Новосибірський завод хімконцентратів (НЗХК) і завод «Елемаш» у підмосковній Електросталі незабаром перестануть бути монопольними виробниками ядерного палива на просторі колишнього СРСР. Частка ринку відійде новому заводові, який «Росатом» береться будувати в Україні.

Переговори про це велися водночас із деталізацією участі російських атомників у будівництві нових енергоблоків на Хмельницькій АЕС. І на тому, й на іншому напрямках означилися цілком конкретні зрушення. Міністр палива та енергетики України Юрій Бойко нещодавно підтвердив, що на російське спорудження двох блоків ХАЕС виділяється кредит і що реалізація цього проекту почнеться вже з 2011 року. Він же назвав і місце, де пропонується побудувати за участю Росії завод з виробництва ядерного палива.

Прописати його вирішили у Дніпропетровській області, в місті Жовті Води. Ще у 50-ті роки минулого століття там були виявлені запаси уранових руд і створений «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», який до сьогодні видобуває та первинно переробляє (конвертує) уран. Нагадаємо, влада України проголосила програму створення замкнутого ядерно-паливного циклу в своїй країні. Першим кроком був вступ (слідом за Росією та Казахстаном) у права засновників Міжнародного центру зі збагачення урану (МЦЗУ). Другий етап, поряд із розширенням тих, що діють, і будівництвом нових АЕС, – створення на своїй території конкурентоспроможного виробництва ядерного палива.

І третій крок, без якого замкнутий цикл навіть віддалено не може називатися замкнутим, – оволодіння технологіями переробки опроміненого ядерного палива і побудова національної системи поводження з радіоактивними відходами. А з цим, на жаль, пов’язана маса накопичених та невирішених проблем у всіх ядерних країнах, включаючи Росію. Утворилися ядерні «хвости» – головне, що стримує або зовсім блокує розвиток ядерних технологій у багатьох європейських країнах. І річ не тільки у протестних виступах екологів, радикально налаштованих до всього атомного. Усвідомлення серйозності цих проблем дедалі частіше лягає в основу важливих рішень на державному та міждержавному рівнях. Днями стало відомо, що міністерство довкілля Німеччини не дало дозволу на відправку до Росії, на комбінат «Маяк», партії опроміненого ядерного палива з Центру атомних досліджень Дрезден-Россендорф.

Це рішення збігається з лінією поведінки, яку взяв кілька років тому уряд Фінляндії: там вважають етично неприйнятним відправляти зі своєї території відпрацьоване ядерне паливо до Росії – так само як і в будь-яку іншу країну. Що виробив – з тим і живи, а не перекладай свої відходи і проблеми на сусіда. Навіть якщо там не проти на цьому заробити.

Тим часом

Російські екологи не приховують, що всіма способами намагалися донести свою позицію до влади Німеччини: передавали листи, влаштовували пікети, домагалися особистих зустрічей із впливовими політиками. Загальну позицію сформулював у своєму блозі член-кореспондент РАН, президент Центру екологічної політики Росії Алєксєй Яблоков. Він стверджує, що територія навколо комбінату «Маяк» у Челябінській області й без того «одна з найбільш радіаційно брудних у світі». І стала такою не лише у результаті аварійних ситуацій, як у 1957 році, а й свідомих – рутинних – скидань рідких РАВ у відкриті водойми і басейн річок Теча – Ісеть – Тобол. Припинити цю практику намагалися кілька разів, у 2003-му «Маяк» навіть позбавили ліцензії на переробку ВЯП (відпрацьованого ядерного палива). Умовою її повернення став план поетапного припинення радіоактивних скидів у відкриту гідрографічну мережу до 2010 року. План зірваний, і новий термін, за заявою нинішнього директора ВО «Маяк» Сєрґєя Баранова, відсунуть до 2018 року. Усе це разом узяте підняло на ноги екологічну громадськість у Росії та Німеччині і в підсумку визначило рішення німецької влади.

Оригiнал матерiалу:
http://www.rg.ru/