До президентських виборів залишилися лічені години. За цей час усім громадянам України належить остаточно визначитися зі своїм вибором. Ми повинні вирішити, чого хочемо: постійної війни між Партією регіонів та БЮТ, Януковичем і Тимошенко, або ж нормальної держави, де можна буде жити. Справжній Президент завжди стоїть над сутичкою, він думає про всю країну, намагається врівноважити інтереси усередині держави, щоб вона розвивалася і рухалася вперед.

Отож у нас один вибір: або поглиблення політичної та економічної криз, або Володимир Литвин.

 Президент має об’єднувати людей, а не розпалювати полум’я війни

ПОЛІТИЧНА реформа 2004 року повністю змінила систему влади в країні. Тепер за економічні процеси (ціни, зарплати, пільги, економічну кризу) відповідає не Президент, а Уряд, який підтримується більшістю у парламенті. Функція Президента – в іншому.

Президент – це, перш за все, гарант стабільності, об’єднувач інтересів усіх громадян в один, загальний для всіх, національний інтерес. Він повинен складати різноманітність України в єдину силу і дозволяти державному колесу рівномірно рухатися вперед. За сьогоднішньою Конституцією, Президент, у першу чергу, – консолідатор, який має забезпечити мир у країні і взаємодію всіх гілок влади і громадян в ім’я майбутнього.

Головна причина переважної більшості сьогоднішніх бід України – не економічна, а саме політична криза. Країна глибоко загрузла в політичних війнах, а економічні негаразди стали наслідком тотальних чвар. Ніхто не думає про державу, про хліб насушний – усі один з одним воюють. Вже зараз «безладом і хитаннями» уражені всі життєво важливі сфери. Ще трохи — і серце держави не витримає.

А все чому? Тому, що нинішній Глава держави був ким завгодно: банкіром, Прем’єр-міністром, міністром фінансів, міністром закордонних справ, політичним «кілером», але Президентом по-справжньому він так і не став. І це вилилося в трагедію для країни.

Три банкіри, два Прем’єри...

У ЦЬОМУ ПЛАНІ основні кандидати на найвищий державний пост далеко від Ющенка не пішли. Судячи з того, що вони обіцяють і говорять з екранів телевізорів та сторінок газет, можна зрозуміти: посада Глави держави їх не цікавить. Більшість із них навіть не мають уявлення про те, чим має займатися Президент України, Гарант Конституції.

Як зазначає політолог, директор агентства «Українська проектна система» Дмитро Громаков, «багато кандидатів другого ешелону насправді розглядають свою участь у виборах як кар’єрні або відверто бізнесові проекти. Вони, безумовно, не упустять можливості обміняти підтримку людей на вигідні посади або бізнесові преференції з боку майбутньої влади. Ті ж Яценюк, Тігіпко, та й Ющенко, із задоволенням погодяться зайняти прем’єрський пост або, в крайньому випадку, посаду голови Нацбанку України, якщо такі їм запропонують за підтримку в другому турі».

Іншими словами, Тігіпко, Яценюк і Ющенко використовують президентські вибори як привід «підняти» свій рейтинг. Основні ж нинішні конкуренти – Тимошенко і Янукович – не приховують, що борються не за президентство, а за те, щоб стати Прем’єром. Уводячи в оману недосвідчених виборців, які обиратимуть саме Президента.

Відмінність між цією парою кандидатів лише в тому, що Юлія Володимирівна прагне зберегти за собою крісло Прем’єр-міністра, а Віктор Федорович – заволодіти ним. Їхнє бажання легко зрозуміти – саме Прем’єр-міністр, згідно з чинною Конституцією, є найбільш впливовим керівником держави. Проте ці політики забувають, що Прем’єр-міністра обирає Верховна Рада України. Президентські ж вибори не мають до цього жодного відношення.

Тимошенко — Янукович – війна, що руйнує країну

ПРОТИСТОЯННЯ Януковича та Тимошенко – боротьба на взаємне знищення. Якщо один з них виграє президентські вибори, то в зону «військових дій» потрапляють обидва табори, а розсьорбувати це буде вся країна.

Хто б з цієї парочки не став Президентом, імовірність нової революції лише посилюється. Причому, як підказує досвід, цього разу мирними демонстраціями справа може не закінчитися.

На думку директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Бали, «це може спровокувати ситуацію, яка буде не такою прогнозованою і мирною, як це було в 2004 році». Очевидно, що в разі перемоги будь-кого з них, країну продовжуватиме лихоманити: «переможця» чекають імпічмент і дострокові вибори Президента протягом двох років. Бо швидше кішка з собакою помиряться, ніж Янукович і Тимошенко дружно працюватимуть на добробут держави.

Проте, окрім дострокових президентських, Україну, в разі перемоги Януковича або Тимошенко, чекають і позачергові парламентські вибори. Наприклад, на думку Володимира Фесенка, новому Президенту необхідна буде підтримка парламенту, тобто нової коаліції. «А я переконаний, що нову коаліцію будь-який переможець може сформувати лише в новому парламенті», — вважає Фесенко.

На думку політолога, директора київського Центру політичних досліджень і конфліктології Михайла Погребінського, всі дії Януковича і Тимошенко зведуться до того, що вони обидва можуть залишитися біля розбитого корита – зруйнованої України.

Таким чином, обоє найбільш рейтингові сьогодні кандидати в разі своєї перемоги вестимуть війну на знищення свого головного опонента. Обираючи Януковича або Тимошенко, ми обираємо кризу, а точніше – руйнуємо країну. В результаті такої політичної боротьби цілком можна втратити не лише залишки економіки, але й саму Україну.

Тільки Литвин стане Гарантом Конституції

ПОЛІТОЛОГИ вважають, що найбільш мирним і конструктивним розвиток подій після виборів буде в разі перемоги Володимира Литвина.

Бо за ним не стоять олігархи, які мріють залізти в кишеню країни. З усіх кандидатів тільки Литвин жодного разу не заявляв про бажання змінити Основний Закон, тим самим підтверджуючи основну роль Президента як Гаранта Конституції. Президент не повинен переписувати Конституцію «під себе», він повинен її виконувати і виступати захисником її положень.

На думку експертів, надзадачею Литвина після виборів стане зміна виборчої системи на мажоритарну (або відкриті списки). Адже сьогодні український народ фактично усунули від можливості безпосередньо впливати на владу. Після відміни мажоритарної системи громадяни вимушені обирати «кота в мішку». Завдання Президента Литвина – повернути владу народу, отже — мажоритарну систему виборів. І Литвин краще за всіх інших це розуміє.

Перед Литвином також стоїть важливе завдання – примирення «заклятих опонентів» нинішньої кампанії. БЮТ і Партії регіонів Президент Литвин може запропонувати прем’єрський і спікерський пости. Головне, щоб вони припинили воювати один з одним, припинили знищувати нашу Батьківщину. Як вважає Володимир Фесенко, «Литвин буде прагнути домовлятися до останнього – він за вдачею дипломат». Як Президент, він готовий узяти на себе відповідальність за об’єднання України і відновити її економічне зростання. А значний досвід Володимира Литвина і його талант антикризового менеджера дають підстави сподіватися на успішність політичного примирення вже цього року.

Петро ОНИЩЕНКО.

Володимир ЛИТВИН: «Земля – це наша душа»

 — Володимире Михайловичу, Ви – чи не єдиний політик, хто непорушно стоїть на захисті інтересів села. Одна з Ваших принципових позицій – це повна заборона продажу землі. Чому земля не повинна бути товаром?

— Земля для українця – поняття сакральне. Земля – це і спосіб життя, і божество, і доля. Останнє – у прямому сенсі. Земельне питання – це проблема національної безпеки України, а земельні відносини є нині основоположними у суспільстві. Це, можна сказати, головне історичне, політичне, економічне, соціальне і навіть психологічне багатство країни і наших громадян. Коли ми говоримо про землю, хочу, щоб усі пам’ятали: ми говоримо не просто про ресурси, гроші тощо – ми говоримо про душу народу.

У мене на цю тему системний конфлікт з іншими представниками влади. Бо я категорично проти ринку землі у тому сенсі, як він нав’язується. Не можна вводити ринок землі, бо у нас, по-перше, немає механізму оцінки земель, а по-друге, у людей, які працюють на землі, немає можливості заплатити за неї ринкову ціну — селяни знаходяться на межі бідності.

Водночас вважаю: якщо людина володіє земельним паєм і хоче його продати, вона повинна мати право це зробити, але продати державі за ринковою ціною. А держава, у свою чергу, повинна дивитися, кому вона даватиме цю землю в користування.

— До речі, Президент Ющенко наклав вето на закон про подовження до 2012 року мораторію на продаж землі… Це означає, що з 1 січня будь-хто може купити нашу землю за безцінь!

— У перший же сесійний день, вже 19 січня, я особисто пропонуватиму Верховній Раді подолати це вето. Вважаю, що Глава держави повинен стояти на сторожі інтересів людей, а не захищати спритних ділків та пройдисвітів, які набрали землі в тіньовий спосіб і чекають, коли зможуть легалізувати свої незаконні оборудки. Можу сказати одне: пройдисвіти не отримають права купляти землю за безцінь.

Переконаний, Верховна Рада подолає вето. Якщо цього не буде зроблено, я вимагатиму, щоб результати поіменного голосування були опубліковані.

Вільного продажу земель сільськогосподарського призначення не буде. Адже продавати землю все одно, що продавати пам’ять своїх батьків та спадок дітей. Земля повинна і буде належати тим, хто на ній живе, хто на ній працює.

— Чи вважаєте Ви мораторій справді дієвим засобом у боротьбі з торгівлею землею?

— Безумовно, мораторій не є стовідсотковою перепоною для всіляких шахрайських дій із землею. Куди б я не приїхав, у будь-який регіон, всюди люди криком кричать, що в них землю крадуть. Вони масово скаржаться, що місцеві князьки самоправно відбирають у них земельні наділи. А це – останнє, що залишилося у людей. Це ж їхні городи, вони живуть з них! Селянську сім’ю важко прогодувати з жалюгідної пенсії чи з мізерної зарплати, а з городу то капустина, то картоплина – вже й стіл накритий…

Щоб зберегти землю України, наші діди поливали її своєю кров’ю, а сьогодні ми втрачаємо її без жодного пострілу. І це все відбувається, незважаючи на те, що теоретично у нас до цього часу був мораторій на продаж землі. Тобто — за законом продавати сільськогосподарські угіддя було заборонено. Та бандитизм навколо землі продовжувався. Як наслідок — сьогодні в Україні сотні тисяч гектарів землі потрапили до рук ділків.

Тому однозначно знайдуться люди, які зроблять усе, щоб продовжити розкрадати землю, знайдуть для цього нові схеми. У нас у країні, у тому числі — у владі, багато «талановитих» людей у таких питаннях. І жоден мораторій їх не зупинить.

Але, як відомо, на безриб’ї і рак – риба. Бодай якась перепона для торгівлі землею у нас є і буде.

— Якщо мораторій фактично не діє, то яким же чином можна припинити земельні спекуляції?

— Насамперед, щоб цього уникнути, треба провести повну інвентаризацію земель, сільськогосподарських угідь, проаналізувати всі документи відносно дозволів на землю. Якщо виявиться, що ці угоди незаконні, тоді такі документи мають бути визнані недійсними. Має бути чітко зафіксовано, скільки землі й кому належить, на яких підставах, що знаходиться в оренді, що у державній і що у приватній власності.

Я доб’юся того, щоб кожна людина знала, що на території, де вона проживає, відбувається з землею.

Для людей, які споконвіку працювали на полі, земельні акти будуть оформлені безплатно, а незаконно захоплені наділи будуть повернуті народу. Українська земля має бути збережена для тих, хто на ній живе та працює. Земля не повинна бути товаром. Землю і душу – не продають.

— Як можуть вплинути на ситуацію із землею президентські вибори?

— Переконаний, що президентські вибори – це насамперед боротьба за землю. Ви ж прекрасно розумієте, що все, що було на землі, вже приватизоване. Нині ж іде боротьба за землю і те, що під землею — за ресурси.

Земля – це останній бастіон. Зрозуміло чому спритники хочуть увести ринок землі саме зараз: щоб ухопити землю задарма, за копійки.

Був я у Великій Британії, спілкувався з депутатами Нижньої палати тамтешнього парламенту. Один із них каже: я вже у вас в Україні маю 100 тисяч гектарів в оренді, володію землею в Криму і на Львівщині. Питаю: скільки землі обробляєте? Каже: 30 тисяч гектарів, вирощує ріпак. Питаю: а чого ж решту 70 тисяч не обробляє? Каже, ще не готовий. А я розумію чому – він платить людям копійки на паї, землю не обробляє і очікує впровадження в Україні ринку землі, щоб цю землю за безцінь викупити, а потім перепродати. Щоправда, вже за астрономічними цінами. Я попросив його розслабитись – ринку землі в Україні не буде.

— Але ж можуть покращити ситуацію прості люди, виборці – саме вони вирішують, хто буде Президентом країни, гарантом їхніх прав, у тому числі і земельних…

— Безперечно, все залежить від вибору людей. Люди розуміють – треба щось робити, щоб жити краще. Але, на превеликий жаль, роблять інакше. Простий приклад наведу. Під Борисполем Київської області у селах Щасливе і Гора люди захищали свою землю. Селяни вирішили з’ясувати, хто господарює на землях, переданих їм під час розпаювання місцевих сільгосппідприємств, хто будує огорожі, хто і на яких підставах починає будівництво якихось об’єктів... Та їх зустріли стрункі ряди охоронників із кийками, найняті фірмами, які претендують на ті самі земельні ділянки. Стінка пішла на стінку, місцевим правоохоронцям, щоб уникнути кровопролиття, довелося розбороняти людей... Далі були походи по владних інстанціях, наметові страйки зневірених селян. В 2007 році ці люди просили мене про допомогу, знайти юристів, які б розбиралися у земельних питаннях. Допоміг. Знайшов спеціалістів. Поїхав і сам туди. Стояв поряд з ними, спілкувався. Потім була низка судових позовів та судових процесів… Думав, що ця історія чомусь навчила мешканців цих сіл, і вже на виборах вони підтримають тих кандидатів, хто дійсно боротиметься за їхні права, відстоюватиме їхню землю. Та настали дострокові вибори 2007 року. І 73% людей у цих селах проголосували за тих, хто їх обікрав! Про що ще можна говорити, про які зміни на краще, якщо люди самі дають владу в руки тим, хто їх ошукує. До речі, жителі цих населених пунктів і досі намагаються привернути увагу влади до своїх проблем, і дехто ще досі страйкує у наметовому містечку вздовж Бориспільської траси…

Люди часто забувають образи та зради. Але земля все пам’ятає, і робити на ній таємні операції неможливо – все одно залишаються сліди...

Розмову вів Андрій СТАРУН,

Газета «Сільські вісті» №5(18442) від 15 січня 2010 року

http://www.silskivisti.kiev.ua/18442/index.php?n=4260