Якщо на питання „Як справи?” вам відповідають „Та, нічого”, не поспішайте радіти за співрозмовника. Можливо, він не встиг договорити „Нічого хорошого”. Під грифом „нічого хорошого” прожили 2009-й рік майже всі „маленькі” або „пересічні” (як любить називати нас влада) українці. Спробуємо ж згадати, що заважало країні і людям жити нормально у „році бика”. Одразу спадають на думку три головні фактори нестабільності: уряд, президент і парламентська опозиція.

УРЯД ОКРЕМО – ГРОМАДЯНИ ОКРЕМО

Серед дій уряду українцям, мабуть, найбільше запам’яталися „боротьба з інфляцією”, боротьба „за”/”з” місцевим самоврядуванням і торги за газ. Проте чим дужче кабмінівські чиновники боролися з інфляцією, тим... більше зростали ціни. Офіційна інфляція за 11 місяців 2009 року склала 10,3%. При цьому реальні ціни на продовольчі товари, за оцінками економістів, зросли щонайменше на третину. З урахуванням того, що середня заробітна плата скоротилася на 15,5% відсотка, реальні доходи населення зменшилися майже у 1,5 разу.

Додатковим поштовхом до зниження рівня життя стала курсова нестабільність: майже подвійне здешевлення гривні відносно долара. Як наслідок, удвічі подорожчала вся імпортна техніка, яку ще у 2008-го з таким задоволенням купували у кредит українці. Хоча банківська криза вдарила, як не дивно, не стільки по банках, скільки... по їхніх вкладниках і позичальниках. Перші (вкладники) втратили навіть надію на повернення своїх депозитів, а другі (позичальники) були змушені віддавати останні копійки зі зменшених зарплат, що розрахуватися за кредити і не мати проблем з колекторами. А от чимало банків почували себе цілком нормально. Вони протягом року отримали від НБУ рефінансування майже на 28 млрд гривень (що, до речі, також позначилося на рівні інфляції, адже гроші Нацбанку були переважно емісійними, тобто просто надрукованими).

Також була розгорнута системна війна уряду з місцевим самоврядуванням, яка мала на меті поставити під кабмінівський контроль кошти місцевих бюджетів. Спочатку був ухвалений Бюджетний кодекс, згодом заветований президентом. Він передбачав, що 12 032 місцевих громад будуть зобов’язані узгоджувати свої бюджети з Міністерством фінансів, що означало повну залежність органів місцевого самоврядування від уряду. Проте потім ані кодекс, ані сам Держбюджет-2010 так і не були ухвалені. Певно, напередодні виборів керувати економікою зручніше у ручному режимі, а не за законом.

Нарешті третьою, важливою, віхою у роботі уряду „для народу” стало підписання газових контрактів з Росією. Невідомо, які саме посередники виграли, а які програли від перегляду домовленостей щодо постачання та транзиту російського „блакитного золота”. Проте точно відомо, що „пересічні українці” від цього програли. Принаймні у наступному році уряд планує щоквартально підвищувати ціни на газ для населення на 25%. Не факт, що в оселях від цього стане тепліше, а гаряча вода стане ще гарячішаю. Але уряд, очевидно, планує отримати від підвищення тарифів додаткові прибутки, які можна буде спрямувати на покриття різноманітних післявиборчих дефіцитів.

Отже, 2009-й рік Кабінет Міністрів прожив сам по собі, а люди – самі по собі. Урядовці накопичували гроші на вибори. А люди... Люди теж накопичували гроші, щоб було, за що виживати, коли переможці почнуть „відбивати” гроші, витрачені на передвиборчу кампанію.

ПРЕЗИДЕНТ, або „БДЖОЛИ В ЦЬОМУ РОЦІ ЖИРНЮЧІ”

Віктор Ющенко у свій останній президентський рік остаточно відірвався від народу і переймався переважно Трипільською культурою і бджолами. Це відомо небагатьом, але у Ющенка здавна була схильність до бджіл. Так, виступаючи на економічному форумі у Японії, Президент України розпочав свою доповідь словами: „Я побував на японській пасіці і переконався, що українські бджоли значно працелюбніші за японських. Тому і мед у них солодший”. Вважатимемо ці висловлювання Президента не зразком неадекватності, а дієвою підтримкою вітчизняного товаровиробника.

Проте у царині відновлення традицій та культурно-духовних цінностей Віктор Андрійович далеко не просунувся. Напівбутафорні Батурин і Чигирин стали символами „відбивання” коштів на духовній спадщині. А козацьку січ у Запоріжжі взагалі побудували на острові Хортиця, де вона історично ніколи(!) не розташовувалася (місцеві жителі добре знають, що першу Січ Дмитро Вишневецький побудував на маленькому острові неподалік від Хортиці). Про розвалений „Мистецький арсенал”, який мав стати найбільшим за площею музеєм у Європі, взагалі хочеться промовчати...

Ще у 2009-му Віктор Ющенко багато подорожував і зустрічався зі світовими лідерами (переважно, з президентами Грузії і Польщі), займався „контролем” за рефінансуванням комерційних банків, багато критикував уряд (щоправда, було за що), захищав кажанів і загубив у лісі (власному лісі всередині власного маєтку) кота Тигра. Більше протягом року Віктор Андрійович нічим особливим не запам’ятався. А підсумком року (як і всієї п’ятирічки президентства Ющенка) можна вважати суттєве покращення матеріального стану бджіл: значно пожирнішали!

ОПОЗИЦІЯ, або „ЩОБ ВИ ЖИЛИ НА ОДИН ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ”

Опозиціонери у 2009 році не відзначилися нічим, окрім блокування трибуни і намагань зробити собі рекламу на спробах підвищення соціальних стандартів. До речі, зазначимо, що соціальні стандарти у кінцевому підсумку таки підвищили. Проте не стільки силами опозиції, скільки з ініціативи і за активної підтримки депутатської фракції „Блок Литвина” у Верховній Раді України, заступник голови якої Олег Зарубінський і розробив відповідний законопроект.

А от у опозиції та уряду з соціальними стандартами виникли суттєві проблеми. Бізнес-крило Партії регіонів навіть влаштувало публічний саботаж ініціативи підвищення соцстандартів. Проти цього висловився нардеп-„регіонал” і одночасно власник підприємства „Мотор-Січ” В’ячеслав Богуслаєв. Згодом його підтримала Федерація роботодавців України, очолювана іншим „регіоналом” Юрієм Бойком. Очевидно, опозиційні бізнесмени готові платити більше лише з державної „кишені”, до якої наразі не мають обмежений доступ. Аби тільки не з власної...

Уряд же просто відмовилися виконувати ухвалений парламентом закон. Не зважаючи на те, що Володимир Литвин чітко зазначив, що гроші для підвищення соцстандартів можна винайти, якщо припинити маніпуляції з податками, ані уряд, ані опозиція до цієї ініціативи не дослухалися. Ще б пак: дерибан державних ресурсів важливіший!

Тож 2009-й приніс „пересічному українцю”, рядовому „Івану Денисовичу” кризу, інфляцію і купу політичних маніпуляцій. Тому, сподіватимемося, що 2010-й принесе нам нового Президента, який буде працювати над розвитком економіки, а не займатися бюджетними махінаціями; буде думати про людей, а не про бджіл; буде підвищувати реальний рівень життя, а не паперові „соціальні стандарти”. Адже у майбутнє потрібно завжди дивитися з оптимізмом!

Олексій Краснопьоров