Не є секретом, що у ХХI столітті роль «парламентської дипломатії» у міжнародних відносинах зростає. Тому ми, як голови Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації і Верховної Ради України вважаємо, що наші роздуми про минуле, сьогодення і майбутнє становитимуть інтерес для громадськості обох країн.

Перш за все слід із задоволенням зазначити, що зараз наші відносини переживають особливий момент, доленосну стадію розвитку. Водночас ми переконані, щоб не зірвати цей позитивний процес, нині потрібна серйозна переоцінка того, що відбувалося з нами після подій початку 90-х років минулого століття. У процесі цього аналізу потрібно відокремити зерна від полови, щоб із цих зерен виросли нові відповідальні рішення, які багато в чому стануть визначати майбутнє Росії та Україні.

Ми повинні постійно пам’ятати головне, а саме те, що зв’язки між російським та українським народами – це, у повному розумінні слова, «особливі відносини». За своїм корінням і спільною історією вони скріплені так міцно, що якщо спробувати вирвати з них хоча б один елемент, порушиться вся їхня логіка.

На жаль, у наших відносинах останнім часом багато що було деформовано. Були періоди, коли певні політичні рішення були продиктовані інтересами сьогочасної кон’юнктури. Протягом декількох років навіть у публічній російсько-українській риториці спостерігалися певні перекоси. У результаті виникла небезпечна тенденція, коли у свідомості двох братніх народів стали з’являтися елементи взаємної недовіри і відчуженості. З одного боку, був узятий курс на дистанціювання від Росії. З іншого – не завжди враховувалося законне прагнення України вибудовувати свою зовнішню політику як суверенна держава. Така динаміка подій загрожувала підривом основ нашої співпраці.

Коли ми замислюємося над подіями минулого, далекого і не такого віддаленого, абсолютно неприпустимо розглядати наші відносини лише у чорно-білому кольорі. Історія взагалі різнобарвна за своєю природою. Історичні події, зокрема й ті, які зачіпали зв’язок між нашими країнами, складні і багатомірні. Тут недоречні прямолінійні лобові підходи та примітивні політизовані оцінки. Надзвичайно важливо бачити і виділяти у їхній історії головне – те, що об’єднувало і продовжує поєднувати два братні народи, цементує їх загальну історичну долю.

Вважаємо, що саме з таких позицій можна розглядати об’єднання Росії та України у 1654 році, спільну боротьбу російського та українського народів з численними зовнішніми загрозами і цілу низку інших подій. Протягом століть формувалася гуманітарна, демографічна та культурна спільність двох народів. Для багатьох мільйонів людей, що народилися від змішаних шлюбів, не поставало питання про їхню національність, багато громадян – як у Росії, так і в Україні – вважали і продовжують вважати своєю національною гордістю Алєксандра Сєрґєєвіча Пушкіна, Миколу Васильовича Гоголя, Тараса Григоровича Шевченка та цілу низку інших видатних представників наших народів. Цих великих людей не можна ділити на росіян і українців. Вони – наше спільне надбання.

Особливе місце в історії Росії та України посідає радянський період. Ніде правди діти, іноді робляться спроби у такий спосіб інтерпретувати історичні події тих років, щоб спробувати виставити один з народів як винного. Прикладів можна навести досить. Але виникає запитання: наскільки це обґрунтовано і правомірно? Особливо з урахуванням того, що за тих часів у двох братніх народів були одні й ті самі політичні керівники, які несли всю повноту відповідальності за все, що робилося не тільки у Росії та Україні, але і в цілому в СРСР. Серйозне питання, яке не можна не враховувати.

Особливо глибокий слід у долях наших народів залишили події Великої вітчизняної війни. При цьому треба пам’ятати, що Україна однією з перших радянських республік узяла на себе всю тяжкість удару фашистських загарбників. Пам’ятати, що український народ зробив разом з російським народом вирішальний внесок у розгром гітлерівської Німеччини. Ми переконані, що спотворення історичної правди про Велику Перемогу радянського народу над фашизмом злочинне й абсолютно неприпустиме. Тим часом сьогодні саме на спотворенні історії намагаються наживати свій брудний політичний капітал націоналісти й неонацисти всіх мастей. Необхідно наголосити, що будь-які історичні заноси та перекоси в інтерпретації подій тієї пори загрожують украй небезпечними наслідками не тільки для Росії та України, а й для усієї Європи.

Говорячи про фундаментальні питання сучасних російсько-українських відносин, можна з упевненістю стверджувати – головне полягає в тому, щоб вибрати правильний алгоритм дій в умовах нової реальності. Перш за все вона полягає у тому, що два братні народи живуть уже в рамках не однієї, а двох суверенних і самостійних держав. На наше переконання, це є принципово важливим для правильного розуміння сучасного контексту російсько-українських відносин.

Разом з тим інша даність – Росію і Україну об’єктивно дуже багато що об’єднує. Хоч яку б сферу ми узяли, у нас практично скрізь є інтереси, що збігаються. У політиці – це спільна зацікавленість у підтримці стабільності і безпеки в Європі, Чорноморському регіоні та за всіма іншими азимутами. Звичайно, об’єктивно, з урахуванням історичного минулого, особливе значення для наших країн має співпраця на просторі СНД.

Найважливіша сфера нашого життя – економіка. У нас є взаємний глибинний інтерес, можна сказати, об’єктивна потреба у відновленні та зміцненні найтісніших господарських зв’язків. При цьому треба враховувати, що протягом тривалого історичного періоду такі зв'язки становили єдиний цілісний організм. Це особливо важливо зазначити з урахуванням поставленого президентами Росії та Україні стратегічного завдання синхронізації соціально-економічного розвитку наших держав.

Вважаємо, що потенціал двосторонньої співпраці на цьому напрямку воістину невичерпний. І перш за все йдеться про інноваційномісткі галузі економіки, включаючи кооперацію в авіаційно-космічній промисловості, ядерній енергетиці та машинобудуванні. Переконані в тому, що взаємодія у цих сферах буде сприяти досягненню цілей модернізації економіки Росії та України. Це особливо актуально в умовах подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи та наростання жорсткої конкуренції на світових ринках.

Слід враховувати і географічний чинник. Ми – сусіди. Територіальна близькість і тісне переплетення політичних, економічних і загальнолюдських інтересів дають незаперечні переваги, які необхідно активно використовувати. Однією зі сфер, що мають особливо важливе значення, для ефективного розвитку міжрегіональної співпраці є створення сучасної всеосяжної транспортної інфраструктури. На жаль, доводиться констатувати, що тут не все так гладко. Сумно сказати, що досі між двома столицями, Москвою і Києвом, немає автомагістралі, що відповідає сучасним європейським вимогам.

Ми – реалісти. Розмірковуючи про майбутнє місце Росії та України у системі сучасних міжнародних відносин, ми виступаємо з позицій прагматизму. Важливо враховувати віяння часу, основні тенденції та парадигми ХХI століття, де домінують такі явища, як глобалізація та багатополярність.

Ми вважаємо, що Росія і Україна можуть вільно розвивати політичні та економічні зв’язки з будь-яким суб’єктом міжнародного права. Головне, щоб це робилося не на шкоду одне одному, не суперечило інтересам російського та українського народів. І Росія, й Україна однакою мірою зацікавлені у розвитку партнерських відносин з НАТО, Євросоюзом та іншими міжнародними структурами. Те, що Україна заявила про позаблоковий статус, жодною мірою не суперечить її інтересам. Навпаки, це створює для неї нові додаткові можливості на міжнародній арені в умовах багатополярності.

Наостанок особливо хотілося б сказати про головне надбання наших народів – глибоко укорінені, що мають багатовікову історію, братні гуманітарні зв'язки Росії та України. Вони різноманітні та повнокровні і, по суті, становлять становий хребет російсько-українських відносин. Йдеться про родинні зв’язки, мову, культуру, літературу та мистецтво. Нарешті, це звичайне людське спілкування на рівні мільйонів простих громадян, яке відбувається щодня і для якого необхідно створити найсприятливіші умови.

Ми зобов’язані зробити все можливе і неможливе, щоб не допустити завдання шкоди відносинам між Росією та Україною. Це було б історично злочинно. Якщо ми це допустимо, то майбутні покоління росіян і українців нас не зрозуміють і не пробачать. І матимуть рацію. Ми твердо переконані у тому, що тільки зберігаючи та всіляко зміцнюючи цей потужний системоутворювальний фундамент російсько-українських взаємин, ми зможемо з впевненістю і оптимізмом дивитися у майбутнє наших братніх народів.

Оригiнал матерiалу:
http://www.rg.ru/