Чого тільки нема на славному ярмарку в Сорочинцах! Так написав уродженець цього українського села письменник Микола Гоголь більш ніж півтора століття тому в одній зі своїх фантастичних повістей. Лиш одне в гоголівські часи було немислимим: що там поратиметься закупник людського волосся. Попит – на довге біляве. Особливо популярне льняне, пшеничне, солом’яне, медяне волосся, русяве та попелясте беруть теж. Але темно-русяве шансів не має.

Центральна Україна, де розташовані Сорочинці, – давно вже секретна Мекка для торгівців волоссям із Західної Європи та США, які роблять поставки виробникам перук і перукарським салонам. Бо саме в провінції багато дівчат усе ще закосичуються, а традиційний вінок із коси знову став модним завдяки популярності темпераментного політика Юлії Тимошенко. У багатьох селах досі дорожать старовинними рецептами догляду за волоссям: мити треба у солодовому пиві, щонайменше раз на тиждень втирати в шкіру голови сире яйце.

Почепити прядки – 1000 євро

Міцне натуральне біляве волосся використовується для надзвичайно модного нині нарощування. Прядки прив’язують до волосся клієнтки або приклеюють прямо до голови. Найбільші в цій сфері ринки – США та Німеччина. За нарощення 150 прядками зі справжнього волосся до 45 см завдовжки німецькі перукарі запросто беруть по 1000 євро. А от українські дівчата й жінки, які, часто соромлячись, віддають красу зі своїх голів сорочинським «волосяним агентам», отримують якусь жменьку євро. Зарплати на селі мізерні, безробіття високе.

Звідти волосся переправляється через кордон у Москву, в офіс фірми Capelli belli («Гарне волосся»), яка постачає клієнтів з усього світу. Фірма організувала на всій території колишнього Радянського Союзу мережу «шпигунів за блондинками». Вони лишають рекламки у перукарнях, розміщують оголошення у місцевій пресі або безпосередньо розмовляють із довгогривими чи закосиченими жінками. Уже готові заплетені грубі коси стали зараз ходовим товаром серед західноєвропейських жінок, який гарантує приємне урізноманітнення в образі блондинки.

Звісно, Юлія Тимошенко не має нічого спільного з цією модою на нарощування. Коли один американський кореспондент навпрямки спитав її, чи справжня її коса, вона спокійно повитягувала одна за одною шпильки зі своєї зачіски, доки волосся на розсипалося по спині. Тепер усі знали: коса справжня.

Проте вона б не нічого не отримала від закупників волосся. Бо її медяний колір – то фарба, від природи в неї «волосся кольору ліщини», як його колись назвав письменник Гоголь.

Оригiнал матерiалу:
http://www.sueddeutsche.de