Злодейства крупные и серьёзные нередко именуются

блестящими и, в качестве таковых, заносятся

на скрижали Истории. Злодейства же малые и

 шуточные именуются срамными, и не только

Историю в заблуждение не вводят, но и

от современников не получают похвалы.

М. Е. Салтыков-Щедрин «Медведь на воеводстве»

Жодних виборів в Україні не відбулося без того, щоб з усіх боків не лунали голоси про фальсифікації та застосування адміністративного ресурсу. Але коли справа доходить до оприлюднення конкретних фактів і прізвищ, встановлюється сором’язлива тиша: «Ми ж не можемо звинувачувати людей, провина яких не доведена». А доводять її… ну аж ніколи. Один чи два рази за останніх двадцять років попався на махінаціях голова чи секретар сільської виборчої комісії.

Зрештою, в цій статті теж не буде звинувачень. Натомість будуть розміщені лише суб’єктивні враження людини, яка стороннім оком спробувала подивитися на «кухню» роботи однієї територіальної виборчої комісії – у місті Вінниці у перший день подання до неї документів.

Згідно із новою редакцією Закону України, порядок розподілу місць між політичними партіями у виборчому бюлетені визначається згідно черговості їхньої реєстрації у ТВК. Що ж, порівняно із жеребкуванням – незручно, але «закон є закон». А оскільки перші номери у бюлетені завжди надають невеличкі, але преференції (ну, не вистачає у виборців терпіння переглядати список до 40-50-х номерів), то питання їх одержання набуло у політичних партій змагального характеру.

Ще вночі перед входом до розташованої на першому поверсі Вінницького міськвиконкому територіальної виборчої комісії зібралися представники декількох політичних партій із документами про реєстрацію списків. Поспілкувалися, визначили черговість і домовилися спільно забезпечити нормальну процедуру подання виборчої документації.

Але не так думали всі керманичі місцевих парторганізацій. Близько третьої години ночі в приміщенні ТВК увімкнули світло і присутні за вікном люди побачили заступника голови комісії, який, відкривши сейф, поклав туди декілька папок із документами. Сценарій почав вирисовуватися.

Далі було все, як завжди: міліція на вході до ТВК, яка не пропускала здивованих представників політичних партій до комісії; невідомі особи, які час від часу з «чорного ходу» заходили та виходили з комісії; висловлені спокійним голосом повідомлення, що зареєстровано одну, дві, три, чотири партії; заборона вести відео- та фотозйомку анонімними «співробітниками служби громадської безпеки» як у приміщенні, так і на вулиці; раптовий дозвіл і на зйомку, і на прохід до ТВК представників політичних партій одразу ж, як прибули журналісти; прискіплива трьохгодинна процедура розгляду кожної коми в документах, що забезпечила Народній Партії, яка першою подала документи до ТВК, почесний номер «8».

«О восьмій годині ранку, – зізнався один із членів ТВК, – списки п’яти політичних партій уже були зареєстровані. За 20 хвилин, ще при зачинених дверях, голова комісії оголосив про реєстрацію ще двох списків». А на запитання: «Як члени комісії могли таке допустити, і чому вони не почали протестувати?», – він, ховаючи очі, видихнув: «Ви ж дорослі люди, маєте зрозуміти…»

Що ж, не вперше і, здається, далеко не востаннє в Україні вибори «робляться» такими методами. Але ж методи-то, могли б більш винахідливими бути. Це навіть не адмінресурс – це адмінресурчик. Підленький, наглуватий і боягузливий. Користь від вчинення такої справи дуже сумнівна. Ну, номер. Ну, перший-другий-сьомий. Справить це враження на виборців? Навряд чи. Розкрило це справжнє обличчя керманичів місцевих партійних організацій, які зафіксували власну готовність добитися результату, не нехтуючи жодними засобами і переступаючи через елементарну порядність – аби дорватися до влади чи утриматися при ній? Безсумнівно. Дуже воно солодке слово – «влада».

І наостанок, країна все ж має знати своїх героїв. Вітаємо їх: голова комісії – Дмитро Шевчук (СДПУ(о), заступник голови – Микола Станкевич (ВО «Батьківщина»), секретар комісії – Тетяна Рогановська («Діти війни»). Побажаймо їм щастя та успішної праці на ниві забезпечення законності українського виборчого процесу.

Олександр Логінов

(м. Вінниця)