За пропозицією Генеральної Асамблеї ООН щорічно, 10 грудня, починаючи з 1950 року, міжнародне співтовариство відзначає День прав людини. Саме цього дня у 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. Цим документом світова спільнота визнала права і свободи особи фундаментальними цінностями, задекларувавши такі принципи, як рівність усіх людей від народження, право на життя, свободу та особисту недоторканність, право на громадянство та вільний вибір помешкання, право на володіння майном та працю, право на судовий захист тощо. Загальна декларація стала джерелом права і методологічною базою для укладання численних міжнародних, регіональних конвенцій, пактів, декларацій з прав людини, створення відповідних контролюючих органів та керівних інституцій.

Цей день є нагадуванням про те, що кожен політик, державний діяч, державний службовець, виконуючи функції, покладені на нього суспільством, повинен працювати у першу чергу в ім’я людини. Та чи дотримуються прав людини в України насправді, а не на паперах?

Під час вивчення цього питання мене вразила інформація з матеріалів спеціальної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмана) Н.Карпачової про рівень дотримання та захист прав і свобод людини в Україні. Так, на підставі результатів моніторингу звернень українських громадян вона констатувала наявність ознак загальнодержавної кризи в галузі забезпечення прав і свобод людини. На думку омбудсмана, найбрутальнішою формою порушення прав людини є бідність, у зв’язку з чим унеможливлюється реалізація інших прав і свобод людини. За інформацією експертів, рівень бідності в Україні становить понад чверть населення. Загострилась бідність у багатодітних сім’ях, родинах безробітних, серед людей похилого віку та мешканців сільської місцевості. На кожне робоче місце в Україні сьогодні претендує 9 безробітних. Адже 5 мільйонів обіцяних робочих місць, на жаль, так і не були створені. Навіть люди, які мають постійну зайнятість, не убезпечені від злиденного життя, адже рівень заробітної плати більшості працюючих у країні не може задовольнити мінімальних потреб їхніх родин. Люди реально відчувають, що їхня зарплата не відповідає стрімкому зростанню споживчих цін.

Пересічні громадяни не відчули реальних результатів від багатомільярдних кредитних ресурсів Міжнародного валютного фонду, спрямованих в Україну. Сьогодні в країні бідні люди опиняються у злиденному становищі, а представники середнього класу поповнюють ряди бідняків. Низький рівень доходів стає нездоланною перешкодою в реалізації життєво важливих прав людини – на повноцінне харчування, якісне медичне обслуговування, безкоштовну освіту, доступне житло, правову допомогу тощо.

Викликають занепокоєння слова Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що «попри вжиті заходи, ситуація з подоланням бідності в Україні свідчить, що передбачене Цілями розвитку тисячоліття ООН для України завдання номер один – щодо зменшення до 2015 року наполовину рівня злиденності та на третину кількості бідного населення, - на жаль, не буде виконано».

Варто окремо зупинитися на системі правосуддя в Україні, оскільки мало кому з громадян пощастило довести своє право на справедливість у суді. За офіційною інформацією, в нашій державі виконується лише 35% судових рішень, що є грубим порушенням права людини на справедливий суд. Навіть отримавши рішення суду, люди роками змушені поневірятися коридорами державної виконавчої служби, в надії на його виконання. Болісним також є питання неналежного виконання судових рішень державними виконавцями.

«В Україні діями виконавчої влади повністю знищено інститут правосуддя. Авторитет українських судів є найнижчим за всю історію існування держави, система судочинства уражена корупцією, хабарництвом, непрофесіоналізмом, закритістю та нелюдяністю. Суди цинічно обслуговують інтереси чиновників, система адміністративного судочинства, призначена для захисту прав людини від порушень з боку представників влади, на жаль, не виконує своєї функції», - такою є оцінка дотримання прав людини в Україні представників Вінницької правозахисної групи.

Наявність серйозних проблем у національній судовій системі підтверджує і Європейський суд з прав людини, який за заявами проти України ухвалив уже 500 рішень по суті. У майже 90% випадків констатовано порушення статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка стосується права на справедливий судовий розгляд. Через масове невиконання рішень судів наша держава набула негативного міжнародного іміджу.

Слід також зазначити, що в Україні зберігаються прояви прямої та непрямої дискримінації щодо жінок. Зокрема, це стосується рівня оплати праці жінок, який у середньому становить лише 70% рівня оплати праці чоловіків. Безробіття також має переважно жіноче обличчя, особливо серед жінок старшого віку. Так само наша країна не позбулася проявів насильства щодо жінок. У 90% випадків жертвами торгівлі людьми також стають жінки. У країні спостерігаються серйозні диспропорції щодо участі жінок в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також у парламенті. Змінити ситуацію можна шляхом залучення жінок до роботи в органах влади, що сприяло б гармонізації сучасних суспільних відносин.

Окремої уваги потребує проблема застосування недозволених методів ведення слідства, зокрема тортур. Не секрет, що правоохоронці застосовують силу до затриманих, змушуючи їх узяти на себе вину, для штучного підвищення показника розкриття злочинів, а то й взагалі з метою отримання хабара. У 70% відсотках випадків це відбувається прямо у службових кабінетах. На превеликий жаль, катування мають місце в усіх регіонах України, про що свідчить інформація правозахисників, обласних прокурорів і окремі судові вироки. На жаль, знущання над людьми набуває дуже жорстоких форм і призводить до загибелі затриманих. Так, у 2008 році працівниками міліції у Шевченківському районному управлінні міста Києва вбито 32-річного Тимура Фєдаса, у місті Сокаль Львівської області – 52-річного Романа Стасюка, батька двох дітей, у місті Прилуках Чернігівської області стражі порядку за три години закатували насмерть 39-річного підприємця Сергія Кунцевського. Майже два роки тривало провадження Уповноваженого у справі щодо захисту прав родини закатованого до смерті співробітниками Надвірнянського райвідділу міліції на Івано-Франківщині батька трьох дітей Петра Худака. Нарешті, у квітні 2009 року суд постановив вирок, яким катів засуджено до реальних строків покарання: начальника карного розшуку – до 9 років, а його підлеглих, оперуповноважених – до 8 років позбавлення волі. Таке рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області можна вважати справжнім судовим проривом у справі захисту прав осіб, потерпілих від катувань.

Звичайно така ганебна ситуація в нашій державі із дотриманням прав людини негативно сприймається у Європі. Так, наприкінці цього року доволі невтішною була Резолюція Європейського парламенту щодо України. Зокрема, у пункті «С» документа зазначено: «Були висунуті звинувачення, що демократичні свободи, такі як: свобода зібрань, свобода слова і свобода засобів масової інформації в останні місяці опинилися під загрозою». Європарламент у своїй Резолюції також дав оцінку рівню демократії, що простежується в Україні з початку 2010 року: «Після президентських виборів у січні 2010 року збільшилася кількість тривожних ознак ерозії демократії і плюралізму, про що свідчить, зокрема, поводження з деякими неурядовими організаціями та індивідуальні скарги журналістів про тиск з боку своїх редакторів чи власників своїх ЗМІ, щодо висвітлення або замовчування певних подій. Так само пожвавилась і стала політично мотивованою діяльність Служби безпеки України, а також збільшились зловживання адміністративними і судовими ресурсами у політичних цілях».

У липні 2011 року до України прибуде з оціночним візитом Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг. Метою його візиту є намір дати оцінку законодавчим напрацюванням та імплементації в Україні законодавчих норм в галузі прав людини. Зокрема, щодо виконання Україною рекомендацій, наданих Комісаром РЄ з прав людини за результатами першого оціночного візиту у грудні 2006 року. Окрім того, у ході оціночного візиту планується вивчити кроки, що здійснюються в Україні з метою забезпечення виконання рішень Європейського суду з прав людини. Варто згадати, що за результатами першого офіційного візиту Комісара РЄ з прав людини, який відбувся у грудні 2006 року, було складено доповідь, що була представлена Комітету Міністрів Ради Європи та Парламентській Асамблеї Ради Європи, та на підставі якої нашій державі було надано низку рекомендацій. Рекомендації стосувалися, зокрема, питань функціонування судової системи, функцій прокуратури, діяльності пенітенціарної системи (кримінально-виконавчої), надмірної тривалості судових розглядів та незадовільного виконання судових рішень.

Враховуючи стан дотримання та захисту прав і свобод українських громадян, нескладно передбачити, яким буде звіт щодо України за підсумками майбутнього оціночного візиту Комісара Ради Європи. Хоча лишається невелика надія на те, що за наступні півроку в нашій країні відбудуться реальні позитивні зміни у галузі прав людини. Хочеться вірити, що у найближчому майбутньому доля пересічного українця залежатиме не від посвідчення якогось високопосадовця, його родинних зв’язків чи грошових мішків, а від реальної та дієвої системи захисту прав людини в Україні. 

Леся Кіхно