Саміти Україна – ЄС рідко дають привід для гучних заголовків. Уперше це сталося в Ялті у вересні 2001-го. Поки тодішній український президент Леонід Кучма та єесівські начальники смакували обідом у відомому Лівадійському палаці, де 56 років перед тим три чоловіки розділили Європу, два літаки розбилися об Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку. Відповідно лідери ЄС мали реагувати на нову світову дійсність з української землі.

Наступного разу Україна потрапила на передовиці у 2004-му через Помаранчеву революцію. Євросоюз був переконаний, що в Україні відбулися епохальні зміни, які принесуть більшу стабільність та процвітання. Ці сподівання взагалі не справдилися. Наступні п’ять років стали не більш ніж мильною оперою, в якій українське керівництво принижувало себе на світовій сцені.

Отже, недивно, що останній саміт за «помаранчевої команди» у грудні 2009-го, напередодні президентських виборів в Україні, був затьмарений взаємною недовірою та розчаруванням через роки політичної нестабільності й мрійництва замість прагматичних стратегій та реформ. Приваблива проєвропейська риторика Києва не супроводжувалася відповідними вчинками. У грудні 2009-го в Україні панував політичний та економічний безлад.

Хоча лідери ЄС не пролили жодної сльози через відставку проблемного дуету Ющенка й Тимошенко, обрання Віктора Януковича пробудило страх та намагання здогадатися, «що він ховає в рукаві» і які наслідки будуть для ЄС. Багато людей очікували побачити просто кремлівську маріонетку і що Україна повернеться до системи правління в стилі Кучми.

Між тим минув майже рік його президентства, а однозначної думки досі немає. Янукович не став кремлівським пуделем, а радше нормалізував відносини. Він приніс стабільність, провів низку важливих реформ, зміцнив зв’язки з ЄС, вжив заходів, щоб повернути економіку в колію та проконтролював вступ України до Європейської енергетичної спільноти. Проте одночасно Янукович зробив кілька суперечливих кроків, до прикладу, підтримав скасування змін до Конституції від 2004 року, що істотно посилило президентські повноваження. До того ж він і далі зазнає суворої критики з боку багатьох міжнародних організацій, зокрема Ради Європи та «Репортерів баз кордонів», які заявляють, що українська демократія – особливо свобода слова – зникають, відколи Янукович прийшов до влади. Хоча місцеві вибори наприкінці жовтня відбулися у спокійній атмосфері, їх розкритикували через деякі організаційні деталі, наприклад, за зміни до виборчого закону за кілька тижнів до голосування.

У світлі саміту 22 листопада, від якого очікували конкретних результатів після нових реформаторських спроб, Київ доклав великих зусиль, щоб спростувати критику й зростаюче занепокоєння ЄС, яке українська влада вважає результатом діяльності Юлії Тимошенко та її поплічників. Завдяки успішній лобістській кампанії вдалося двічі відкласти голосування за резолюцію Європарламенту, критичну до Януковича. Також для «прояснення ситуації» було здійснено кілька візитів найвищого рівня, серед них голови Служби безпеки України Валерія Хорошковського (котрого особливо демонізували як людину, що утискає свободу слова).

Кінець-кінцем, посеред усіх протестів, навішування ярликів та вимог до ЄС вжити суворих заходів щодо Януковича, саміт був успішним і мав відчутні результати. Серед них план дій з лібералізації візового режиму, протокол про доступ України до програм ЄС та обіцянки прискорити переговори щодо угоди про асоціацію й договору про поглиблену вільну торгівлю з надією підписання у 2011-му. Але це вимагатиме більших компромісів від обох сторін, ніж виглядало досі.

План дій з лібералізації візового режиму надзвичайно важливий. Хоча він містить більше вимог та складніший, ніж «дорожня карта», запропонована західнобалканським країнам, виглядає все ж проривним. Наступний хід за українською стороною – зробити потрібну домашню роботу та провести реформи, щоб перетворити теорію на дійсність.

Утім, попри те що було визнано збільшення стабільності за президента Януковича, ЄС також підкреслив, що Україна повинна й далі прямувати «правильною дорогою» до демократії та свобод, відданість яким Янукович знову засвідчив на саміті. Після років відносного застою у відносинах із Києвом нині ЄС має низку важливих ініціатив. Брюсселеві треба продовжувати залучати Київ до співпраці і далі посилювати зв’язки. При цьому ЄС повинен просувати політичний плюралізм та верховенство права в країні та у її найближчих сусідів. Україна завжди була регіональним лідером за рівнем демократії, і так має залишатися.

Брюсселеві треба знайти новий тон у переговорах із Києвом, який би не відштовхував українське керівництво та не виключав Україну з європейської сім’ї демократичних країн. Це буде нелегке завдання. Найкращі шанси на успіх будуть, якщо ЄС в ідеалі дасть Україні чітку європейську перспективу; те, чого досі бракувало. Підтримувати демократичні справи в Україні – єдиний життєздатний спосіб зберегти стійку політичну стабільність, широкі економічні реформи й зрівноважений суспільний розвиток, що буде взаємовигідним для України та Європи.

Аманда Пол є політичним аналітиком з питань східного сусідства ЄС, Росії, Туреччини та Євразії в брюссельському Центрі європейської політики (EPC).

Оригiнал матерiалу:
http://www.neurope.eu/