підходу можливе позитивне рішення депутатів. Все інше провокуватиме політичне протистояння.

 - Як ставитеся до пропозиції відправити нинішній уряд у відставку, а натомість створити тимчасовий, технічний на період до обрання нового Президента?

- Відправимо. А що далі? Чи буде потім взагалі уряд? Треба бачити можливі наслідки такого кроку. Усунути уряд сьогодні – це передвиборний хід певної політичної сили та її кандидата на пост Президента. Запропонувавши своє рішення, потрібно обгрунтувати його, викласти своє бачення й розуміння подальшого розвитку  подій не лише у Верховній Раді, а й у виконавчій владі взагалі. Бо діяти за принципом – остаточно все розвалити, а там побачимо – не можна. Життя після виборів не завершується. Треба, насамперед, думати не про перемогу на виборах, а що буде з країною. І ще один момент: я не вважаю за потрібне чинити дії, з точки погляду кандидата в Президенти, щоб ними  одразу підвищувати шанси одного з кандидатів: ображених у нас завжди люблять. Технічний уряд – це щось не зрозуміле, такого не передбачено у законодавстві. Якщо ж попри все його створити, яку функцію він виконуватиме, чи стануть його дії відповідальнішими, кращими? Та й  Україна – не технічна держава, - сказав Володимир Михайлович. -  Далі: буде  новий Президент, але не він призначає уряд. Для цього потрібно створити нову коаліцію, визначитися з новою урядовою командою, відтак ставити питання відповідальності перед попередньою. У цей складний в економічному, політичному, соціальному вимірах етап це було б мотивовано. За пропонованим сценарієм без створення нової більшості відставлений уряд працював би з приставкою в. о. і без прийнятого бюджету. Між  іншим такий проект постанови уряду уже є, що є доказом того, що уряд зорієнтований на неприйняття бюджету. А за Бюджетним кодексом в разі неприйняття парламентом бюджету не фінансуються капітальні та ряд інших вкрай важливих видатків. Тож головне сьогодні - не порушувати закони ні урядом, ні Президентом, ні парламентом.

- Уряд відмовляється виконувати нещодавно прийнятий закон про підвищення соціальних стандартів. Що це, дійсно немає грошей у держави, чи небажання урядовців?, - допитувалися журналісти.

- Ще зовсім недавно бадьоро звітував Кабмін про значні надходження до бюджету, і люди вірили цьому. Внесли зміни до бюджету 2009 року. Треба передбачити підвищення соцстандартів і в бюджеті-2010. Що гроші є, підтверджується й тим, що не так давно дві найбільші фракції мало не дійшли згоди встановити мінімальну зарплату 1300 грн., а сьогодні одна з них переконує, що й на 701-гривневу коштів не вистачить. То це гра чи серйозна політика? Закони повинні виконуватися за будь-яких умов, тим паче таким інститутом влади, як уряд. Бо там люди не виконуватимуть закон про дорожній рух, лікарі відмовляться лікувати, учителі - навчати так далі? Розпочнеться ланцюгова реакція повного безладу в державі.

Верховна Рада не може бути на повідку в уряду, вона формує уряд і повинна контролювати його. В ідеалі повинна бути повним, вичерпним виразником народних інтересів, тобто своєрідною опозицією до виконавчої влади. Таким чином штовхати уряд  до прийняття адекватних рішень.

Стосунки України й Росії. Вони не можуть не хвилювати кожного. Вони,- в чому переконаний Литвин,- повинні бути дружніми, добросусідськими. Треба відновити діалог між двома державами. І проводитися він повинен як між рівним з рівним. В переговорах ми повинні розуміти самі й показати іншій стороні, що в нас, як і в Росії, є власні національні інтереси, є проблеми, що стосуються державної безпеки, і вони мусять враховуватися в  процесі наших взаємин. Де погляди співпадають – там проблеми не буде. Де виникають розбіжності – шукати і знаходити компроміс. А компроміс – це коли обидві сторони виграють, або обидві дещо втрачають. Коли лише одна сторона виграє – це вже не компроміс. Проблеми, що є поки що дискусійними, не надто актуальними на сьогодні, треба відкласти до інших часів. А жити за тими  засадами, що відповідають інтересам обох країн. Представники інших держав нам говорять, що ми повинні мати нормальні,  передбачувані  стосунки  з Росією. Їм не потрібні головний біль, вогнища напруження через непорозуміння на рівні керівництва наших держав, їм хочеться безпеки на своїх кордонах. В українсько-російських стосунках повинен домінувати економічний прагматизм (більше половини експортної вінницької продукції відправляється саме в Росію), враховуватися родинні й історичні зв'язки. Це буде на користь обом державам. І це повинно фіксуватися не на рівні політичних  домовленостей, а правовими документами.

Уже багато років ведуться розмови про роздержавлення державних і комунальних засобів масової інформації. В. Литвин не є прихильником такого кроку. Бо це всеодно, що роздержавити державу. Хто тоді стане їхнім власником? Якщо трудовий колектив, що готовий вистояти в нинішніх примхливих ринкових умовах - це правильно. А якщо їх скуплять товсті мішки й домінуватимуть над  настроями людей і формуватимуть ці настрої у вигідному для себе руслі, то народ, державапрограють. А газетам, зокрема районним, люди, особливо сільські, дуже вірять. Тому так важливо журналістам подавати правдиву інфор-мацію, формувати виважену суспільну думку.

Як відомо, Литвин – не лише політик, голова Верховної Ради, а й науковець, літератор. Так, він написав велику працю "Історію України", призначену насамперед для студентів-істориків, викладачів. Вона вже тричі  видавалася. І весь наклад автор безоплатно передав у навчальні заклади, бібліотеки. Остання його велика робота – добірка нарисів "Земля української долі" – своєрідне запрошення небайдужих до розмови, до полеміки про надзвичайно трепетливе для українців питання. Нині він здебільшого читає книги про природу, з життя тварин, таке читання заспокоює після  напруженого, нервового робочого дня. А у Голови Верховної Ради кожен день такий. Цікавиться мемуарами відомих постатей недалекого минулого.

Як виявилося, Литвин великий футбольний прихильник. І з гіркотою пережив  поразку нашої збірної на останньому етапі перед чемпіонатом світу. Однак вважає що цей програш – не найбільша проблема, не найважчий біль нашого футболу. Найгірше, що не вкладаємо гроші в своїх обдарованих хлопців, яких безліч в Україні, не вчимо їх належно, не робимо з них висококласних гравців. Власники клубів шукають класних футболістів по закордонах, купують їх за шалені гроші. І на внутрішньому чемпіонаті ті добре грають, приносячи своїм власникам  і славу, і доходи, що перевищують витрати на їх придбання. А от коли доводиться грати лише зі своїми, вітчизняними, ми не на висоті. Щоб досягти вершин у футболі, як, до речі, й у всіх сферах  нашого життя, не варто покладатися на закордон, на імпорт, а більше розвивати власний ресурс – і людський, і матеріальний, і духовний.

О. Рябокінь,

газета «Трибуна праці» Гайсинський район Вінницької області

від 24 листопада 2009 р.