Я проживав по сусідству з українським районом до того часу, як на початку 1990-их його почали заселяти фахівці середнього віку із дітьми на руках, які прибували в Торонто.

Блур-Стріт на заході і досі зберігає свій старий вигляд із сімейними гастрономами, щорічним українським вуличним фестивалем та такими інституціями, як Українська кредитна спілка в Канаді, українські канадські соціальні служби та – у кількох кроках від Громадської бібліотеки «Раннімід», в якій зберігаються українські книжки та газети, – шанована «Канадсько-українська мистецька фундація». Її галерею ввечері минулого четверга заповнили 150 людей, які прийшли послухати легендарну людину. 66-тирічний Мустафа Джемільов вижив у радянському ГУЛАГу. Він провів 17 років у в’язницях та таборах смерті, серед яких і сибірські. Джемільова звільнили лише тоді, коли його ім’я потрапило (п’ятим) у відомий список з 23 дисидентів, який Рональд Рейґан вручив Михаїлу Горбачову на саміті 1986 року у Рейк’явіку в Ісландії. Рейґан вимагав свободи для них.

Джемільов є лідером кримських татар, однієї з двох корінних націй України. Вони проживають на Кримському півострові – і їх не треба плутати з іншими татарами.

Вражаюча історія Джемільова починається у 1944-му. Йому було 6 місяців, коли його батьки потрапили до числа 200 тисяч кримських татар, яких Сталін депортував до Центральної Азії (так само вчинив і з іншими меншинами, такими як чеченці). Більш ніж третина татар померла дорогою.

У віці 18 років Джемільов на знак протесту відмовився служити у радянській армії. Його ув’язнили на три роки.

Він змушений був відбувати покарання ще шість разів, часто засуджений до одиничного ув’язнення. Позбавлений теплого одягу, дисидент постійно потерпав від холоду. Йому ніколи не давали достатньо їжі, що призвело до виснаження, яке погіршувалося його голодуваннями на знак протесту. Найдовше тривало 303 дні, яке він пережив лише тому, що його нагодували силоміць.

У 1989-му, коли Радянський Союз розвалювався, кримські татари почали повертатися на свою батьківщину. Їхні старі домівки та землі були зайняті російськими поселенцями, багато татар жили у наметах.

У 1991-му із здобуттям Україною незалежності (яку підтримала Toronto Star у редакційній статті – першою з-поміж північноамериканських щоденних газет) кримські татари мали великі надії на відновлення своєї багатовікової автономії, втраченої через анексію царською Росією у 1783 році.

Вони почали процес відновлення нації. 250 делегатів обрали 33 членів Меджлісу (асамблеї), які, своєю чергою, обрали Джемільова головою. Після того його переобирали тричі.

У 1997-му він також став депутатом українського парламенту в Києві та переобирався у 2002, 2006 та 2007 роках.

Демократія для мас та ненасильство – це головне в боротьбі кримських татар, розповідає мені Джемільов: «Ми пишаємося, що жоден із наших опонентів не був нами убитий», незважаючи на погроми за часів царату та згодом комуністів, які по черзі перетворювали татарські мечеті на церкви або військові бараки та палили всі їхні книжки та артефакти.

Цей кримський Магатма Ґанді чи Нельсон Мандела отримав багато міжнародних нагород, серед яких Премія Нансена ООН (Канада отримала її у 1986 році за наше гуманне поводження із біженцями). Джемільов використав 100 тисяч доларів для зведення двох культурних центрів та започаткував виплату стипендій студентам.

Збереження культури та мови татар – пріоритет. Але можливості обмежені. Третина з 280 тисяч представників цього народу – безробітні. Меншина на своїй рідній землі, татари становлять лише 13% населення та мають навіть ще менше представництво у місцевій владі, яку контролює російська більшість, – лише 3%.

Зведення мечеті, будівництво якої в столиці Криму Сімферополі було схвалене ще у 2004-му, застопорилося. Офіційні відмовки приходять одна за одною – районування, шум та транспортні проблеми. На знак протесту татари приносили кожен по каменю, на яких були викарбувані імена їхніх родичів, депортованих у 1944-му.

Проте Джемільов терплячий. Він говорить м’яко, не обтяжуючи переказуванням історії свого народу. Невисокий, жилавий чоловік із рішучим обличчям, одягнутий сьогодні в темно-сірий костюм приблизно з 1960-их років – людина з минулого, яка перебуває на сучасній пострадянській лінії розлому.

Більшість росіян у Криму були або ж і сьогодні пов‘язані з російським морським флотом у Севастополі на Чорному морі. Багато хочуть відділитися від України та приєднатися до Росії. Москва фінансує їх, а також, за повідомленнями, видає російські паспорти (так само, як у Південній Осетії, що в Грузії).

У полоні цієї небезпечної гри Джемільов чітко заявляє, що татари хочуть залишатися частиною України. «Ми прагнемо національної та територіальної автономії в незалежній, демократичній та стабільній Україні».

Минулого року він уникнув спроби замаху на його життя, яку приписує російській Федеральній службі безпеки, наступниці радянського КҐБ.

Однак він продовжує закликати закрити російську морську базу, називаючи її «серйозною загрозою безпеці України». Він також хоче, щоб Україна стала членом НАТО.

Але, за іронією, українці самі обрали проросійського президента Віктора Януковича – спасибі жалюгідним міжусобицям між дітьми Помаранчевої революції 2004–2005 років Віктором Ющенком (із скаліченим обличчям після загадкового отруєння) та Юлією Тимошенко (із заплетеним волоссям).

Джемільов каже, що Янукович заохочує антитатарську пропаганду та фінансує проросійські групи в Криму. Він також намагається підірвати позиції джемільовського Меджлісу, призначаючи конкуруючі організації представниками татарського народу.

Джемілієва було запрошено до Канади Борисом Вжеснєвським, членом парламенту Канади від виборчого округу «Етобіко-Сентер», чия активність в Україні, Грузії та тому регіоні передувала його діяльності в Ліберальній партії.

«Пострадянська геополітична лінія розлому проходить через Україну та сягає Криму, – розповідає він мені. – Це єдине місце у тому регіоні, де російська більшість становить 80%. І вони дихають ненавистю до татар, говорячи речі на кшталт “нам треба закінчити те, що не зробив Сталін”».

Коли Вжезнєвський представив Джемільова у Палаті громад, гостеві аплодували стоячи. Зрештою, він був у Торонто.

Оригiнал матерiалу:
http://www.thestar.com