І в Україні, і в Молдові, яку я відвідав за останній рік тричі, відбулися важливі вибори. За місяць відбудуться вибори в Білорусі. Це слушна нагода запитати, що відбувається з амбітним проектом «Східне партнерство» (СП), головним інструментом східної політики Європейського Союзу, чиїми авторами були, власне, Польща та Швеція.

Головна думка звучить так: Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Азербайджан і Вірменія дедалі більше вбачатимуть у «Східному партнерстві» інструмент для досягнення мети – всебічної модернізації суспільства й наближення до стандартів Європейського Союзу. Всупереч думці, яка виникала не раз у ЄС, зараз на це є як ідеї, так і гроші. Успіх цих дій приведе до того, що ідея членства східноєвропейських країн у Євросоюзі не викликатиме такого опору, як нині. А за оптимістичним сценарієм може стати «очевидною очевидністю».

Обговорення політики Євросоюзу щодо своїх сусідів спровокувала письмова заява високої представниці з закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон та комісара з питань розширення і політики добросусідства ЄС Штефана Фюле.

Гадаю, що між східними та південними сусідами Союзу є різниця. І не лише у тому, що перші належать до географічної Європи, а другі перебувають за її межами, за Середземним морем. Головна відмінність полягає в тому, що східноєвропейські суспільства хочуть закінчити справу трансформації у своїх країнах, міграція звідти до ЄС має заробітчанський і тимчасовий характер. Інша справа – суспільства позаєвропейського Півдня. Звідти масово виїжджають у Європу, причому більшість іммігрантів мають на меті осісти назавжди в ЄС. Можна це витлумачити як нестачу віри в можливість модернізації та демократизації своєї країни.

Відмінність поміж двома зонами сусідства ЄС слід брати до уваги, творячи політику Союзу. Розглянемо це на прикладі «Східного партнерства». Його мета – підняти економічні та адміністративно-правові параметри країн-членів якнайближче до рівня, окресленого в Доробку спільноти (acquis communautaire). Якщо реалізація стратегічної мети «Партнерства» буде ефективною, то, як наслідок, ЄС матиме на сході сусідів, чиї стандарти економічного і політичного життя не будуть відрізнятися від середніх показників у Союзі. Нині роздуми над членством Ісландії, Норвегії чи Швейцарії не викликають у ЄС ані подиву, ані роздратування. Натомість думки про членство України чи Молдови негайно збуджують синдром «утоми від розширення». Якщо «Партнерство» принесе позитивний результат, розмова про вступ України до ЄС не буде більш суперечливою, ніж зараз про Ісландію.

Нині надзвичайно важливо оцінювати «Східне партнерство» не тільки як ініціативу багатосторонньої співпраці в рамках європейської політики добросусідства, а й як цілісний проект ЄС на сході. Ключовими зараз є фінансові питання. Це не дивно – наші східні сусіди хотіли б відчути зміну долі завдяки потокові європейських грошей.

Будьмо реалістами – напевне в бюджеті ЄС немає достатньо ресурсів, щоб задовольнити всі очікування, особливо ті, які потребують найбільше коштів, зокрема пов’язані з комунікаційною інфраструктурою. Також визнаймо, що бюрократичні механізми Євросоюзу набирають обертів поволі. Торік було залучено з ресурсів менш ніж 25 мільйонів євро на так звані флагманські інвестиції «Східного партнерства». Наступні роки, втім, обіцяють революцію. Європейська Комісія порахувала, що у 2010-2013 роках країни «Східного партнерства» отримають допомогу – з усіх джерел ЄС – у розмірі 1,9 мільярда євро. До того додамо принаймні 1,5 мільярда євро в формі кредитів й інвестиційних гарантій з Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Ці гроші не вирішать усіх проблем східноєвропейських країн, але можуть зіграти для них роль безцінного маховика виходу з кризи.

Для нас також важливо залучати заможні країни з-поза ЄС до спільного фінансування проектів «Партнерства». Тому ми вирішили заснувати групу держав – друзів «Східного партнерства», в якій будемо раді бачити Сполучені Штати Америки, Канаду, Японію, Росію, Туреччину, Норвегію та Швейцарію.

2011 рік матиме велике значення для майбутнього «Східного партнерства». У травні наступного року в Будапешті відбудеться друга зустріч країн СП. Рішення, прийняті в Будапешті, повинні будуть врахувати обіцянки країнам-партнерам. Польщі – як державі, що головуватиме в Раді ЄС у другій половині року, – випаде завдання подальшого втілення ідей СП, що підсумуємо на зустрічі міністрів закордонних справ ЄС і СП в грудні 2011 року. Під час головування ми плануємо також уперше організувати зустрічі на рівні міністрів і вищих урядовців, з участю Європейської Комісії, з питань економіки, інфраструктури, культури, освіти, сільського господарства і кордонів країн СП. 2011 рік відіграє велику роль у майбутньому самої ідеї «Східного партнерства». Польща завзято підтримує лібералізацію візового режиму з країнами «Партнерства», пам’ятаючи водночас про потребу дотримання безпеки території ЄС. Варто підкреслити, що можливість вільного в’їзду в ЄС стане для громадян партнерських країн найбільш помітним ефектом впровадження у життя ідей «Партнерства».

Особливо Польща буде сприяти співпраці громадських організацій. Під час нашого головування у ЄС ми прийматимемо у Познані черговий Форум громадянського суспільства, на якому зустрінуться кількасот громадських організацій із ЄС та країн «Партнерства».

У політичних елітах країн ЄС і на найвищих щаблях союзної бюрократії визріває усвідомлення того, що логіка політики ЄС, яка застосовувалася хоч би до Польщі, коли ми претендували на членство в ЄС, вже не підходить країнам «Партнерства». Оскільки суть тієї моделі полягала в тому, що країна мала понести певні жертви у короткій перспективі взамін на обіцянку «премії» у вигляді користі з членства ЄС. Нині такої чіткої перспективи, як членство в Союзі, із різних причин ми не можемо запропонувати. Це викликає розчарування. Його прояви бачимо, наприклад, в українських партнерів, які ведуть переговори про створення «глибокої і всебічної» зони вільної торгівлі Україна – ЄС (DCFTA). Українська еліта повинна пам’ятати, що утворення такої зони залежить більше від проведення в Києві реформ і прийняття законів (а меншою мірою від переговорів). По-друге, у довшій перспективі створення зони вільної торгівлі може стати ключем до успіху України – збільшення напливу інвестицій і входження на світовий ринок. І та перспектива стратегічної користі має переважити в розрахунках Києва.

Одночасно в ЄС росте розуміння потреби «швидшого нагородження» тих партнерських країн, які провели найбільше реформ. Прикладом є Молдова. Об’єднані зусилля Європейського Союзу, його країн-учасниць, третіх країн, а також міжнародних інституцій дають змогу показати Молдові реальну користь з її «європеїзації» (допомога в розмірі понад 2 млрд. євро протягом трьох років). Зважаючи на цей досвід, Польща буде ініціювати обговорення в ЄС удосконалення системи заохочення країн-партнерів.

Сподіваюся, що такі форми співпраці в межах «Східного партнерства» стануть магнітом, який триматиме шість кран Східної Європи і Південного Кавказу в орбіті модернізаційного впливу Європейського Союзу. Проте найважливіше, щоб самі країни-партнери не втрачали свого потенціалу модернізації через бездіяльність або недовиконання там, де потрібні відвага і розмах. З таким повідомленням їдемо сьогодні з Карлом Більдтом до Києва.

Оригiнал матерiалу:
http://www.polskatimes.pl/