У найближчі тижні переважна більшість українців буде зайнята цікавою грою „у ромашку”. Тільки обриваючи пелюстки, люди промовлятимуть не стандартне „любить / не любить”, а прізвище одного з кандидатів на пост Президента, що вийшли до другого туру. Це справді єдиний доступний спосіб визначитися, за кого голосувати, якщо між претендентами на „булаву” немає жодної різниці по суті. Так от, одразу розчаруємо наших читачів: „не любить” – і немає чого квіти обривати!

Напередодні другого туру вся країна і кожен окремий громадянин опинилися у ситуації, тисячі років тому описаній Гомером, – між Сциллою та Харибдою. Абсолютно немає значення, хто з двох кандидатів очолить державу. В результаті це обернеться однаковими проблемами для економіки, соціальних гарантій і національної безпеки. Адже реально у обох випадках до влади прийде не кандидат, а його оточення – олігархи та бюрократи, які мають одну мету – повернути гроші, витрачені на агітацію, і примножити власні капітали.

Звідси випливає перша проблема – реалізація соціальних обіцянок. Чи є сенс олігархічному оточенню кандидатів виконувати обіцянки про підвищення зарплат, пенсій, прожиткових мінімумів та різноманітних пільг? Жодного сенсу! Адже за підрахунками Асоціації зовнішньої реклами України, на передвиборчу рекламу було витрачено понад 1 мільярд гривень (і це тільки реклама, а не вартість всієї кампанії!). А перед другим туром на рекламу кандидати спрямують ще щонайменше 200 мільйонів. Очевидно, що це гроші не з партійних внесків, а з кишень топ-спонсорів кампанії. Не варто сумніватися, оточення переможця забажає повернути і примножити втрачені ресурси. Для цього у наступного Президента буде три шляхи: приватизації ще не розпроданих об’єктів державної власності, перерозподіл між „своїми” вже розпроданих і „цільове” використання бюджету. Тому не варто дивуватися, коли після виборів ситуація із соціальним забезпеченням буде розвиватися за влучним висловом віртуального кандидата Єгора Лупана: „Пенсії і зарплати будуть зменшуватися. Коли ви побачите, які у мене дачі, ви зрозумієте чому”.

Крім того, власникам підприємств, які реально отримають владу за будь-якого номінального переможця виборів, елементарно не вигідно плати вищі податки або збільшувати зарплати своїм працівникам. Після виборів наступає час збирати каміння. Хоча своїх суто меркантильних намірів олігархи не приховували навіть під час передвиборчої кампанії. Ще не забувся скандал, коли „регіонали” Юрій Бойко і В’ячеслав Богуслаєв виступали проти підвищення соціальних стандартів усупереч позиції Януковича, аргументуючи це неможливістю збільшити фонди заробітної плати на своїх підприємствах. Жодних сумнівів, що після виборів вони відстоюватимуть збереження своїх надприбутків. А влада, на жаль, звикла відстоювати інтереси свого олігархічного оточення, а не народу. Зрештою, не секрет, що Україна – для досить обмеженого переліку „людей”.

„Відбивати” витрачені на передвиборчу кампанію гроші спонсори будуть, передусім, за рахунок приХватизації. На черзі стоять Одеський припортовий завод, „Укртелеком”, „Турбоатом”, державна частка Кременчуцького нафтопереробного заводу і багато інших ласих шматків вітчизняної промисловості. Загалом перелік об’єктів приватизації на 2010 рік (тобто підприємств, які вже виставлено на продаж) містить 1582 найменування. Якщо ж цього не вистачить на всіх, олігархічна влада може вдатися до розпродажу землі. Звичайно, дозволити великому бізнесу скупити землю – це злочин проти народу. Адже це, фактично, означає позбавити людей останнього суттєвого економічного ресурсу і сконцентрувати всю власність у країні в руках декількох сімей. Це знищення сподівань на формування сильного середнього класу і остаточний вибір латиноамериканського шляху розвитку, коли 5% населення володіє 95% національного багатства, а понад 50% живуть за межею бідності. Проте переможець, напевне, обере розрахунок зі спонсорами, а не добробут людей...

Що ж до забезпечення національних інтересів на міжнародній арені, то на це годі й розраховувати. В Україні так і не сформувався так званий „національний капітал”, зацікавлений у відстоюванні економічних, політичних і безпекових інтересів своєї держави. Великий бізнес у нас став класичним прикладом „компрадорського капіталу”, єдиною метою якого є отримання надприбутків, навіть ціною руйнування базових засад державності. Можна прогнозувати, що першою жертвою утилітарних цінностей української олігархії стане газотранспортна система. Очевидно, що замість її збереження і модернізації, буде обрана стратегія отримання тимчасово відносно дешевих енергоресурсів в обмін на контроль над ГТС. Як наслідок, олігархія отримає швидкі надприбутки ... і остаточно „поховає” українську економіку.

По-перше, не буде проведено системної модернізації виробничих потужностей промислових підприємств. І це в умовах, коли зношеність основних фондів (тобто всього обладнання заводів) сьогодні перевищила 80% – критичний для життєздатності економіки показник. З одного боку, олігархи просто не витрачатимуться на модернізацію підприємств, з яких вони звикли лише отримувати гроші. З іншого ж – дешева сировина і майже безкоштовна робоча сила створюватимуть ілюзію економічного підйому, що лише консервуватиме реальні проблеми.

По-друге, поступово українська економіка опиниться у цілковитій залежності від іноземного капіталу, який встановлюватиме контроль за місцевими підприємствами, використовуючи так звану „м’яку силу” – дешеві енергоресурси та банківські кредити.

Чи буде цьому протистояти хтось із можливих переможців виборів? Очевидно, ні. Адже перебуваючи в оточенні представників „компрадорського капіталу”, влада обслуговуватиме олігархічні, а не державні інтереси. Наскільки ж інтереси олігархів розбігаються з інтересами країни, ми щойно намагалися проілюструвати.

То чи є хоч якась різниця між двома претендентами на президентське крісло? Теоретично вона у тому, що в разі перемоги одного Україна опиниться в залежності від Росії, а в разі перемоги іншої – у залежності від Заходу. Але це не так. За будь-якого з переможців економічна, а за нею і політична залежність України як від Росії, так і від Заходу лише посилюватиметься. То ж вибору немає – ми між Сциллою та Харибдою. Протистояти ж олігархії на чолі з майбутнім Президентом зможе лише сильне і розвинене громадянське суспільство. Першим кроком до його побудови має стати самоорганізація людей. Ну, і, звичайно ж, більш зважений підхід до політичного вибору. Можливість зробити його, на щастя, випаде скоро – вже 30 травня під час місцевих виборів.

 Олексій Краснопьоров