Я відношу себе до тієї категорії молодих українців, які намагаються не будь-як, а свідомо розібратися в суті питання «Україна-ЄС» і перспективах цих відносин, знайти аргументовані і ґрунтовні відповіді на численні запитання, які обов’язково виникають. Часто густо гарні слова про приєднання до ЄС бувають непереконливими, а солодкі овації на користь імовірних результатів від цього, як на мене, звучать сумнівно, викликають підозру й іноді, вибачте, відчуття нудоти. Дещо ми сприймаємо, дещо – навпаки, але історія розвивається по спіралі, і Петро І, якось уже прорубав вікно в Європу, щоб перейняти найкраще, що могло і змінило обличчя, статус і устрій могутньої лапотно-бородатої держави. Тоді широка слов’янська душа сприйняла іноземні віяння і ненав’язливо вплела в нові звичаї свій менталітет і національний колорит, які згодом виявилися сильнішими за запропоновані євростандарти.

З тих часів у наших взаємовідносинах відбулася, на мій погляд, лише одна зміна: виникло цікаве слово «євроінтеграція». Проходять численні круглі столи, брифінги, але більша частина українців і досі не знає «з чим це їдять». Саме тому «Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень» за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження» втілив на Чернігівщині в життя проект «Європейські зустрічі на Поліссі». Він передбачає підвищення рівня обізнаності мешканців регіону щодо євроінтеграційного курсу України і в його рамках в Чернігові проходять зустрічі представників місцевих ЗМІ та прес-служб з відомими українськими експертами, представниками провідних аналітичних центрів України, які опікуються інформаційним забезпеченням процесу співпраці України та ЄС. Цього разу гостем «Зустрічей» став науковий директор Інституту Євро-атлантичного співробітництва Олександр Сушко. В рамках теми «Формування асоціативних відносин між Україною та ЄС» він розповів про особливості побудови діалогу між Україною та ЄС, перспективи укладення нового стратегічного документа, який має замінити Угоду про партнерство та співробітництво, приділив увагу питанню участі громадських інституцій у цьому процесі.

Стосунки «Україна-ЄС» щоразу розглядаються через призму культурного, економічного і соціального аспектів, але цього разу медійників цікавив і рівень впливу політичної сфери у питанні євроінтеграції України. За словами пана Олександра, до ЄС не приймають з політичних мотивів і жодна країна не може бути прийнята через геополітичні та геостратегічні обставини. Водночас фактор політичної волі нації – присутній, але він проявляє себе тільки в тій мірі, наскільки Євросоюз готовий допомагати тій чи іншій державі досягти критеріїв і стандартів членства. «Якщо політична воля народу сильна,- зазначив експерт,- то ЄС робить усе можливе, щоб ця країна якомога швидше «підтягнулася» і адаптувалася, але якщо у прояві волі присутній елемент «ми ще подивимося» - ставлення стає більш обережним. Тут Україна об’єктивно потрапляє до другої групи». Наша держава на сьогодні не є офіційним кандидатом на членство в Європейському Союзі, але, на думку пана Сушка, це не означає, що у неї немає певних інструментів для активної адаптації щодо вступу на той період, доки ЄС не буде готовий запропонувати більш швидкий алгоритм євроінтеграції України. В той же час він зауважив, що критикуючи європейських політиків за їх непослідовність у даному напрямку, за те, що вони не дають нам того, чого ми прагнемо, нам також слід усвідомлювати, що у нас дуже мало дієвих аргументів, щоб вимагати від ЄС швидких кроків назустріч, адже Україна в повній мірі не використовує навіть ті можливості, які у неї є. А хотіти і робити – різні речі.

Отже, ми бажаємо стати частиною союзу (хоча остаточно ще не визначилися, якого і з ким). Та спочатку держава, насамперед її влада, має впровадити низку певних змін у соціально-економічній і, звісно, політичній сферах. Та поки що її дії нагадують прогноз погоди на завтра: «Можливо, місцями будуть зміни в атмосфері». А іноді мені взагалі здається, що ми підсвідомо самі не хочемо будь-яких об’єднань з будь-ким. Може це держава рефлекторно використовує властивість, яку чоловіки звикли приписувати жіноцтву і яка, нібито, позбавлена будь-якої логіки і пояснення? Так, це інтуїція. Погодьтеся, що вона здебільшого допомагає уникати серйозних проблем, вирішувати, здається, «провальні» питання, а іноді й рятує життя. Україна, з точки зору філології, все ж таки жіночого роду. То, може, вона і права, що не поспішає?

Юлія Найда,

прес-секретар Чернігівської обласної організації

Народної Партії