10 грудня 1948 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність усіх перед законом, права кожного на свободу і особисту недоторканність та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особливих відмінностей і від різниці в політичних системах їхніх країн. В основу документа були покладені всі напрацювання, що існували на той момент у даному питанні.

Багато країн включили ключові положення Декларації у своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини, укладених з 1948 року. Україна в своєму Основному Законі − Конституції також задекларувала певні положення з Декларації. А як відомо Конституція України − вищий закон, яким повинен керуватися кожен громадянин, який проживає на території України. Проте сьогодні, не зважаючи на те, що норми права є обов’язковою дисципліною в середній школі. Українці так і не знають про свої права, а записані в Конституції вважають такими, що не виконуються.

Тож, мабуть, варто уважніше прочитати офіційні документи з прав людини і осмислити, на що ми можемо розраховувати і чи може держава гарантувати нам їх дотримання. Адже ми живемо в демократичному суспільстві?

 Сила слова та маніпулювання свідомістю

Стаття 19 Декларації про права людини декларує, що кожна людина має право на свободу шукати, одержувати та поширювати інформацію. Така ж норма записана і в Конституції України.

Хто володіє інформацією − той володіє світом, мабуть саме тому справжніх «володарів світу» обмаль − ті, в кого є необмежений доступ до правдивої, оперативної та об’єктивної інформації.

Переконана, що люди добре пам’ятають замовчування інформації про реальну загрозу життю та здоров’ю нації. Сьогодні можна впевнено сказати, що практика замовчування та спотворення фактів, яка ефективно застосовувалась за радянських часів, успішно використовуються «сильними світу цього» і сьогодні.

Варто згадати найгучнішу новину останніх місяців про епідемію грипу, проте досі незрозуміло, якого саме, чи то «каліфорнійського», чи то нашого звичайного, з якого зробили черговий піар. Навіть страшно згадати, яка паніка панувала в Києві, де без відвідання людних місць просто не можна дістатися на роботу. Люди шукали ліки, маски, марлю, боялися зайти в метро чи місця відпочинку і все через те, що ніхто з нас, пересічних громадян, не мав доступу до достовірної інформації.

Непоодинокі випадки і замовчування інформації щодо екологічної ситуації в країні. І скільки б не наголошували народні депутати від фракції «Блок Литвина» у Верховній Раді України на необхідності створення екологічних карт регіонів нашої держави, ситуація так і не змінилась. Адже власники великих заводів, фабрик та підприємств, які найбільше забруднюють навколишнє середовище, ще не готові витрачати значні кошти для утилізації чи хоча б часткового очищення відходів. Ось і не знаємо ми, коли йдемо купатися влітку на річку чи їдемо на Кримське узбережжя, що плаває поряд з нами, і якої шкоди воно може завдати нашому організму.

Особливої уваги заслуговує можливість отримувати та розповсюджувати інформацію, адже кожен журналіст у країні добре знає, що отримати відповідь на деякі «незручні» запитання у високопосадовців досить складно, а подекуди просто неможливо. Хоча закон про інформацію гарантує «акулам пера та мікрофона» у будь-якому разі надання відповіді на журналістський запит.

 Закон один для всіх

Не менш важливим правом людини є рівність перед законом. У Декларації цій проблемі відведено декілька статей. Зміст їх зводиться до неможливості безпідставного арешту, затримання; обвинувачення до встановлення в законному порядку вини і так далі.

Знову звернемося від юридичних норм до нашого життя, де вистачає місця насильству та жорстокості. Те, що судова та  правоохоронна системи в Україні є недосконалими – знають усі, особливо ті, хто звертався до представників хоча б однієї із цих систем. Сьогодні рівень корупції у цих системах найвищий, і скільки б не було показових покарань суддів та міліціонерів за хабарництво, ситуація не зміниться, адже треба не карати, а змінювати систему виборів не тільки служителів Феміди, а й народних депутатів, які, до речі, і призначають суддів.

Щодо міліції, то тут справа зовсім не проста, адже якщо Міністр внутрішніх справ дозволяє собі порушувати закон та громадський спокій в іншій країні, то який порядок він може встановити у своєму відомстві. Звичайно, можна сказати, що справа там темна, що це наклеп і так далі, але є приказки: «Чи то він украв, чи в нього, але історія там темна», і «Диму без вогню не буває».

Не можна навіть перелічити, скільки кримінальних справ в Україні було сфабриковано, скільки невинних людей і сьогодні сидить у в’язниці, відбуваючи покарання за когось. Хіба така ситуація припустима у демократичному, правовому суспільстві? Переконана, що ні. Хіба не від цього мають захищати нас права людини? Проте, на превеликий жаль, сьогодні українці мають права лише на папері.

 Це лише деякі права людини, викладені в Декларації прав людини та в Основному Законі України, які мають гарантуватися державою, адже виконання цих положень є запорукою розвитку демократичного суспільства і розбудови та становлення демократичної країни. Проте сьогодні ми багато чуємо про демократію, але боїмося звертатися в міліцію, адже з потерпілого можемо легко перетворитися на обвинувачуваного. Боїмося втратити роботу, адже рівень  виплат по безробіттю сприймається швидше як знущання, а не реальна допомога тим, хто втратив роботу. Що вже говорити про пенсії та інші соціальні гарантії, адже на ці кошти, навіть при найжорсткішій економії не можна прожити: витрати на оплату послуг ЖКГ, часом забирають до 80% сімейного бюджету, на якісні продукти харчування та інші витрати, необхідні для життя людини, коштів просто не залишається. Від прочитаного у газетах та побаченого по телебаченню впадаємо в паніку, бо досі не впевнені, що можемо отримати об’єктивну та правдиву інформацію через засоби масової інформації.

Українці з року в рік стають мудрішими, сьогодні ми здатні осмислити і обрати той рівень життя, якого ми прагнемо та на який заслуговуємо. Саме тому залишається надія на президентські вироби.

Я впевнена, що українці зроблять гідний вибір, адже Президент має пишатися не своїми дорогими сукнями, черевиками чи розповідями про минуле і нездійсненними надіями на майбутнє, а рівнем життя свого народу, розвитком країни, зміцненням економіки і, звичайно, дотриманням усіх законів, які діють у країні. Лише тоді громадяни будуть захищені, зможуть спокійно ходити по вулицях, сміливо звертатися в міліцію, вірити в справедливий суд, мати гідну роботу та зарплату і не думати з жахом, що майбутнє буде гіршим, ніж сьогодення. Варто лише в черговий раз не помилитись і зробити правильний вибір. 

Наталія Куксенко