Закінчилась чергова виборча лихоманка у нашій країні. З біг-бордів зникли агітаційні гасла, очистилися від «бруду» двори та під’їзди. Звісно, для когось з кандидатів – це радість – отримати довгоочікуваний «портфель» чи, як для більшості, утримати його.

А що це для більшості людей? Громадяни вже не вірять у силу власного вибору, з кожними виборами меншає кількість людей, які бажають виконати свій громадянський обов’язок.

На що сподіватись українцям? Чи вирішать вибори проблему жебраків-пенсіонерів, які вимушені порпатися у смітнику в пошуках їжі, одягу чи склотари? І чи зменшаться тарифи на ЖКП, стануть освітленими вулиці, а дороги рівненькими!?

Ви саркастично посміхнулись? І я такої думки, але ж все одно, надія помирає останньою. Ми кожен раз перекладаємо свої надії на нові вибори, кожен раз віримо новим обіцянкам, а головне – навіть не хочеться розуміти, що жодні вибори ситуацію не змінять. Змінити повністю вектор розвитку суспільства за день, місяць, рік – неможливо, так само як і менталітет нашого народу – той, хто звик «обходити» закон, не стане законослухняним за день, місяць, рік. Ми хочемо жити краще, а чи хочемо стати кращими?

Так ми вже звикли: якщо виходить проїхати у місцевому транспорті «зайцем», мало хто цю можливість знехтує. А ще ми хочемо знімати депутатську недоторканність, змінити «робочі» автомобілі влади на більш дешеві, боротися із пільгами посадовців, не помічаючи власні пільги. І якщо хочемо кричати: ШАНОВНІ народні обранці – захистіть і підтримайте свого виборця, – тоді і сусіду потрібно робити зауваження: ШАНОВНИЙ, не сміти у своєму ж під’їзді!

Нещодавно в мої руки потрапила серія фотографій, зроблених впродовж одного дня. Автор назвав свій вчинок «покриком душі пересічного громадянина», зазначивши, що добирався на роботу і не зміг байдуже спостерігати.

А можливо, не лише гроші і влада псують людину, можливо, ми самі стали жорстокими до оточуючих. Адже впевнена, що кожний з вас хоч раз пройшов, не зупинившись, повз п’яного, що лежав на дорозі, чи пройшов на ринку повз стареньку бабцю, яка відраховує копійки за півбуханки хліба. Допомогти, викликавши швидку, чи хоч запитавши про самопочуття, або самому купити хліб і поділитися – звісно, це не важко, але ж зрозуміло – просто в нас на це немає вільної хвилинки. І якої ми після цього хочемо влади – тільки такої, на яку заслуговуємо. Давайте змінювати свою країну, починаючи з себе, не шкодуйте свого часу на добру справу!

Марина Ковальчук,

Вінницька регіональна організація

Народної Партії

фото В. Слободянюка