Ще влітку стрімкий зліт ціни на цукор з урядової трибуни та численних експертних установ нам намагались пояснити сезонними тенденціями, і обіцяли: дефіциту цукру не буде, а ціни на нього впадуть, щойно зберемо новий урожай. Однак довгоочікуваного „осіннього цінопаду” на солодкий продукт в Україні, на жаль, не помітно.

Сезон цукроваріння в Україні традиційно стабілізує ціну на цукор й насичує вітчизняний ринок продуктом власного виробництва. Проте цього разу «не спрацювало»: цукор в Україні вже не на 100% вітчизняний і не дешевий, а подекуди – ще й дефіцитний продукт.Як свідчить Держкомстат, лише за підсумками жовтня цукор-пісок в Україні здорожчав на 1,5-2%, а від початку 2009 року в різних регіонах України його ціна зросла на 40-60%. Вітчизняні цукровари б’ють на сполох: урожай 2009 року вже просто з заводів надходить на полиці торгівельних закладів, а у січні 2010 року може статися так, що український цукор взагалі зникне з крамниць. «Натомість споживатимемо цукор із Бразилії, Сальвадору, Латвії, Південно-Африканської Республіки та Перу – всього близько 263,6 тисячі тон на рік в межах визначеної урядом квоти на імпорт сирцю в Україну. – інформує заступник міністра аграрної політики Роман Шмідт. – Однак, на світовому ринку також має місце дефіцит цукру близько 10 мільйонів тонн, тож солодко не буде».

Cитуація в бурякоцукровому комплексі України виглядає сьогодні особливо невтішно: в той час як післяпосівні прогнози щодо цьогорічного врожаю були не меншими за 1,5 мільйона тонн звареного цукру, сезон цукроваріння приніс лише 1 мільйон 259 тисяч тонн. Виходить, галузь недоотримала як мінімум 241 тисячу тонн солодкого піску. „Посуху цьогоріч пережили лише 200 тисяч гектарів коренеплодів, що становить 61% посіяного, тож зрозуміло, звідки низька врожайність, – говорить голова правління асоціації «Київцукор» Леонід Мариновський. – А через в’ялість коренеплодів видобути з них цукор тепер складніше”.

Однак не тільки у погоді справа. Насправді вже протягом тривалого часу „погоду” в бурякоцукровій галузі визначає ніщо інше, як недбалість кількох поколінь наших можновладців, які останні вісімнадцять років культивують суто споживацькі настрої щодо цукроварів. Жодним чином не бралося до уваги те, що галузь, яку у нас багато років мали за „курку, що несе золоті яйця”, тримається ще на радянському запасі міцності. Нікому й на думку не спадало подбати про технологічне переоснащення підприємств, розширення площ посіву, вироблення стратегії розвитку цукрової галузі на державному рівні. Тому й дійшли від перевиробництва до дефіциту і потерпаємо сьогодні від зростання світових цін на цукор, хоч досьогодні мали всі можливості на цьому заробляти.

Якщо на початку незалежності України 192 цукрозаводи виробляли близько 6 млн тонн цукру, то вже в 2007-му за внутрішньої потреби в 2 млн тонн вітчизняна цукрова галузь виробила лише 1,85 млн. тонн, а працюючих заводів залишилось 110. У минулому році цукробуряковий комплекс уже у складі 70 підприємств дав країні близько 1,6 млн тонн «білого золота», а цього року «дохазяйнувалися» до того, що маємо 51 цукрозавод і зварили 1,259 млн тонн. Паралельно скорочуються площі посіву цукрових буряків: якщо минулого року їх копали з 377,2 тис. гектарів, то цього року – з 326 тисяч гектарів. Звузилась і регіональна база цукроваріння в Україні – такі області, як Вінницька, Тернопільська, Івано-Франківська – закрили понад половину своїх цукрових заводів.

І цукрозаводи, й бурякосіючі сільгосппідприємства мають нині спільну біду – брак обігових коштів, відсутність доступу до кредитних ресурсів, нестачу інвестицій для модернізації й розширення виробництва. Експерти в один голос твердять: політика держави щодо цукрової галузі протягом останніх п'яти років була настільки хаотичною і безвідповідальною, що у підсумку галузь, яка колись забезпечувала „солодке життя” як власної країни, так і близько чверті країн світу, стала дотаційною.

Але й з дотаціями також повний безлад. Так, на початку переробного сезону прем'єр-міністр щедро роздавала цукроварам обіцянки щодо доплат у сумі 750 грн на гектар посіяних буряків. Але гроші господарствам, які вирощують цукрові буряки, потрібні були ще „на вчора”: для збору вже вирощених коренів та підготовки площ під майбутні посіви.

Так само забарились в уряді з обіцяним введенням пільгових цін на природний газ для цукропереробних підприємств і встановленням мінімальної ціни на цукор. „Пільгові ціни на газ для цукрозаводів необхідні були навесні-влітку, коли можна було накопичити кошти для запуску виробництва в осінній цукросезон. А зараз це дасть можливість лише певною мірою „полатати дірки”, проте не стимулюватиме сіяти цукрові буряки. Тож ці газові пільги стануть лише черговим фіскальним ударом уряду по НАК „Нафтогаз” у сумі близько 400 млн грн”, – говорить агро-експерт, директор консалтингового агентства „ААА” Сергій Наливка.

Підвищення державою мінімальної закупівельної ціни на цукор до 3,75 грн теж не вплине на ринкову ціну цукру сьогодні й не допоможе виробникам. „Ця постанова була б своєчасною рік тому, – вважає доктор сільськогосподарських наук, віце-губернатор Харківської області Віктор Звєрєв. – Сьогодні вона вже не ефективна. Зараз витрати на вироблення цукру зросли в рази, а ринкова ціна вже досягла 7 грн 20 коп”.

Звідси висновок – цукор для споживача сьогодні не здешевшає, адже його реальна собівартість майже вдвічі вища від ціни, встановленої державою. І змінять ситуацію не популістські ініціативи уряду, а довгостроковий деполітизований та професіональний менеджмент цукрової галузі, спрямований на збереження й модернізацію наявних виробничих потужностей та зменшення собівартості цукру.