Нові держави мусять щось робити, аби виправдати своє постання. Зокрема – плекати національні почуття. Найкраще вони проявляються у стосунку до тривалої історії, і для її пропагування грошові купюри є ідеальним засобом, як свідчить приклад України.

Почалося ще з назви валюти. Уже 1000 років тому, в часи слов’янського князівства, так званої Київської Русі, існувала срібна монета на ймення гривня. Слово походило від “гриви”. Згідно з однією теорією, монета називалася так, через те що була варта кінської гриви, тобто коня. Як розповідають інші перекази, значення вказує на будь-що цінне, що носилося на шиї. Коротше, термін стародавній, і це було аргументом для юної України, щоб назвати так свої гроші, введені у 1996 році. До того ж у період першої незалежності після Першої світової війни гривня вже була короткий час офіційною валютою країни – перед тим як ту приєднали до Радянського Союзу.

Аби ще більше наголосити на незалежності від Росії, Київ постійно торочить, що правильно валюта називається hryvnia. А grivna – це російська вимова, в українській мові оце g вимовляється як h. Правда, український варіант ставить носіїв багатьох інших мов перед значними проблемами, і в деяких говірливість зрештою підпорядковується політкоректності.

Історизація української нації поширюється і на мотиви купюр. На одногривневій зображений Володимир Великий (російською Владімір), який християнізував Київську Русь, на 2 гривнях – його син Ярослав Мудрий. Проблема: на цих пращурів росіяни чи білоруси можуть претендувати зі щонайменше таким самим правом, як і українці. Це також їхні національні прародителі.

Трохи інакше з наступними купюрами, що показують легендарних козацьких верховод, як-от Богдан Хмельницький чи Іван Мазепа. Вони боролися насамперед проти російських царів, але не менше й проти польсько-литовських правителів. Бо Україна була тоді не державою, а просто пограничним регіоном – як свідчить назва: “у країна” означає “на краю”.

Аж із 20-гривневої купюри з’являються сучасні українці, яких можна сміливо так назвати: письменники Тарас Шевченко та Іван Франко. На звороті намальовані пов’язані з історією споруди, наприклад, будівля, де 1917 року засідав український парламент. Лише недавно цей малюнок замінив зображення нинішнього парламенту. І нарешті на 200 гривнях можна побачити поетесу, котра, зважаючи на ім’я, у певному сенсі є апогеєм цього монетарного державотворення: це Леся Українка.

Оригiнал матерiалу:
http://www.welt.de